Оновлення методів та напрямків в мистецтві. Скульптура, музика, театр, кінематограф, архітектура
Досягнення в скульптурі
Скульптура — це вид образотворчого мистецтва. Обра¬зотворча мова скульптури передбачає необхідність відчут¬тя трьохвимірної, тобто об'ємної форми і вміння цією трьох-вимірністю оперувати — зображувати саме за допомогою об'єму — необхідні якості натури Культурний феномен в скульптурі здатний існувати лише у взаємодіях і чергуван¬нях об'ємного і плоского, заповненого і порожнього.
В російській скульптурі був помітним сильний вплив ім¬пресіонізму. Представниками цього напрямку були відомі скульптори П. Трубєцькой і А. Голубкіна. Найбільш значним і яскравим твором того періоду у П. Трубєцького була скульп¬тура — пам'ятник Олександрові III в Санкт-Петербурзі.
Для творчості А. Голубкіної характерним було узагальнено-символічне зображення фігури в рухові. На цей час припадає і початок творчого шляху крупного в майбутньо¬му скульптора С. Коньонкова. На противагу імпресіоніс¬там його твори відрізняються монументальністю, підкрес¬леною скупістю обробки матеріалу. С. Коньонкова приваб¬лювали сюжети з давньогрецької і слов'янської міфології, російського фольклорного побуту. Пізніше скульптор став створювати монументальні композиції і скульптурні порт¬рети своїх сучасників.
«Пікассо скульптури» називають українського митця Олександра Архипенка. Він першим серед скульпторів ство¬рив кубістичну форму, пофарбував її в кольори спектру, ввів в неї пластичні паузи-інтервали у вигляді пройм.
Його слідами пішли найбільш впливові і радикальні скульптори минулого століття — Генрі Мур в Англії, швей¬царець Альберто Джакометті, іспанець Пабло Гаргато, іта¬лієць Джузеппе Манцу...
А ще один його послідовник і друг, український скульп¬тор Іван Кавалерідзе став автором першого у світі монумен¬тального пам'ятника в стилі кубізму. (Дмитро Горбачов).
Вже на початку минулого століття О. Архипенко став одним з найбільш відомих скульпторів не тільки в Росій¬ській імперії, а й у всій Європі. Український скульптор ра¬зом з П. Пікассо, К. Малевичем, В.Кандінським визнача¬ли тоді світову художню моду.
Еволюція театру
Театрознавство як наука почалося в Європі з 20-х років XX століття. Завдяки йому ми так багато знаємо сьогодні про театр. Виникнення театру є ознакою повноліття нації (О. Островський). Дійсно, наявність національного театру свідчить про високу ступінь цивілізованості країни. Театр — це вид мистецтва, в якому образне втілення дійсності від¬бувається в процесі сценічної постановки, під час гри акто¬рів перед глядачами.
Театр — це місце для видовищ. Це мистецтво, засобами вираження якого є сценічна дія. Театр відноситься до про¬сторово-часових видів мистецтва. Сценічне мистецтво ви¬словлюється як в просторі, так і в часі. Театр зв'язаний ще з безліччю видів мистецтва — архітектурою, живописом, скульптурою, музикою, піснею, танцем. Отже, театр ще й синтетичний вид мистецтва.
Однією з особливостей театрального мистецтва є харак¬тер його чуттєвого сприйняття. Театр — це місце, де пуль¬сують pathema — mathema — роеіта (від грецької — емоції-пізнання-поема). Театр — це місце, де кожна дія може бути імітована, але за всіма діями тут стоять лише дві реальності: щастя і горе або комічне і трагічне. Інакше кажучи, любов і смерть (Ерос і Танатос) — дві реальності, які визначають стан людини. Разом з тим театральне мистецтво дуже умов¬не, кожен глядач має багато можливостей для домислу, своєї трактовки зображуваної на сцені дії. Сказано ж бо, що мас¬ки і театральність є характерними рисами життя сучасної культури. Недарма Марина Цветаева вважала, що театр є центром фальші. А один з творців театру абсурду францу¬зький драматург Жан Жене саме за це й не любив театр. Він вважав, що західний театр є тривіальним відображенням відображення, символом занепаду суспільства. Західний те¬атр будується на ідеї розваги, яка рідко коли сягає рівня справжнього мистецтва.
В кінці XIX — на початку XX століття відбувається про¬цес оновлення театру, причому не тільки репертуару, а й приміщень. Так, в одному тільки Лондоні було побудовано 29 театрів, тоді, як, наприклад, за радянської влади в сто¬лиці України не було побудовано жодного театру. На під¬мостках сцени дискутуються важливі соціально-громадсь¬кі проблеми, актуальність яких приваблює глядачів.