Понятійний апарат законів про культуру

Взагалі економічний зміст статей Закону про кінематографію (Розділ ІV. Державна підтримка та фінансування кінематографії) викликає щонайменше подив.

Що й казати, в принципі це добре, що прокламується державна підтримка, сприяння і т.д. кінематографії і навіть відкриття для цього спеціального фінансового рахунку, коштами з якого передбачається довірити розпоряджатись "уповноваженому на це органу ” (здогадно - Мінкультурі). Але: кому, яким “суб'єктам” і на яких умовах мають виділятись гадані кошти? Всім однаково - і бюджетним організаціям (факультет кінематографії театрального інституту, кінофонд), кіностудіям як юридичним особам, і окремим фізичним особам - творцям (продюсерам) ? І на однакових умовах? І яких саме: безповоротні позички? Безпроцентні кредити? Кредити під проценти?..За текстом Закону деякі з економічних питань передбачається “врегулювати” через підзаконні акти. (Хоч видається аж надто багато як для такого Закону відсилань як до інших Законодавчих актів (Закону про авторське право...”, ст.10 Конституції), так і до здогадних підзаконних актів ( Положення про продюсерську систему, Положення про технічні стандарти,норми та правила розповсюдження і демонстрування фільмів, Положення про державне посвідчення на право розповсюдження та демонстрування фільмів,Положення про порядок передачі вихідних матеріалів та фільмокопій на зберігання,Положення про національний екранний час та його використання... Очевидно, хоч і не згадується, також: Положення про державне замовлення, вірогідно, також: і Положення про спеціальний фінансовий рахунок та користування ним, про державну підтримку шляхом податкового, митного, валютного “та інших видів(!) регулювання” і т.д. і т.п. ).І от з”явилися перші з них.Про “квоту” мова йшла вище. Тепер ближче познайомимось з економічним характером державної підтримки міфічного національного фільму”.

Виявляється,”кошти державної підтримки можуть виділятися продюсеру фільму у формі часткового фінансування його виробництва за рахунок державного бюджету, виходячи з того, що частка державної участі не повинна перевищувати 70 відсотків кошторисної вартості виробництва фільму”.

От тобі й маєш!..Згідно з положенням про статус “національного” піддаваний цьому високому титулуванню об”єкт має бути у цілковитій державній власності... Виходить, “національний” фільм - лише на дві третини “національний”?

А на яких засадах здійснюватиметься це фінансування? Судячи з того, що ряд “пріоритетних” -“навчально-пізнавальних, просвітницьких та документальних фільмів і кінолітопису, фільмів для дітей, зокрема анімаційних” - “за державним замовленням (!) забезпечуються державним фінансуванням у повному обсязі”, згадана 70%-на “підтримка” є безповоротною дотацією... За рахунок платників податків, звісно. А чому, власне, безповоротною? Адже передбачається гарантований державою прокат цього фільму. Невже ж не планується прибуток чи бодай самоокупність картини? Мабуть, що планується, бо який ще, крім “держави”, дивак виділить задарма решту 30%? А якщо планується сякий-такий прибуток, то яка участь у його розподілі держави - тобто поповнення бюджету, бодай часткового відшкодування витрат, яких зазнали платники податків, котрі, можливо, якраз не люблять кіно взагалі?..На ринку має бути, як на ринку! ..

Ще виразніше подібна безгосподарність “держави” за рахунок населення, щоб не вживати гучних слів - народу та нації, - постає в Законі про телебачення та радіомовлення. Маючи на меті врегулювати “правові, економічні, соціальні, організаційні” відносини у цій сфері,автори тексту не дали собі клопоту з'ясувати особливу економічну природу її, зокрема того, що являє собою “канал мовлення”.

У Законі цей термін визначається у такий спосіб:

“канал мовлення - сукупність технічних засобів з частотними присвоєннями, призначених для трансляції теле- та радіопередач на територію, що визначається параметрами технічних засобів мовлення”.

Не будемо зважати на допущену тавтологію: з суто технічної точки зору визначення цілком задовільне.

Інша річ - аспект соціальний та економічний . Трансляція передач адже ведеться не “на територію” - це не сліпий обстріл “по квадратах” - а для людей. В цьому аспекті оті “частотні присвоєння” технічних засобів виступають засобом зв'зку,засобом спілкування людей,Уточнимо: багатьох, дуже багатьох людей - сотень тисяч і мільйонів людей.І завдяки цьому “канали мовлення” набувають особливого соціального значення: це увага, притому практично одночасна увага, цілого суспільства. І ця увага має величезну соціально-політичну цінність , а в умовах товарного виробництва, ринкових відносин, - також і ціну .Ціна цієї уваги суспільства визначається її напругою та тривалістю.Остання ж - вимірюється часом .