Національне музичне академічне мистецтво в Україні: пріоритети репертуарної політики
Апофеозом фестивалю став авторський концерт Г. Гаврилець “До тебе підношу я, Господи, душу мою”. Наша сучасниця давно зарекомендувала себе оригінальним композитором, у творчості якого дуже органічно поєднуються яскраве мелодійне начало та найсучасніші “технологічні” здобутки. Г. Гаврилець вельми успішно працює у двох напрямках — духовному та фольклорному. Так і побудували авторський вечір, на якому вершинним твором прозвучав трагічний псалом “Господи, нащо мене ти покинув?”. Щоб створити такий твір, треба мати за плечима «тисячу років української духовної музики» (саме так названо серію нотної літератури, започатковану Бібліотекою хору “Київ”) та ще стільки ж — фольклорного струменя, все це засвоїти й пропустити через серце.
А закінчився фестиваль грандіозним “Многоліттям” з “Божественної Літургії св. Іоана Златоуста”, де в могутньому зведеному хорі злилися всі учасники й зал. Безперечно, “Золотоверхий Київ” став окрасою культурно-мистецького життя Києва. Так чином, окрім художньо-естетичної,
М. Гобдич мужньо несе на своїх плечах ще й нелегку, але таку необхідну ношу просвітителя української хорової музики [13].
Гідним подиву залишається цілеспрямоване подвижництво хору у справі напрацювання численних аудіозаписів, які робилися з метою створення фонографічного фонду української класики. І в цій галузі хору “Київ” немає рівних. Особливо, якщо зважити, що в Україні відсутні лейбли (аудіокомпанії) які спеціалізуються на виданнях класики. Передусім, поміж двадцяти п'яти альбомних позицій хору привертає увагу серіал із семи альбомів із епіграфом “Тисяча років української духовної музики”. Альбом складається з церковної музики М. Леонтовича, К. Сте-ценка, Ділецького, М. Березовського, М. Вербицького, Д. Бортнянського, А. Веделя, А. Гнатишина, багатьом з яких хор “Київ” присвятив окремі альбоми.
Відносно модерного мистецтва, творчості наших сучасників М. Гоб-дич приділяє найбільшу увагу двом авторам – Л. Дичко та Є. Станковичу [13, 14].
В контексті музичної культури України одним з провідних колективів, що виконують твори національної музики різних за жанрами, стилями і спрямуваннями є Національний ансамбль солістів “Київська камерата”, художній керівник якого В. Матюхін нині став лауреатом Національної премії імені Т. Г. Шевченка.
На сьогоднішній день в Україні не існує подібного мистецького колективу, який мав би в своєму репертуарі таку кількість найрізноманітніших у жанрово-стильовому відношенні творів українських композиторів. “Камерата” вперше виконала понад 700 творів сучасних українсьих композиторів - Б. Лятошинского, М. Скорика, В. Сильвестрова, Є. Станковича, В. Загорцева, І. Карабица, Ю. Іщенка, Я. Верещагіна,
В. Зубицького, Л. Колодуба, В. Губаренка та багатьох інших. Жива співпраця виконавців з талановитими українськими сучасними композиторами стало головним у творчому розвитку “Камерати” із моменту її появи на музичній карті України. Нині цей список можна поповнити іменами І. Щербакова, Г. Гаврилець, О. Левковича, І. Кири-ліної, Л. Юріної, К. Цепколенко, О. Козаренка, В. Полєвої, З. Алмаші,С. Зажитька, В. Рунчака. Для багатьох із них “Камерата” стала своєрідною творчою лабораторією. Розраховуючи на ансамбль як на першого виконавця, композитори писали і пишуть свої опуси — камерні кантати, симфонії, концерти, оркестрові мініатюри. Більшість творів українських композиторів так і залишилися б ніким не почутими, якби не діяльна участь художнього керівника “Київської Камерати” в їхній концертній долі. А в сьогоднішній ситуації композитору дуже важливо бути почутим, знати, що його твір буде виконано, відчути відгук про свою роботу в концерному залі. Крім того колектив постійно звертається до музики різних епох, стилів, і в цьому його позитивна і специфічна особливість [15].
Як вже було сказано, у розвитку музичного мистецтва надзвичайно велике значення завжди відігравало виконання як класичних, так і сучасних музичних творів. Тож, самі собі зараджуючи в цьому, українські композитори ініціюють проведення в Україні декількох музичних фестивалів, які стали однією з важливіших складових загального культурного процесу в Україні. Музичні фестивалі в 90-х роках ХХ століття були явищем абсолютно новим у порівнянні з попередніми роками. “Першою ластівкою” став “Київ Музик Фест”, який народився “напередодні” здобуття Україною державної незалежності – у 1990 році. Це був перший міжнародний фестиваль академічної музики в Україні, який ознаменував собою новий етап розвитку вітчизняної музичної культури. Він уперше репрезентував українську музику як цілком самостійне й осібне явище, вільне від “керівних і спрямовуючих” панівних у ті часи ідеологічних настанов. Його концепцією стала презентація української музики у світовому контексті, усвідомлення вітчизняними митцями себе і своєї самобутньої культури в контексті загальних світових процесів. Девіз “Київ Музик Фесту” – “Музика і Світ – Світ і Музика”, сформульований на другому фестивалі, і донині є його пріоритетним чинником [16].