Понятійний апарат законів про культуру
Кажуть: закон - є закон.
Кажуть: закон - суворий, але - закон...
Кажуть: ліпше мати недосконалий Закон, ніж ніякого...
У нас саме така ситуація: ми маємо Закон про кінематографію, при тому - недосконалий...
Що за звір - “твір”? Або сценарій... “поза законом”
Насамперед: текст Закону містить цілий ряд істотних упущень щодо визначення термінів - основоположних понять цієї сфери діяльності.
Так, Ст.7. (Розд.ІІ), Ст.11 (Розд.ІІІ) Закону фактично заявляють розрізнення процесів створення і виробництва фільмів, проте в тексті наявна спроба визначити лише термін виробництво; термін (і поняття) створення фільму залишено без визначення. Тож неясно , чим власне в юридичному плані відрізняється процес створення від процесу виробництва взагалі, в кінематографії - зокрема й особливо. Більш того: в преамбулі Закону взагалі ігнорується поняття створення фільму:
“Цей Закон визначає правові основи діяльності в галузі кінематографії та регулює суспільні відносини, пов`язані з виробництвом (!), розповсюдженням, зберіганням і демонструванням фільмів”.
Та й визначення терміну виробництво не відзначається належною логічною ясністю:
“виробництво фільму - діяльність, що поєднує співпрацю авторів та виконавців фільму та інших суб`єктів кінематографії, спрямовану на втілення твору кінематографії технічними засобами”.
Виходить, отже, що вже існує твір кінематографії до початку... виробництва фільму? Що ж у такому разі являє собою твір кінематографії? Чим же відрізняються терміни фільм та твір кінематографії? Можливо, мається на увазі сценарій (літературний, режисерський)? Так ні! - це слово взагалі навіть не зустрічається в тексті документу. Сценарій фактично опинився, так би мовити, “поза законом” .
У наступному за вищецитованим абзаці вираз твір кінематографії вживається у цілком відмінному від попереднього значенні:
“вихідні матеріали фільму - матеріальні носії оригіналу твору кінематографії, використання яких дає можливість виготовляти (тиражувати) фільмокопії”.
“Вихідні матеріали” в реальності, як відомо, - це, по-перше, еталонний екземпляр фільму (!) та змонтована за ним - як за зразком- плівка з негативним зображенням: своєрідна матриця , з якої можуть бути виготовлені подальші копії (тиражування), по-друге,- пояснювальні та документуючі тексти (“монтажний лист”, літературний та режисерський сценарії тощо)... Отже, “оригінал” твору кінематографії - змонтований “негатив”? Так що ж, зрештою, являє собою твір кінематографії згідно з “логікою” цього Закону?..
Що за птиця -“фільм”? Або: чи й, справді, “Звенигора” Довженка - не “фільм”?
Неточним, неповним, отже - хибним, є визначення й основоположного для Закону поняття (терміну) фільм:
“фільм - аудіовізуальний твір кінематографії, що складається з епізодів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними засобами, та який є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників. За способами фіксації зображення та розповсюдження фільми поділяються на кіно-, відеофільми тощо”.
За цим визначенням до категорії фільмів цілком “законно” можуть бути віднесені практично всі телевізійні передачі, попередньо чи й у момент виробництва зафіксовані на ту чи іншу плівку (слово фільм у перекладі українською саме й означає плівка): від інтерв`ю з перехожими на вулицях міста, рекламних “роликів”- відеокліпів аж до запису концертів по трансляції і навіть репортажу про футбольний матч. Бо вони, як правило, складаються з “епізодів” ( один з численних термінів, не визначених у Законі ), об'єднаних певним “творчим задумом” ( що це за “птаха” ?), і є результатом спільної праці авторів ( у випадку трансляції спортивних змагань такими є коментатор і режисер передачі), виконавців ( коментатор, режисер, оператори, звуорежисери і т.д .) і виробників ( продюсер чи продюсери ).