Понятійний апарат законів про культуру

У Законі про авторське право і суміжні права (Ст.4., абз.15) поняття продюсер тлумачиться дещо інакше:

“ продюсер - особа, яка організує або організує та фінансує постановку аудіовізуальних творів”.

Не надто точні, не цілком вичерпні визначення, але загалом задовільні.

Точніше було б таке: продюсер – це особа або група осіб, або юридична особа), яка фінансує і тим самим здійснює створення (виробництво) фільму (рекламних оголошень, відео- чи радіокліпів, естрадних шоу, радіопередач, театральних вистав і т.д. і т.п.). Для порівняння наведемо визначення терміну продюсер в країні з класичною кінопродюсерською системою.В американському довіднику Mass media dictionary //NTC, 1991,p.460-461) значиться: “ ? producer- an individual who is ultimately responsible for a production, commercial. television series, and so on.Sometimes, the financial backer of a production.Cf. director. ? A third person to whom a commercial has been sold, assigned, transferred, leased, or othewise disposed of. ? An individual or company that packages bооks for distribution by a publisher.Also called a book packеger or packager. ? An advertising agency employee resposible for the phoduction of commercials; includes such functions as selection of production supplier, cost control, and quality control.Also called production director. ? In studio animation, the administrative head of the film, usually resposible for budget, staff, legal contracts, distribution, scheduling, and so on.” )

Так от, навіть за логікою уже наявних у законодавстві України визначень терміна продюсер до продюсерської “системи” входять ті і лише ті види діяльності, які безпосередньо складають процес виробництва (англ. to produce - втробляти) фільмів. ( В даному разі фільмів , оскільки мовиться про них.) Отож, насправді до продюсерської системи не належать “дистрибюторські фірми”, ”фестивальні агентства”, “кіноринки” і т.п., хоча вони є невід”ємною частиною кінематографічної (як і інфраструктура будь-якої іншої функціонуючої й економічно) галузі.Далі. З тексту Закону випливає, що в Україні буцімто запроваджується “продюсерська система”. Так ніби її раніше не було.Скажіть на милість, хоч де-небудь у світі існує чи існувала коли-небудь кінематографія, не заснована на “продюсерській” системі?..Навіть у колишньому СРСР кінематографія була заснована не на чомусь іншому, а саме на “продюсерській” системі: бо “продюсерська система” в перекладі з “новояза” на українську означає “ система виробництва ”.І діяла ця система в умовах ринку, кіноринку .Обмеженого, регульованого, затиснутого, але - ринку . Витрати на виробництво фільмів співвимірювались з доходами від їх прокату, перегляд фільмів був платним (хай ціна білетів була значно нижчою від вартості, необхідної для самоокупності окремих фільмів, часто-густо - просто символічною, але - за перегляд фільмів належало платити.. )

Інша річ - якою була та “продюсерська” система і той кіноринок. А були вони монополістичними . І монополію тримала КПРС. Формально, щоправда, продюсерські повноваження делегувались державі. “ Спів-продюсерами” (co-producer) цього квазі - продюсера (держави) виступали кіностудії як юридичні особи. На кіностудіях для знімання кожного окремого фільму утворювались госпрозрахункові виробничі підрозділи, і керівник цього підрозділу (його посаду іменували директор картини ) формально й виконував роль виконавчого продюсера (executiv producer), хоча його так і не називали (здогадно, із огиди до всього буржуазно-комерційного, капіталістичного).

Отже, іншої системи , окрім продюсерської, столітня практика світової кінематографії (тобто кіновиробництва ) не знає. Нове, що увіходить в “продюсерську систему” вітчизняної кінематографії (вітчизняного кіновиробництва ), - це позбавлення монопольних прав держави і запровадження конкурентних умов на ринку мистецтв взагалі, кіномистецтва - зокрема. Однак при цьому держава не просто “зрікається” претензій на монополію, як дехто вважає, - її по суті взагалі позбавляють можливості виступати у ролі продюсера за нових ринкових умов!..

Здавалось би, раз виробництво фільмів переводиться на нові ринкові умови, а за подібних умов кіновиробництво, наприклад США, належить до найприбутковіших галузей економіки (втім, таким воно було й за нібито безринкових умов радянського періоду: доход від прокату фільмів становив другу, після горілки, статтю поповнення бюджету!), - то чому б і державі (в особі “уповноважених” на те органів) не виступити в ролі продюсера ? Хіба держава не може діяти як повноправний учасник ринку , - тобто не лише як замовник товарів , споживач , але й як виробник ? Може і - повинна б !.. Скажете - державний капіталізм? А хіба “ державний”- гірший за існуючий дикий, бандитський ?

Український Державний кіно- , теле- Базар,або “ національний екранний час” - оптом і в роздріб

Ці питання, - підкреслимо: основні питання “суспільних відносин, пов”язаних із виробництвом, розповсюдженням,зберіганням і демонструванням фільмів” ,- які мав не меті насамперед врегулювати Закон, геть випали з поля зору законотворців.І здається, що “випали” не випадково. За цим - “принципова” недалекоглядна позиція новітніх “державотворців”.Що вже говорити про кіно, коли такого підходу, такого розуміння місця і ролі ( місця -в народному господарстві, е кономічної ролі в народному господарстві) бракує(?) навіть у провідних визначальних галузях народного господарства.Гляньте на так званий Фонд державного майна! Здавалось би, його керівництво та мало б бути комерційною дирекцією по найефективнішому економічному використанню саме в ринкових умовах, державного майна ( а це переважно засоби виробництва) в інтересах держаи, народу. Так ні. Насправді, мету вбачають в якнайшвидшому розпродажу ( розтринькуванню ) державного майна, його “державнотворчому” роздержавленню за будь-яку ціну (тобто розкраданню).