Іван Франко і світова культура
Ми вже відзначали, що в статтях, присвячених письменникам минулого, Франко завжди і постійно звертався до найбільш ак¬туальних проблем сучасності і насамперед — до питань розвитку передової демократичної літератури на Україні. Значно більше це стосується статей Франка, які він присвятив сучасним йому слов'янським і західноєвропейським літературам.
Перед передовою демократичною і марксистською критикою стояли актуальні питання боротьби проти занепадницької бур¬жуазної літератури, за розвиток реалістичного мистецтва, за розвиток літератури нового типу, що відбиває інтереси народних мас і спрямована проти всілякої реакції. Боротьба ця пройшла різні стадії, починаючи з боротьби проти безідейної літератури «чистого мистецтва», кінчаючи марксистською критикою, що ак¬тивно виступала проти декадентського мистецтва, породженого буржуазним суспільством.
У працях присвячених сучасній йому зарубіжній літературі, Франко ставив питання боротьби проти занепадницької літератури, за реалістичне мистецтво.
Більша частина названої статті Франка присвячена характери¬стиці декадентської занепадницької літератури. Не завжди вірно оцінюючи творчість того чи іншого письменника2, в аналізі справжньої суті декадансу Франко ніколи не помилявся.
Статті Франка, присвячені західноєвропейській літературі кінця XIX — початку XX ст., мають загострено полемічний ха¬рактер. Вони спрямовані проти декадентської літератури — на підтримку літератури критичного реалізму.
Ставши редактором відділу літератури і критики в журналі «Літературно-науковий вістник» (1898—1906), Франко продов¬жує свою діяльність по ознайомленню українського читача з кра¬щими зразками світової літератури. Він вміщує в цьому відділі серію своїх статей під загальною назвою «Із чужих літератур», супроводжуючи ці статті перекладами з вибраних ним письмен¬ників. Так, у 1898 р. у «Літературно-науковому вістнику» був на¬друкований переклад новел Конрада Фердінанда Маєра, зроб¬лений Маковеєм, в супроводі статті Франка «Конрад Фердинанд
Маєр і його твори». Свої статті про Золя Франко найчастіше вмі¬щував разом з перекладами творів французького письменника.
У «Літературно-науковому вістнику» Франко друкує перекла¬ди з -Альфонса Доде, Анатоля Франса, Готфріда Келлера, Марка Твена, Ібсена, Лессінга, Міцкєвича, а також публікує переклади з маловідомих тоді австралійських новелістів: Джона Гріна, Артура Девіса, Дж. Пойнтона та багатьох інших.
Поряд з цим чудові твори світової літератури — індійський епос, середньовічна поема «Бідний Генріх», «Рейнеке Фукс» у народних варіантах, «Дон Кіхот» Сервантеса, поезії Гейне і Гюго, староруська, старогрецька, староіндійська поезії, народні сказання — творчо перероблюються письменником.Ми не ставимо питання про те, наскільки Франко використав у своїй творчості чужі мотиви. Франко був оригінальним україн¬ським письменником, цілком своєрідним, з яскраво виявленою національною індивідуальністю. Його твори насамперед пов'яза¬ні з творчістю українського народу, з життям його країни.
Як кожний великий письменник, Франко жив у світі різних обра¬зів, і йому була близька поетична творчість народів світу. Часто, використовуючи той чи інший поетичний образ, Франко надавав йому такого своєрідного забарвлення, наповнював його таким самобутнім змістом, робив його настільки народним, що важко було говорити про які-небудь впливи і запозичення, і тим важне знаходити коріння тих чи інших поетичних образів у Франка, сам писав про те, що скарби світової літератури, скарби світової поезії належать всім. Кожний може черпати з цього життєдай¬ного джерела:
«Блукаючи по різних стежках всесвітньої історії та літера¬тури, я здавна збирав потроха або намічував собі для пізнішого вжитку поодинокі камінчики, придатні для моєї будови; найдав¬ніші причинки, поміщені в оцій книжці, мають вже 15 літ... Не показую при поодиноких віршах джерел, відки їх узято. Майже нічого тут нема, що можна би вважати перекладом. Обік оригі¬нального є тут чимало й такого, де на чужу основу я накладав свої власні узори. А відки взято сю основу і кого й де «насліду¬вано», се лишаю цікавості тих критиків сього і будущого віку, котрі не будуть мати і вміти що кращого робити, як віднаходити «джерела», з яких котрий поет черпав своє натхнення. Гай, гай! Ті джерела сотки, тисячі літ створені і доступні кождому, і здо¬ровому оку й шукати їх недалеко».
"Говорячи про просвітнє значення перекладацької діяльності, Франко твердить, що переклади творів світової літератури роблять їх частиною української культури. Просвітню роль пере¬кладів Франко розумів дуже широко.