Іван Франко і світова культура
Письменники світового значення завжди стояли на висоті культури свого часу. Це в повній мірі стосується і Франка. Маю¬чи величезну ерудицію, творчо перероблюючи кращі досягнення світової літератури, він ставив перед собою певні завдання. Своїми перекладами Іван Франко прагнув зробити літературу різних країн частиною української культури. Він надавав величезного значення перекладацькій діяльності. «Переклади чу¬жомовних творів, чи то літературних, чи наукових, — пише І. Франко, — для кожного народу являються важним культур¬ним чинником, даючи можність широким народним масам знайо¬митися з творами й працями людського духу, що в інших краях, у різних часах причинялися до ширення просвіти та підіймання загального рівня культури. Добрі переклади важних і впливових творів чужих літератур у кожного культурного народу, почи¬наючи від старинних римлян, належали до підвалин власного письменства» .
В усій своїй літературній діяльності Франко керувався прин¬ципом, який він так поетично і стисло виклав у своєму «De Profundic»: «Правді служити, неправду палити вічну дай страсть».
Ставлячи перед собою просвітницькі цілі, Франко прагнув підвищити культурний рівень народу. Він був певен того, що дійсно великі твори, особливо ті, які вірно змальовують життя простих людей, будуть доступні народу. Так, у 1877 р. в листі до Драгоманова від 13 лютого Франко скаржиться на байду¬жість так званої «образованої» публіки до літератури, що ста¬вить соціальні проблеми.
Серед перекладів Франка дуже велике місце належить пере¬кладам з античних літератур. Подібно до Маркса він вважав, що антична поезія є скарбницею світової культури, і намагався зба¬гатити нею українську культуру. Гомер і Гесіод, гомерівські гім¬ни, переклад трагедії Софокла «Цар Едіп», Сапфо і Алкей, Піндар і Менандр, згадувана вже нами збірка «Старе золото», римські поети Горацій і Вергілій — цим далеко не вичерпується описок античних перекладів Франка.
Переклади Франка з грецької в більшості своїй точно пере¬дають як зміст, так і поетичні особливості оригіналу, мають ґрун¬товні коментарії. Переклади з Сапфо і Алкея вийшли окремою книжкою. Це — дослідження творчості двох стародавніх поетів з перекладами їх поезій (Алкей і Сапфо, Тексти і студія, «Міжна¬родна бібліотека», 1913).
Багато уваги приділив Франко перекладам з безсмертних го¬мерівських поем «Іліади» та «Одіссеї», його цікавили місця, в яких зображується побут і звичаї древніх греків, їх ставлення до життя, до праці. Так, славетне описання щита Ахілла, зробле¬ного чудовим майстром Гефестом, Франко для порівняння пере¬кладає з Гесіода і з Гомера.
В творчості письменника Франко відбирає ті явища і тенден¬ції, що здаються йому найціннішими для розвитку передової думки, найактуальнішими і потрібними для сучасності. Таким чином, Франта} поєднує в собі точність і сумлінність вченого з силою і темпераментністю .публіциста, який завжди ставить пе¬ред собою актуальні завдання.
У своїх літературних характеристиках Франко стоїть на ви¬соті революційно-демократичної, а часто й марксистської мето¬дології.Протягом всього свого творчого шляху Франко неодноразово повертався до питання про необхідність видання творів Шекспіра українською мовою. Він переклав ряд сонетів Шекспіра, «Вене¬ціанський купець», уривки з «Бурі» і «Короля Ліра». За актив¬ною участю і під редакцією Франка вийшли в світ окремими ви¬даннями трагедії Шекспіра у перекладах П. Куліша з передмо¬вами І. Франка, які є спеціальними дослідженнями, присвяченими аналізу кожного твору (1899—1902). Робота Франка по редагу¬ванню перекладів П. Куліша дуже повчальна. Власне, це бо¬ротьба за справжнього Шекспіра проти намагання Куліша при¬стосувати великого гуманіста для досягнення своїх націоналі¬стичних цілей. Про характер перекладів П. Куліша Франко пише у своїй передмові до переклада «Чайльд Гарольда» Байрона.
Найбільш капітальною працею Франка-перекладача є «Фауст» Гете. Над цим перекладом письменник почав роботу ще в 70-ті роки. У 1875 р. в журналі «Друг» з'являються уривки з «Фауста». У 70—80-х роках Франко продовжує друкувати свої переклади з цього твору. Лише у 1881 р. він закінчує переклад першої ча¬стини «Фауста», додавши до нього докладні коментарі. В цьому ж році в журналі «Світ», у «Вістях літературних» з'являється по¬відомлення про те, що закінчено переклад «Фауста», і звернення до українського читача з проханням допомогти виданню цього перекладу і цим «зробити прислугу нашій літературі». Нарешті у 1882 р., після тривалого листування з цього питання з Белеєм і Драгомановим, переклад вийшов у світ під назвою «Фауст, трагедія Йогана Вольфганга Гете, ч. І, з німецького переклав і пояснив І. Франко».
Франко дуже цікавився розвитком чеської літератури. Він брав участь в роботі чеської преси, листувався з видатними че¬ськими літераторами, присвятив чеській літературі ряд статей і перекладів, його діяльність в галузі чесько-українських зв'язків була дуже плідною. Свої статті, присвячені чеським письмен¬никам, а також і переклади з чеських поетів і прозаїків Франко підкорив єдиній цілі — зробити чеську літературу надбанням ук¬раїнської культури і цим сприяти розвитку і чеської і україн¬ської демократичної літератури.