Іван Франко і світова культура
У 1876 р. Франко виклав свої погляди на літературу в «Літературних письмах», частково опублікованих у журналі «Друг». Вони стали програмою для літературної діяльності самого Фран¬ка і для тієї літературної політики, яку Франко і його соратники провадили в пресі.
«Белетристика, — писав Франко, — стала тепер не виразом розбуялої фантазії, мрій і забагів дармуючих людей, а прийняла на себе далеко важнійшу роль скопіювати життя народів у всіх верствах і відносинах, — показати світу його потреби, хиби і нестатки, а заразом вказати всюди живі і здорові елементи, котрі можуть послужити за підвалину до будівлі свобідної і щасливої будущини мільйонів».
Без подібної тенденційності література, за словами Франка, втрачає своє значення, перетворюючись у пусту забаву. Реалізм, народність, ідейність — ці основні принципи розвитку кожної на¬ціональної культури, проголошені Франком ще на початку його творчого шляху, знайшли овій дальший розвиток. Чим далі, тим гострішою ставала боротьба письменника за передову демокра¬тичну літературу свого народу проти всіляких реакційних, шові¬ністичних, націоналістичних і, нарешті, декадентських течій.
Цими принципами керувався Франко і в своїй перекладацькій і літературно-критичній діяльності. Кількість художніх перекла¬дів — поетичних і прозаїчних, — зроблених Франком, така вели¬ка, що описати їх в межах однієї статті неможливо. Можна умов¬но поділити їх на кілька груп.
Велику групу складають переклади з народної поезії, яка привертала до себе пильну увагу Франка-дослідника, рівною мі¬рою як і Франка-поета і перекладача. Він, здавалося, прагнув передати своєму народові всю різноманітність творчості народів світу.
Особливо цікавили Франка епоси різних часів і народів, по¬чинаючи з «Слова о полку Ігоревім», середньовічного епосу «Нібелунги», старогрецького епосу і кінчаючи індійським і старовавилонськими епосами. Він переклав уривки з «Махзбхарата» і кілька індійських казок з Панчатантри. Він є автором не тільки численних перекладів, а й поеми на старовинні індійські мотиви. У 1909 р. в «Універсальній бібліотеці» вийшла індійська легенда «Цар і аскет» з передмовою Франка «Короткий нарис староіндій¬ського (санскритського) письменства».
Свій вступ до збірки «Із болгарських пісень народних» («Пісні гайдуцькі») Франко починає словами «Браття наші болгари, що живуть за Волощиною...». Далі він дає аналіз тяжкого становища болгарського народу, який страждав і від власних багатіїв — чорбоджіїв, і від турецьких завойовників. Та незважаючи на подвій¬ний гніт, болгари, за словами Франка, «ніколи не забу¬вали своєї славної минувшини і народної са¬мостійності, ніколи не переставали заявляти сяк чи так своїх прав на с в обідне життя і люд¬ську гідність»2. Народний рух болгар проти турецького гнітувідомий був під іменем «гайдуцтва». Люди тікали в ліси, з'єдну¬вались у дружини і нападали на турецьких загарбників. Франко переклав пісні про подвиги народних месників, борців за неза¬лежність Болгарії. У перекладі румунської народної легенди «Майстер Маноле» Франко відтворює чудовий образ людини з «зроду, одного з тих, хто будує прекрасні палаци і прикрашає рідну землю. -В баладі «Шотландська відвага і англійська зруч¬ність» висміюються англійські завойовники.
Франко вільно переробляє багато творів різних народів. До таких переспівів належить «Лис Микита» (1890 p.), де викори¬стовується нідерландський варіант цього народного сюжету, а також «Reineke Fuchs» Гете.
У передмові до другого видання «Лиса Микити» Франко пи¬ше, що поряд з нідерландською поемою Віллєма він використав і старофранцузькі варіанти і черпав «із багатого скарбу наших людових оповідань». Він хотів зробити цей твір «нашим народ¬ним добром, наситивши його актуальним для галицьких соціаль¬них взаємин матеріалом. У листі до Драгоманова від 1 березня 1889 р. він пише: «Одіссея» і «Reineke Fuchs» се, по-моєму, дві річі, котрі у нас треба гарно перевести (сього останнього можна потроха і підлити антішляхетським і антілопівським соусом (і пустити в публіку)». Франко широко використовує в цій поемі народний вірш, приказки і прислів'я, вводить до неї власні спостереження і примітки критичного характеру.
Література епохи Відродження, цього найбільшого переворо¬ту в історії людства, не могла не привернути уваги Франка. З усіх літератур минулого вона була чи не найближчою для письменника-демократа, бо відбивала сподівання і прагнення народ¬них мас в епоху соціальних перетворень. Франко пише досліджен¬ня про Дайте і перекладає його твори, працює над віршованою переробкою «Дон-Кіхота», над перекладами з Шекспіра.
Дослідження про Дайте, як і більшість наукових праць Франка, що мають на меті дати українському читачеві необхідні відомості про життя і діяльність письменника, його епоху і роз¬крити його творчий шлях, — складається з двох нерівних частин. В основному — це переказ вже відомих фактів, пов'язаних із життям Дайте і з його творчістю. Звичайно Франко користуєть¬ся яким-небудь солідним дослідженням або історією літератури, завжди посилаючись на джерело.