Оновлення методів та напрямків в мистецтві. Скульптура, музика, театр, кінематограф, архітектура
Кінець XIX — початок XX століття в російській музи¬ці — період розквіту творчості А. Глазунова, А. Скрябіна, І. Стравінського, С. Танеева. На початку XX ст. А. Глазу¬нов написав вісім симфоній, п'ять концертів для оркестру. В той час він був професором і дирижером Петербурзької консерваторії. А. Скрябіним були написані симфоній «Бо¬жественна комедія», «Поема екстазу», «Прометей», сонати, прелюдії, етюди. Як сміливий новатор, він був одним з тих, хто заклав основи сучасної російської і світової музики.
С. Танеев на початку століття створив цілу низку нових симфоній, кантат, романсів, написав музично-теоретичні праці з проблем поліфонії, а в 1906 р. він заснував Народну консерваторію в Москві. І. Стравінським на теми російського фольклору були написані балети «Петрушка», «Жар-птиця», «Весна священна».
В цей же період починається творчий шлях видатного російського піаніста, композитора, дирижера Великого те¬атру С.Рахманінова.
В музичних театрах Росії репертуар складали класичні ба¬лети Р. Глієра, симфонії і опери Д. Шостаковича, опери і ба¬лети С. Прокоф'єва, балети Б. Асаф'єва тощо. До речі, саме стан російської культури за сталінських часів привів Андрія Платонова до думки, що «музика — це остаточно заборонена література, коли вона замукала, — з цього, з остаточної за¬борони, — явилось самостійне велике мистецтво».
Авангардистський напрям в музиці розвивали — в США це Чарльз Айвз («Питання без відповіді»), в Австрії теорети¬ком експресіонізму був Арнольд Шенберг, глава «нової ві¬денської школи», винахідник атональної музики і додека¬фонії. Й дотепер залишаються знаменитими і виконувани¬ми його симфонічна поема «Просвітлена ніч» і вокальний цикл «Місячний П'єро». Його учнями були Альбан Берг і Антон Веберн. Шенберг своєю музикою прищеплював су¬часникам звичку до дисгармонічних звучань. Як і годиться класикові і маестро, Шенберг не тільки писав музику, а й вірші та есе, був непоганим живописцем. «Мистецтво — це зойк художника, який на собі переживає долю людства» — виклав своє кредо Шенберг в «Афоризмах».
Він був глибоко переконаний, що художник тим і відріз¬няється від простих людей, що переживає лише власний су¬б'єктивний досвід. Як композитор він і поставив перед со¬бою за мету знайти таку музичну мову, яка дозволила б вести «психоаналітичний щоденник». За Шенбергом, всередині людини накопичується дисгармонія. В кожній людині існує величезна кількість масок і ролей, що ворогують одна з од¬ною. І саме атональність може через звук передати це внут¬рішнє протистояння. Адодекафонія — це не що інше, як ме¬тафора нашого мислення. Додекафонія як метод композиції була започаткована Й. Хауером (1919 року) і А. Шенбергом (1921 року). Техніку додекафонії застосовували А. Шенберг, Й. Хауер, А. Веберн, А. Берг, частково Б. Барток, С. Проко-ф'єв, А. Онеггер, П. Хіндеміт, Д. Шостакович.
В1917 році в Парижі балет С. Дягілєва ставить конструк¬тивістську танцювальну пантоміму Жана Кокто «Парад». Згодом Кокто об'єднав навколо себе групу композиторів — Ф. Пуленка, А. Онеггера та інших і спільними зусиллями вони під назвою «групи шести» стали розвивати музичний експресіонізм. Причому все це відбувалось на основі поєд¬нання класики і новаторства. Наприклад, в балеті «Юнак і смерть», який було поставлено тридцять років поспіль, Ко¬кто здійснює режисуру в дусі італійського неореалізму. Го¬ловний герой спектаклю (чи підмайстер, чи ангел в спецовці) мешкає в паризькій мансарді серед богемного скар¬бу, уламків скульптур і рисунків Кокто і Пікассо.
Всебічно обдарований особисто, Кокто легко уподібню¬вав поезію, архітектуру, кіно, драматургію, живопис, балет, режисуру сполученим посудинам. Авангардистському ми¬стецтву дуже пощастило з таким його талановитим адептом як Жан Кокто.
...Джаз
На північноамериканському континенті виник негритян¬ський джаз, який вже невдовзі блискавично розповсюдився по світу. Він став єдиним національним мистецтвом США.
Джаз — це сленг, який на мові кольорових завсідників дешевих барів означав «алкоголь і секс». І дійсно, в ті часи в США до джазу відносились як до музики злачних місць і кубел розпусти. Тільки в 1917 році вперше написано було на конверті платівки слово «джаз». Та згодом він отримує статус слова з формальної лексики, спочатку, правда, в Європі, куди Дюк Еллінгтон приїхав з концертами в 1933 році і де в Лондоні його приймали як серйозного і відомо¬го композитора. Дюк Еллінгтон вважається першим ком¬позитором в історії джазу. Музика, що зародилась у квар¬талах бідноти, М.Горьким чомусь була названа «музикою товстих».Джаз — це жанр естрадної музики танцювального і вокального характеру. Він виник на рубежі XIX — XX сто¬літь в Новому Орлеані в США на основі деяких жанрів не¬гритянської народної музики, спірічуелс, музики креолів, іс¬панської музики тощо. Точніше було б сказати, що африкан¬ськими є тільки ритми джазу, який ввібрав в себе всю євро¬пейську музику. Джаз виник як протест проти прилизаного салонного музичення. Імпровізація перших джазменів, які не знали навіть нот, згодом була названа «диксилендом». Один з піонерів джазу Джеллі Ролл Мортон говорив, що це він зробив джаз. Так це, чи ні, ми не будемо сперечатися, але дійсно, саме Мортон першим став його аналізувати.