Понятійний апарат законів про культуру
Можливо, вперше і в останнє цей своєрідний предмет купівлі-продажу виступив у всій неприкритій чистоті під час унікального і дещо екстравагантного рекламного трюку, здійсненого солідним американським банком. На одній з найпопулярніших у 60-х роках радіостанцій на початку випусу звичних вечірніх вістей пролунало виразно і чітко оголошення: “За 48 годин стереофонічної тиші для вас, що настане після цього оголошення, заплатив Перший національний банк”. І справді дві доби радіостанція мовчала.
Але час, яким торгують на телебаченні, вимірюється не просто хвилинами та годинами, - у нього є і якісний вимір - напруженість (зосередженість, концентрація) уваги людей та кількості останніх. І ця особливість екранного телевізійного часу має властивість , порівнянну з родючістю землі.Земля, грунт, адже також, як і вода та інші природні ресурси, не має субстанційної вартості (бо вона не створюється людьми), але, втягуючись в орбіту товарно-грошових відносин, має ціну. І ціна земельної ділянки залежить саме від її головної якості - родючості.. Звісно, беруться до уваги й інші характеристики, зокрема вигідне щодо транспортних магістралей, крупних населених пунктів і т.д. розташування, але найважливіше все ж - родючість. Родючість же землі визначається тим, що посіяне-посаджене за певних умов дає доход сам-двадцять, сам-тридцять, сам-двісті і т.д. “ Канали ” теле- та радіомовлення - не що інше, як аналоги таких родючих ділянок землі: “вкладена” гривня тут може принести -і приносить ! -віддачу в десятки тисяч, а то й сотень тисяч, і не гривень, а доларів. І це не довільне припущення: факти, встановлені тимчасовою Комісією Верховної Ради по вивченню ситуації в інформаційному просторі України, незаперечно свідчать про хижацьку й економічну експлуатацію цих соціально-природних ресурсів України домашніми “нуворішами” та їхніми іноземними “подельниками”.
То якими ж безголовими господарями треба бути, щоб отак небдало, коли не злочинно, розпоряджатись цим цінним природним національним ресурсом!
До речі, тьмяне відчуття, що це справді національні ресурси , темінологічно . але - тільки термінологічно ! - навіть проникає до тексту Закону та підзаконних актівє Подібно, як відчуття того, що тут повинно йтись про щось таке, що аналогічне оренді на землю .Так, у Ст. 20 Закону мовиться:
“ Власник ліцензії не має права передавати канал мовлення у суборенду ”.
Отже, логічно вважати, що власник ліцензії виступає орендатором певного каналу. То ж повинен би, як це має місце у відповідних правовласних орендних відносинах, вносити в залежності від “родючості” (прибутковості) каналу мовлення орендну плату , а не відкуповуватись придбанням ліцензії та плати за реєстрацію...
Національна” Аб-Ра Ка-Да-Бра - 98, або “ Якби ж ви вчились так, як треба”...
Вируючий в Україні бешкет понять та уявлень не міг не відбитись на якості понятійного апарату Законів пр кіно, телебачення, авторські права, інформаційну діяльність, культуру, мови, музеї, бібліотеки. Тексти Законів та підзаконних актів рясніють суперечностями та логічними огріхами. До вищенаведених можна додати велику кількість інших.
Наприклад, явно сплутуються поняття розповсюдження та прокат фільмів. У тексті:
“ розповсюдження (прокат) фільму - виготовлення фільмокопій (тиражування), продаж та передача їх в прокат юридичним та фізичним особам”.
Видається очевидним, що може бути й буває розповсюдження фільмів - тобто діяльність по виготовленню копій та їх продажу чи передаванню на інших умовах для демострування - і без прокату. Демонстрування ж може здійснюватись як з комерційними, так і з некомерційними цілями. І лише останнє, а саме: демонстрування фільму з метою одержання доходу - і становить смисл узвичаєного поняття “ прокатування” (прокату) фільмів. Проте термін прокат фільму взагалі не знайшов належного правового визначення.
В ряді формулювань припускаються логічні помилки типу визначення невідомого через невідоме :
“ державний фонд фільмів - державний заклад культури, що здійснює архівну та науково-дослідницьку діяльність з метою розвитку фільмофонду