Оновлення методів та напрямків в мистецтві. Скульптура, музика, театр, кінематограф, архітектура

Вдалою була спроба розвивати українське театральне ми¬стецтво і в Одесі. Тут в 1925-1930 роках діяла Одеська держдрама, в якій працювали такі майстри сценічного мистецт¬ва, як В. Василько, М. Терещенко, М. Ердман та інші.

Однак, як відзначив Д. Антонович, зрушити українсь¬кий театр з побутового репертуару так до кінця й не вдало¬ся. Він так і не зміг засвоїти всі осягнення модерної театральної творчості. Вся театральна праця в радянській Україні мала характер постійного експерименту з постійними змінами за¬вдань. Навіть і в 30-х роках в Україні не було чути таких імен модерних акторів, щоб звучали так само голосно, як імена корифеїв побутового театру. А разом з тим кожне нове ім'я майстра театрального мистецтва, не встигнувши до кінця проявити всі свої таланти, швидко зникало з обрію. Так зни¬кло ім'я талановитого драматурга Миколи Куліша, щезло ім'я Леся Курбаса. Радянська влада вважала кожну творчу особистість небезпечною для себе.

Зате все відомішим ставало в українському театрі ім'я дра¬матурга О. Корнійчука. Його багатоактові літературно-сце¬нічні вироби користувалися у влади підвищеним попитом. А сталося так тому, що подібні йому діячі театру і мистецтва взагалі стали обслуговувати пануючу ідеологію марксизму-ленінізму і бюрократичний апарат радянської влади.

Так після Станіславського і його МХАТу з унікальним стилем психологічного театру завдяки ідеологічному конт¬ролю влади сценічне мистецтво стало масовим народно-ге¬роїчним. А оскільки ідеологія тоталітарних режимів була схо¬жою, то і в радянській Росії, і в фашистській Італії, так само як і в нацистській Німеччині, чи в франкістській Іспанії і салазарівській Португалії театр обслуговував політику.

Для кращого контролю за працівниками сцени Гітлер за¬провадив творчі спілки, а потім міністерство пропаганди і палату культури рейху. За Сталіна було створено Комітет у справах мистецтв, а в Італії Муссоліні таку функцію вико¬нувало міністерство народної культури. Майже одночасно сталінський і гітлерівський режими повели боротьбу за чи¬стоту сценічного слова. Пропаганда вимагала виразності. А з початком Другої світової війни проблеми мистецтва вза¬галі були зневажені в багатьох країнах світу. Справді, коли говорять гармати, музи мовчать.

Шлях до нової музики...

Музика відноситься до виражального мистецтва, так само, як і архітектура, декоративно-ужиткове мистецтво, хореографія. Кажуть, що архітектура — це музика, що за¬вмерла. Недарма архітектуру називають царством застиглих звуків, а музику — архітектурою, що ожила. Музика позба¬влена предметної наочності скульптури і живопису чи ви¬значеності понять, властивих літературі. Зате музика — єди¬ний вид мистецтва, матеріалом якого є звук. Незмінність звучання ноти є результатом вібрації повітря.

Музика споконвічно формувала свої звукові засоби із звучання живої мови, з безсловесних звукових сигналів. Вона, як і мова, представляє собою звучання в часі. Ще Платон говорив, що в мелосі є три частини: слово, гармонія і ритм.

Музика — це танцювальний рух, який прийшов до зву¬ку. А звукові ми завдячуємо виникненням музики. Музика може існувати лише в сполученні і протистоянні тихого і голосного, звучання і мовчання. Музична творчість прояв¬ляється у висловленні своїх емоційно-душевних станів че¬рез рух мелодії, ритму і гармонії. Правда, вона не є особли¬вістю виключно людської натури. Може, тому І. Кант на¬звав музику мистецтвом неввічливим. Музика стала одним з найоригінальніших продуктів людського духу.

Музика — індивідуальна, тому що її пише одна люди¬на — композитор, і сприймає її кожен слухач по-своєму. На думку В. Кандінського, музика завжди була мистецтвом, яке не вживало свої засоби на облудне відтворення явищ при¬роди, але робило з них «засіб вираження життя душі худож¬ника». Але музика й універсальна, тому що кращі її твори відображають характерні риси епохи.

Разом з тим музичний твір представляє собою результат колективної творчості різних людей. Завдяки композитору він з'являється на світ, однак в партитурі він існує тільки потенційно. Оживає ж і звучить музичний твір тільки за¬вдяки майстерності виконавця.

Нарешті музика — це музичні інструменти і голоси лю¬дей, що співають, установки для виробництва музичних тек¬стів, власне тексти і критерії "їх оцінки, музиканти-спеціалісти і заклади, що їх готують. Це також спеціальні примі¬щення, де музика звучить, передається в ефір, записується, видається друком і продається у вигляді нот, книг про му¬зику, аудіовідеозаписів тощо.Музична культура початку століття характеризується, як і інші види мистецтва, двома тенденціями. Класична музич¬на культура найкраще розвивалась в цей час в італійській опері. В Австро-Угорщині класичну музику писав Г. Ма¬лер, симфонії якого підготували грунт для виникнення му¬зичного експресіонізму. Автором багатьох опер в Англії був композитор Б. Бріттен.