Оновлення методів та напрямків в мистецтві. Скульптура, музика, театр, кінематограф, архітектура
Засновником українського документального кіно став кінооператор і режисер Дзига Вертов (Д.А. Кауфман). В кін¬ці 20-х років він у своїх фільмах відтворив спосіб життя гро¬мадян тогочасної України. Такі фільми принесли йому славу і визнання. Більш того, Д. Вертов намагався у своїх роботах відтворити власне процес народження фільму. І тут він до¬бився блискучого успіху, тому що відкрив новий напрямок в документальному кіно, пов'язаний з художнім тлумачен¬ням справжніх фактів.
В Україні тоді ще не існувало не тільки своєї кінопромисловості, а й фахових спеціалістів. Та в кінці тих же 20-х ро¬ків спочатку були побудовані в Києві, а потім перебудовані в інших великих містах, зокрема і в Одесі, кінофабрики.
Вважається, що кінематограф України почав утверджу¬вати себе як справжнє мистецтво тільки з 1927 року, коли на екрани вийшли «Звенигора» О. Довженка і «Два дні» Г. Стабового. В ті часи вражав своєю всебічною талановиті¬стю видатний кінорежисер, скульптор і поет І. Кавалерідзе.
А світового визнання українськими кіномитцями було досягнуто з виходом на екрани картини О. Довженка «Зем¬ля». Вона була створена на ідейній базі міфології, що й при¬несло їй світову славу. Ця, та й решта подібних картин, були сприйняті як легенда про напрочуд гармонійне життя. Зда¬валося, що в ньому навіть смерть відступала перед перемож¬ним і нескінченним рухом і боротьбою біблійних героїв.
Саме таким і був погляд на дійсність у багатьох україн¬ських митців напередодні 30-х років. Та ілюзії ці швидко розсіялися, як тільки влада «робітників і селян» поставила мистецтво на обслуговування політики.
Архітектура як літопис світу.
Архітектура — це мистецтво просторово-часове. М. Го¬голь назвав архітектуру і скульптуру літописом світу. Вони промовляють навіть тоді, коли мовчать пісні і перекази, і вже ніщо не свідчить про загиблий народ. Архітектура — це сфера людської діяльності, що організовує антропогенне довкілля. Це те, що ми називаємо пам'ятками архітектури, історичним середовищем, а загалом — культурною спадщи¬ною. Отже, архітектура формує усталені стереотипи пове¬дінки, смаки і уподобання великих людських спільнот.
На початку століття вчені та інженери були впевнені, що наступила золота доба людства — доба пари і електрики, аеропланів і підводних човнів. Швидкості руху, що вирос¬ли, дали тому часові нову систему вимірів і стали його спе¬цифічною ознакою. Динаміка оволоділа технікою і прояви¬лась в способах життя. Вона ж стала епіграфом деяких ху¬дожніх напрямів і теорій і поступово перетворилась в основ¬ний принцип концепції сучасної архітектури.
Спочатку архітектура розглядалась, як результат реалі¬зації певної суспільної програми, який отримується на ос¬нові індивідуального досвіду і з допомогою індивідуальних виражальних засобів. Тоді архітектура ще вважалась одним із видів мистецтва. Тому головним було вирішення естетич¬них питань, хоча й просторове розміщення архітектурного об'єкта повинно було відповідати своєму призначенню.
На той час приходиться поява залізобетонних конструк¬цій. Архітектура надзвичайно яскраво висловила відчуття часу — світу розвинутої техніки і історичного романтизму, що відходив. Міста Італії і Франції з їх історією і витончені¬стю називають вінцем західної цивілізації. А мегаполіси США з відсутністю в них історії і смаку, але з багатством, стали фундаментом цивілізації. Східноєвропейські столиці на кшталт Вільнюса, Риги чи Таллінна вважаються золотою се¬рединою цієї цивілізації — кабінетом і спальнею. Тут добре відчувається тенденція, розвиток якої передбачається в тре¬тьому тисячолітті. Тобто природною формою існування лю¬дини стане золота середина між селом і мегаполісом — ма¬леньке цивілізоване містечко.
Мікромоделлю Європи став католицький собор. В ньо¬му кожна деталь витончена, досконала й індивідуальна. Це модель внутрішньої архітектури душі і суспільства, схо¬дження вгору сходинками краси: від однієї досконалої фор¬ми до іншої.
В другій чверті XX століття в архітектурі стала характер¬ною посилена увага до наукового дослідження і виявлення фізичного її призначення. Тоді ж були закладені основи ін¬дустріалізації будівництва. Архітектурна форма стала ство¬рюватись, виходячи з міркувань раціонального характеру. Архітектори і містобудівники одночасно взяли напрямок на доцільність. Все частіше архітектори представляли місто як просторову структуру. Характерною рисою XX століття ста¬ло районне планування, яке розповсюдило проблематику містобудування на більш широкі територіальні зв'язки.Заперечення історизму минулого століття стало спіль¬ним спочатку для окремих творів, а пізніше зразу для де¬кількох художніх напрямків, які суттєво відрізнялись від усіх попередніх. Вони виникли майже одночасно, але мали специфічні риси і різні назви. Найбільш значними і чітко ви¬раженими були: англійський рух «Мистецтва і Ремесла», у Франції, Бельгії і Голландії це було «Нове мистецтво», в Ні¬меччині — «Югендштиль», а в Австрії — віденський стиль «Сецесія». Так під різними назвами в Європі зародився стиль модерн.