МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ – СІМЯ ТА ШЛЮБ
В історії сім'ї прийнято виокремлювати шість її основ¬них функцій: економічну, репродуктивну, виховну, рекреа¬тивну, комунікативну та регулятивну. Стосовно сучасної сім'ї існує кілька відмінних у різних авторів типологій функцій сім'ї. Так, С. Д. Лаптенок виділяє такі з них: господарсько-побутову, відтворення населення, виховну та організації дозвілля. Г. М. Свердлов та В. А. Рясенцев найважливішими для радянської сім'ї називають функції продовження роду, виховну, господарську та взаємодопо¬моги. Для Н. Г. Юркевича такими є функції духовного спілкування, сексуальна, народження дітей, співробітни¬цтва в процесі їх виховання, добування необхідних засо¬бів для ведення домашнього господарства, взаємної мо¬ральної та матеріальної підтримки. А. Г. Харчев визначив як основні функції відтворення населення, соціалізації, господарську, організації споживання та дозвілля.
Багато дослідників підкреслюють зростання в сучасній сім'ї значення функцій, що задовольняють емоційні та соціально-психологічні потреби. Останнє особливо помітне в практиці відношень міської сім'ї, яка меншою мірою, ніж сільська, зберегла риси виробничої частки суспільства.
Однією з основних функцій сім'ї є економічна. Істо¬ричні форми сім'ї, що передували нуклеарній, були тісно пов'язані з виробничою діяльністю. В умовах докапіталіс¬тичних формацій праця не відокремлювалася від сім'ї. Змалку діти прилучалися до того виду праці, в якому бу¬ли зайняті, як правило, всі члени сім'ї. Для кожної істо¬ричної форми сім'ї була характерна й особлива організа¬ція споживання та побуту.Відокремлення праці від сім'ї за капіталізму залиши¬ло за нею функції накопичення матеріальних благ. В умовах нашої країни, враховуючи перспективи відро¬дження приватної й дальшого розвитку кооперативних форм власності, слід сподіватися посилення розглядуваної функції сім'ї, хоча ще недавно передбачалося звуження її сфери. Певною мірою відбувається й відродження вироб¬ничої функції.
Друга функція сім'ї (репродуктивна) полягає у відтво¬ренні населення, тобто в продовженні людського роду, на¬родженні дітей. Діти—вершина здорового шлюбу, вказу¬вав Р. Нойберт. Посилення в останні десятиріччя інтересу дослідників — соціологів, демографів, психологів, етиків — до проблем відтворення населення викликане рядом при¬чин. Одна з них — зміна типу репродуктивності сім'ї: ба¬гатодітний тип сім'ї витісняється середньодітним і ще ча¬стіше малодітним. Так, більш як половина всіх сімей ма¬ють одну дитину або взагалі не мають дітей, значно скоро¬тилося число сімей, котрі мають двоє чи троє дітей.
Великою мірою це пов'язане з поширенням міського способу життя. В результаті процесу урбанізації в містах тепер живе дві третини населення країни. Значна частина сільських сімей також веде міський спосіб життя. Вироб¬нича зайнятість жінок, суперечності зростання матеріаль¬ного добробуту й культури людей не стимулюють появи багатодітних сімей.
Головним же чинником, що визначив особливості су¬часного репродуктивного процесу, стала здійснена водно¬час із науково-технічною революцією друга, демографічна революція. В минулому висока дитяча смертність позна¬чалася на кількості дітей у сім'ї. Для відтворення чисель¬ності батьків необхідна була наявність 5—7 дітей. Нині завдяки успіхам у галузі охорони здоров'я, різним захо¬дам (економічним, соціальним, юридичним) стало можли¬вим досягнення в довготривалій перспективі бажаного ти¬пу дітородження. В сім'ї для відтворення чисельності бать¬ків тепер досить мати дві-три дитини. У батьків виникає впевненість, що не одна дитина з чотирьох, як це було раніше, а принаймні дев'ятеро з десяти доживуть до весіл¬ля і сформують молоду сім'ю.
Ідея регулювання чисельності населення була сфор¬мульована в античності. Платон, наприклад, вважав, що ідеальна держава не повинна бути дуже численною. Над¬мір населення він пропонував відселяти на залежні території-колонії. Арістотель також негативно ставився до мож¬ливого перенаселення держави, яке з неминучістю мало призвести до збіднення та обезземелювання громадян. На¬слідком цього він передбачав наростання смути й злочин¬ності в суспільстві. Для регулювання чисельності населен¬ня Арістотель пропонував прийняти закон про шлюб, згід¬но з яким чоловікам до 37 років, а жінкам — до 18 років заборонялося б мати дітей. Окрім, того, він вважав за необхідне умертвляти хворих дітей і «надлишок» новона¬роджених.
Практичну реалізацію ідея регулювання дітородження дістала за часів правління римського імператора Августа. Так, були розроблені й уведені в суспільне життя закони про обов'язковість шлюбів для тих, хто належав до станів вершників і сенаторів, про обмеження для холостяків і бездітних, про переваги римських громадян (включаючи жінок), котрі мають дітей1, про перелюбство та розпусту, про порядок шлюбу для всіх станів. Як зазначав Гай Светоній Транквілл у своїй книзі «Життя дванадцяти цезарів», цей останній закон Август «хотів зробити ще суворішим за інші, але бурхливий опір змусив його відмінити чи по¬м'якшити покарання... Та й після цього якось на всенарод¬них іграх вершники почали наполегливо вимагати від ньо¬го відміни закону; тоді він, підкликавши синів Германіка (внука своєї сестри.— Авт.), на виду в усіх посадовив їх собі та батькові на коліна, знаками й поглядами перекону¬вав народ не ремствувати й брати приклад із молодого батька. А дізнавшися, що дехто обминає закон, заручаю¬чись із неповнолітніми або часто перемінюючи жінок, він скоротив термін заручин і обмежив розлучення».