Комп'ютерна гра як елемент сучасної культури
Створити гру - фактично створити новий світ. Автор (назвемо так умовно творця гри) "створює нове місце для іншого, для невідомого, для глядача"9 . І в цьому місці гравець житиме весь час гри, адже "свідома діяльність людини протікає саме "там", де знаходиться її свідомість"[Романов,1998, с.64]
З іншого боку і сама гра стає продовженням акту творення. Тут машина стає почасти творцем. Адже ані художник, ані програміст не можуть передбачити як поведе себе їх співавтор - гравець.
За останні 15 років індустрія ігор поступово і непомітно змінилась - із вільної, повної творчості та задоволення вона перетворилась на місце, "де не можливо працювати" [Талін, 1999, с.106]. За свідченням самих програмістів близько 90 % продукції просто "загинається" на ринку. Розвивається свого роду "лотерейний" синдром. Ігровий бізнес все більше і більше нагадує Голлівуд. Але "це навіть гірше ніж Голлівуд. Кінопродюсери зазвичай роблять фільми у строк, не виходячи при цьому за рамки бюджету (хоча, звичайно, їм не потрібно винаходити кінокамеру перед зйомками кожного фільму)" [там само]. Середній час життя одного ігрового "двіжка" - два-три роки, а винахід за розкладом - річ неможлива.
Написання ігор "справа молодих". На сьогодні сорокарічних програмістів ігор практично не існує.
4.4 "З ким граєш?" Мережа як повернення первинного сенсу гри
Відмінністю більшості ігор, що були створені людьми, є необхідність у партнерах, а ціль - досягнення переваги над противником. Зазвичай грати можна лише тоді, коли збирається необхідна кількість бажаючих. Із появою комп'ютерних ігор все в корні змінилося.
З ким же реально грає геймер? Постфактум з програмістом, чи із написаною ним послідовністю рівнянь, чи з процесором, що проводить розрахунки та генерує зображення? Чим більше знаєш "як зроблена" програма, тим важче відповісти.
Проте гравців, особливо у розпалі гри, це мало цікавить. Розв'язування завдань, не важливо ким запропонованих чи програмістом, чи комп'ютером, приносить задоволення. Але вже у самому процесі розв'язання є пастка.
"Практично завжди є суперники, яких треба перемогти. Але комп'ютерний суперник зроблений для того, щоб програти, створивши ілюзію боротьби для повного обману гравця. Комп'ютер запросто може обіграти гравця (може прослідкувати за усіма противниками одночасно в action, розрахувати оптимальне співвідношення ресурсів в іграх з економічним аспектом"[Хайтин, 1999, с.86 ].
Чому ж він цього не робить? Все просто: ігри, що гарантують стовідсотковий програш нікому не потрібні. Дійсно, найслабший комп'ютерний монстр може вбити гравця у будь-який момент, але не робить цього, і з цього боку комп'ютерна гра перетворюється на надзвичайно красиві піддавки, самообман. (Але з іншого - чи займається самообманом дитина, що скаче на паличці і уявляє, що це конячка?).
Але і для гравців, які сприймають процесор комп'ютера за нечесного противника, що грає у чверть сили, знайшовся вихід. І таким виходом стала глобальна мережа, використання якої привело до багатьох цікавих наслідків. В умовах мережі сам ПК набув нової якості, перетворившись із генератора і рефлектора на засіб передачі інформації. І що стало особливо цінним для ворогів штучного інтелекту - значна частина комп'ютерних ігор повернулась у звичайний культурний простір. "Тепер гра у "Star Сraft" у загальнокультурному сенсі не відрвзняється від бліцу в шахи, а "Team Fortress" зовсім не відрізняється від партії регбі".[там само]
Мережа інтернетівських серверів Quake World за надзвичайно короткий час створила світове товариство гравців. Достатньо зайти на сервер, щоб віднайти рідну душу, яка тільки тебе і чекає. Крім цього з'явився доволі активний віртуальний світ, життя у якому просто вирує (аж до обміну виграних грошей світу Ultima на звичайні та продажу віртуального персонажу на аукціоні за реальні долари).
У сітьових іграшках вже не важлива ціль, це скоріше ситуація, де зіштовхуєшся з кимось, і у цьому аспекті гра перетворилась на ще один різновид комунікації.
4.5 Улюблений часовий та просторовий вимір комп'ютерних ігор