Оновлення методів та напрямків в мистецтві. Скульптура, музика, театр, кінематограф, архітектура
На початку XX століття кінематограф перебував ще під великим впливом театру, тим більше що кінофільм був вла¬сне пантомімою, знятою на плівку. Першою «зіркою», ко¬ролем екрана став у німому кіно Макс Ліндер. Скандінавське кіно відзначалось силою виражальних засобів, тоді як італійське вело перед у пишності постановок історичних фільмів. На американському континенті створюється «фа¬брика снів» — Голлівуд. В ці ж роки там зароджується сві¬това слава коміка Чарлі Чапліна:
А тепер в Париже, в Шартре, вАрле — Государит добрый Чаплин Чарли, — В океанском котелке с растерянною точностью На шарнирах он куражится с цветочницею.
(О. Мандельштам).
Кінематограф знаходився під великим впливом психо¬аналізу. Фільми відображали не стільки певні переконан¬ня, скільки психологічні настрої колективної душі людст¬ва, які залягають набагато глибше свідомості. Особливо це стосується німецького кіно тих часів. Кіномистецтво Німеч¬чини завжди було психоделічним, прагнуло в захмарні сфе¬ри надособистісного, колективно несвідомісного. В 20-х роках в Німеччині неподільно панував експресіонізм — могутній суперечливий стиль. Візуальним контекстом епо¬хи стали фільми Фріца Ланга. Саме в Німеччині кінемато¬граф з чисто розважального заходу перетворився в мистецт¬во. І перший в світі повнометражний анімаційний фільм Лотти Райнінгер «Пригоди принца Ахмеда» теж був постав¬лений в Німеччині.
Однак у своїх експериментах німецькі кіномитці ніколи не впадали в формалізм. Найкраще цю специфіку німець¬кого кіно демонструють, принаймні, два фільми — «Кабі¬нет доктора Калігарі» (1920) і « Фауст — німецька народна легенда» (1926). Містицизм їх героїв, яких спокушають демони влади, виявляється через галюціонарність заекранного простору. Гіпнотизм німецького кіно 20-х років є неза¬перечним. Його фільми начебто покликані довести, що кі¬нематограф — це колективне сновидіння людства, «елект¬ричний сон вочевидь»(О.Блок). «Кабінет доктора Калігарі» режисера Роберта Віне став законодавцем кінематогра¬фічної моди. Це найбільш відомий німецький фільм епохи експресіонізму, безумовна класика.
В ці роки голосно заявив про себе в кіно французький авангард. В 1926 і 1928 роках двоє іспанських сюрреалістів — Сальвадор Далі і Луїс Бунюель, створили два знаменитих фільми — «Андалузька собака» і «Золотий вік». В цих фільмах представлена звичайна для сюрреалізму техніка вільних асо¬ціацій, образів несвідомого тощо. В цей період в США вели¬ких успіхів досяг жанр кінокомедії. У цьому зв'язку можна навести приклад фільмів Ч. Чапліна «Малюк», «Золота лихоманка», «Цирк» тощо. Це був час розквіту німого кіно.
В 1927 році в США вийшов на екрани фільм «Співак джа¬зу» — перший звуковий фільм. Для багатьох з акторів німо¬го кіно це стало справжньою трагедією, тому що їх зовніш¬ній вигляд часто не відповідав голосовим даним. За корот¬кий час німі фільми щезли з екрана, їх місце зайняли зву¬кові фільми.
В 1925 році на екрани Росії і СРСР вийшли фільми С Ейзенштейна «Страйк» і «Панцерник Потьомкін», а в 30-ті роки — «Олександр Невський». А в 1943 році вийшов його фільм «Іван Грозний». Недоброзичливі колеги називали ре¬жисера «потьомкінським селом радянського кіно». Наспра¬вді ж С. Ейзенштейн в «Панцернику Потьомкін» не стільки оспівував революцію, скільки закликав припинити всяке насильство взагалі. В образі потьомкінських сходів в цьому фільмі — протистояння репресивному режиму, незалежно від того, де ці репресії відбуваються — в Росії чи в Ірландії.
В цей період творчості Ейзенштейн віддає перевагу екс¬пресіонізму. Для нього, як і для німецьких режисерів Кай¬зера чи Толлера, важливі не особистості, а людина-натовп, людина-маса. С. Ейзенштейн — антитрадиціоналіст, ско¬ріше модерніст. Сучасники режисера, займаючись естети¬кою кіно, намагались відокремити кіно від інших видів ми¬стецтва. Історична ж заслуга С Ейзенштейна полягає втому, що він поєднував кіно з іншими видами мистецтва.
Фільм С. Ейзенштейна «Іван Грозний» зовсім недавно очолив список з дванадцяти кращих фільмів усіх часів і на¬родів. Спочатку його очолював «Панцерник Потьомкін», потім довгий час царював «Громадянин Кейн» Орсона Велса, зараз знову прийшла пора С. Ейзенштейна. До цього списку внесено також фільм О. Довженка «Земля».Українське радянське кіно почалося з хронікально-до¬кументальних фільмів. Події державного та суспільного життя були основною тематикою цих кінострічок. Як діячі мистецтва, так і політики вважали тоді, що мистецтво му¬сить перетворитися в рупор певних політичних інститутів. Тобто фотографія мусила замінити малярство, архітектура повинна була стати виключно функціональною, а кіно б ви¬користовувало тільки документальні матеріали.