МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ – СІМЯ ТА ШЛЮБ

Система моральних цінностей людини, будучи орієнти¬ром у моральному розвитку особистості та суспільства, ба¬гато в чому визначає й рівень усталеної моральної куль¬тури. Остання ж проявляється в спілкуванні, яке може бу¬ти розглянуте як діяльність людей, що задовольняє потре¬бу суспільних істот однієї в одній при вирішенні тих чи інших життєвих проблем. У концентрованому вигляді мо¬ральна культура виявляє потребу людини в доброзичливос¬ті, взаємоповазі, приязні як важливих сторонах вирішен¬ня матеріальних, побутових, сімейних та інших проблем. Спілкуванню властиві дві форми прояву, що не виклю¬чає, однак, їх переплетення на практиці. Йдеться про «особову» й «безособову» (або функціональну) форми. Безосо¬бова характерна для типових ситуацій, що виникають при вирішенні життєвих проблем, і тому більш пов'язана зі стереотипами поведінки. Моральний досвід спілкування виробив для безособової форми й особливий регулятор — етикет, котрий, виступаючи як сукупність загальноприйня¬тих у суспільстві, впорядкованих норм поведінки, регулює безособові відносини між людьми й відображає немовби зовнішню культуру спілкування.

Етикет, особливо демократичний, в основі своїй має спільні принципи взаємин людей — гуманізм і творчість. Етикетні приписи сприяють культивуванню позитивних мо¬ральних якостей особистості, подоланню недоліків, стиму¬люють моральне самовдосконалення індивіда. Повноцінним спілкування стає, набуваючи форми міжособистісного, або «особового» спілкування, яке, по суті, є практичною фор¬мою існування самої моральності. При цьому форма ети¬кетної регуляції вже неспроможна виразити всю гаму моральних спонук: від альтруїстичних, що мають за мету тво¬рити добро, зробити щасливим іншого, до споживацьких, вузько прагматичних, що зводять відносини між людьми до відношення речей.

Так само як і етикет, міжособистісне спілкування в сво¬їх найвищих проявах ґрунтується на принципах гуманізму й творчості. В кінцевому підсумку таке спілкування має за мету утвердження людського в людині. Динаміка між¬особистісного спілкування вимагає творчого осмислення відносин, у які вступає особистість, сприяє виробленню взаємної довіри, поваги. В найрозвиненіших своїх формах (товариськість, дружба, любов) спілкування формує у лю¬дини почуття любові, благородства, розкриває в ній здат¬ність до самопожертви.

ТОВАРИСЬКІСТЬ

Товариськість як форма моральної культури відобра¬жає потребу людини у спілкуванні, спільній діяльності. Вона передбачає спільність цілей, схожість життєвих по¬глядів, що викликає відповідну емоційну забарвленість відносин — вибірковість, симпатію, прагнення до взаємо¬допомоги, взаєморозуміння. Для товариських стосунків ха¬рактерний інтерес до спільної діяльності. Слово «товариш» і етимологічне, й історично походить від слова «майно», «товар» і означає «рівня в усьому; односум; помічник; співробітник; співучасник». Напевно, це слово виникло в купецькому середовищі й означало власників спільного майна. З плином часу слово сповнилося новим, глибшим

ЗМІСТОВІ.

Народний епос, літописи свідчать про властиве нашим предкам почуття товариськості. Виникши з практичної не¬обхідності спільного виконання спільної справи, це почут¬тя поступово перетворилося на одну з благородних потреб людини, неминущу моральну цінність суспільства. Для по¬єднання своїх зусиль у досягненні спільної мети (ратній справі, творчості, культурно-просвітницькій діяльності) люди здавна підтримували товариські стосунки.

Специфіка різних сфер соціального життя відображу¬валася в багатстві смислових відтінків поняття «товари¬ськість» («товариство художників», «товариство майстро¬вих», «товариші по зброї» і т. д.). Суть цього поняття ста¬новлять практиковані взаємодопомога у спільній справі й прагнення вдосконалювати особисті якості один одного в інтересах досягнення спільної мети. Формуванню товари¬ських відносин сприяють і схожі умови життя, що є озна¬кою для розрізнення товариських і приятельських стосун¬ків. Звичайно приятельські стосунки складаються на осно¬ві якихось, здебільшого несуттєвих (тимчасових, вузьких, незначних) інтересів та особистих симпатій.

На рівні приятельських відносин аж ніяк не є обов'яз¬ковим збіг уявлень про мету життя, можуть бути відсут¬німи й глибокий спільний інтерес, і серйозна заінтересова¬ність долею один одного. Ці відносини взаємно доброзич¬ливі, підтримуються особистими зустрічами, телефонними переговорами, листуванням, пов'язані з виконанням деяких взаємних послуг, обміном думками. В рамки приятельських відносин не входить спільне досягнення суттєво значущих цілей. Не досягається тут і той ступінь душевної близькос¬ті, за якої спілкування людей веде до вдосконалення осо¬бистих якостей один одного. Тим-то приятельські стосунки не оперті на міцні підвалини й досить легко припиняються.Товариські ж стосунки встановлюються між людьми, котрі протягом тривалого часу беруть участь у процесі спільної діяльності, їх єднають спільні інтереси й, голов¬не, почуття відповідальності за спільну справу. Характер діяльності людей безумовно впливає на міцність їхніх то¬вариських стосунків. Діяльність, пов'язана з труднощами, навіть із ризиком для життя (військова служба, альпінізм) особливо міцно цементують товариськість між її учасни¬ками. Високо поціновував військове товаришування М. В. Гоголь. «Немає уз,— писав він,— святіших за това¬ришування!» І це зрозуміло, бо в екстремальних умовах успіх заходу (а в бою — й життя товаришів) великою мі¬рою залежить від рівня розвитку товариських відносин у колективі. Це велике бажання досягти поставленої мети, самовідданість, високе почуття обов'язку й відповідальнос¬ті, готовність прийти на допомогу. Історія нашої країни не раз давала приклади того, як люди, жертвуючи собою, рятували своїх товаришів.