Принципи побудови та критерії оцінки податкової системи

– визначеності, коли час оплати податку, спосіб і сума платежу повинні бути з точністю і заздалегідь відомі платнику і не залежати від суб’єктивних факторів;

– зручності, тобто кожен податок повинен стягуватись у такий час і такий спосіб, які найбільш зручні для платника;

– економії (раціональності), коли будь-який податок повинен стягуватися таким чином, щоб із доходів платника вилучалось якомога менше понад те, що надходить до державної скарбниці.

Основу побудови сучасних податкових систем, поряд із принципами А. Сміта, визначають також принципи, розроблені німецьким економістом А. Вагнером, який не просто доповнив, а надав їм нового концептуального характеру. Керуючись теорією колективних потреб, на першу позицію в оподаткуванні він поставив принципи достатності та еластичності. Саме завдяки цьому принципи оподаткування стали системою, що враховувала інтереси не лише платника податків, але й держави з пріоритетом останньої. Тобто перед оподаткуванням постало завдання збалансування інтересів держави та платників податків, яке, без перебільшення, і в сучасних умовах є ключовою проблемою формування податкової політики будь-якої цивілізованої держави світу.

А. Вагнер не лише визначив принципи оподаткування, але й систематизував їх в чотири окремі групи. Перша – фінансові принципи, серед яких достатність та еластичність (рухомість) обкладення. Друга – народногосподарські принципи – належний вибір джерела обкладення, правильна комбінація різних податків у таку систему, яка б зважала на наслідки і умови їх перекладення. До третьої групи автор відносив етичні принципи, принципи справедливості: загальність оподаткування та рівномірність. І нарешті, четверта група відображала сукупність адміністративно-технічних правил чи принципів податкового управління: визначеність обкладення, зручність сплати податку та максимальне зменшення витрат на стягнення. Як видно з наведеної класифікації, принципи справедливості А. Вагнер ставив не на головне місце в запропонованій системі. Їх реалізація вважалась автором доцільною в межах, які надають фінансові принципи в їх сукупності. Тобто слід підкреслити важливість не лише достатності, але й рухомості (еластичності) обкладення, що відображає здатність адаптуватися до державних потреб. З практичної точки зору це означало рухомість складу податкової системи, оскільки різні податки володіють неоднаковим рівнем еластичності. Сьогодні, коли предметом широкої дискусії з приводу податкової політики виступають принципи стабільності та гнучкості, врахування здобутків фінансової науки минулого мають неабияке практичне значення.

Таким чином, визначення принципів оподаткування було предметом пошуків науковців та практиків фактично з моменту виникнення податків. Незважаючи на відмінності, що супроводжували цей процес і, насамперед, прихильність їх авторів до теорій щодо ролі держави та податків, виділяються ряд принципів, які приймались усіма сторонами. Головний з них – рівномірність. Він панував у фінансовій науці ще в епоху меркантилізму. При цьому вважалось, що саме непряме оподаткування “найбільш рівномірне і найбільш справедливе”38. У переліку принципів А. Сміта фактично основним є рівномірність, а отже, справедливість до платника. Розвивались ідеї справедливості і А. Вагнером. Однак він це питання більше пов’язував з визначенням джерела оподаткування.Потрібно зазначити, що вирішення питання джерела оподаткування і в сучасних умовах є однією з фундаментальних проблем формування податкової системи. Більше того, фахівці, що досліджують еволюцію податків, стверджують, що саме з цього питання і розпочалась практика та розробка принципів оподаткування. Ще на зорі податкової практики перед фінансовою наукою постали питання: що має бути джерелом оподаткування – продукт, дохід чи капітал, і з якого доходу – чистого чи валового – стягувати податки. Логічно, що відповіді на ці питання були різними в різні періоди. Так, А. Сміт виступав проти залучення капіталів у якості податкового джерела, оскільки в такому випадку зменшуються можливості розвитку виробництва. Узагальнюючи його погляди, І.Х. Озеров писав: “Ці переконання твердили, що обкладати капітал – значить його знищити, тобто вбити курку, яка несе золоті яйця”39. Разом з тим, А. Сміт був переконаний, що джерелом оподаткування мають бути всі категорії доходу: земельна рента, прибуток, заробітна плата. А. Вагнер, розвиваючи ідею справедливості, вважав, що капітал також повинен бути джерелом обкладення. Це твердження в подальшому розвивали багато економістів, у тому числі й вітчизняних. Зокрема, М. Соболєв був переконаний, що проблема більше в ступені обкладення та доцільності платника під час розпорядження ним своїм доходом чи капіталом40. Боротьба за рівномірність у розподілі податкового тягаря призвела до того, що на початку ХХ століття податки на власність (капітал) зайняли провідне місце в доходах бюджетів багатьох розвинених держав. У подальшому в ході розвитку індивідуального прибуткового податку було вирішено питання про узгодження проблем соціальної справедливості та захисту інтересів капіталу.

Ідея, що податки не повинні перешкоджати розвитку виробництва, в процесі еволюції податкової системи була реалізована Ф. Нітті в окремий, самостійний принцип при її побудові. Він отримав широку підтримку у фінансовій науці. Особливо це проявилося в кінці ХХ ст., коли відбулося відчутне зіткнення фіскальних потреб держави з інтересами економічного розвитку. Наступ електрики, впровадження двигуна внутрішнього згорання, розробка нових методів виробництва сталі – все вимагало нових інвестицій. Пошук нових видів податків, які б не лише наповнювали бюджет, як це було при використанні непрямих податків, а одночасно і стимулювали виробництво, дав поштовх розвитку даного принципу в оподаткуванні, що, в свою чергу, викликало до життя прогресивне прибуткове оподаткування. Разом з тим, ще й сьогодні в багатьох країнах стоїть питання складності практичної реалізації цього принципу. Його розробленість безпосередньо стосується формування податкової політики кожної країни.