Функції комерційних банків

У сучасній ринковій економіці вексель відіграє помітну роль у господарській практиці та у діяльності комерційних банків. Вексельні операції комерційних банків в Україні регулюються Положенням «Про операції банків з векселями», затвердженим:Постановою Правління Національного банку України 25 травня 1999 р. Цим документом визначено, що комерційні банки у сфері вексельного обігу можуть здійснювати кредитні, торговельні, гарантійні, розрахункові, комісійні та довірчі операції. Крім цього, окремі банки України виступають також у ролі емітентів векселів (рис. 5.4). Кредитними вважаються вексельні операції, котрі супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями. Кредитні операції банків з векселями можуть бути активними — врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів, або пасивними — переврахування придбаних векселів, одержання кредитів під заставу векселів. Торговельними є операції з купівлі або продажу векселів за ціною, що встановлюється у відсотках до суми векселя. До активних торговельних операцій належить придбання векселів, а до пасивних — продаж придбаних векселів. Гарантійні операції супроводжуються взяттям банком на себе зобов'язань платежу за векселями з умовою оплатити векселі при настанні певних обставин і в обумовлений строк. До гарантійних належать операції з авалювання та надання гарантій на забезпечення оплати векселів (наприклад, при розрахунках з допомогою документарного акредитиву). Розрахункові операції поділяються на операції з оформлення заборгованості векселями (акцептування переказних векселів банком, виданих на банк кредитором банку; видача простих векселів банком кредиторові банку; видача банком переказних векселів на боржника банку; видача банку простих векселів боржником банку) та на операції р розрахунків із використанням векселів (вексельний гріатіж банку: кредиторові; вексельний платіж боржника банку). Виконання комісійних та довірчих операцій пов'язано з інкасуванням векселів; оплатою векселів, у яких банк є особливим платником (доміциліатом); зберіганням векселів (оригіналів, копій і примірників); купівлею-продажем, а також обміном векселів за дорученням клієнтів. Угоди про кредитні, торговельні та гарантійні операції, а також інкасування векселів і зберігання, купівлю, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів (інших банків) мають бути укладені в письмовій формі з урахуванням вимог чинного законодавства. Розрахункові операції можуть здійснюватись без угод (договорів) на підставі первинних документів (реєстрів, актів тощо). Організаційне забезпечення проведення операцій з векселями визначається банком. У банках, які активно використовують векселі, як правило, створюються спеціалізовані структурні підрозділи, до основних функцій яких належать: координування здійснення установами банку операцій з векселями; контроль за дотриманням вимог законодавчих та нормативних актів; здійснення юридичної та фінансової експертиз векселів, що подаються в банк; накопичення, оброблення і зберігання інформації про фінансовий стан зобов'язаних осіб за векселями, що належать банку на праві власності або перебувають у заставі; контроль за строками здійснення відповідних дій за векселями (платіж, акцепт тощо); складання, видача й акцептація банком простих і переказних векселів.

17. Операції з врахування та переврахування векселів.До вексельних кредитів комерційних банків належать операції з урахування та переврахування векселів, а також — надання позик під забезпечення векселями. Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі банком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до настання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами й обов'язками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської процентної ставки, яка ще називається дисконтом, а також — накладних витрат на здійснення операції. За економічним змістом дана операція являє собою трансформацію комерційного кредиту у кредит банківський, адже купівля банком векселя рівнозначна кредитуванню векселедержателя на строк, що залишився до погашення векселя. Цей кредит називається обліковим кредитом. Для отримання облікового кредиту векселедержатель подає в банк заяву разом з пакетом фінансових) документів, що характеризують його платоспроможність. Працівники банку з'ясовують суму векселів, що будуть надані для врахування, перевіряють кредитоспроможність потенційного позичальника за звичайною процедурою, після чого вирішується питання про можливість надання позики. У разі позитивного рішення клієнту! відкривається ліміт кредитування, який залежить від вартості вексельного портфеля клієнта, але не може перевищувати загальної кредитоспроможності останнього. Оскільки врахування векселів, поданих клієнтом, здійснюється виключно в межах установленого ліміту, працівники банку провадять облік заборгованості (обліго1) клієнта, вираховуючи вільний залишок заборгованості. При врахуванні векселів ліміт кредитування зменшується, а при погашенні векселів — зростає. Векселі до врахування надаються в банк при реєстрах. Реєстри складаються позичальником-векселедержателем і містять інформацію про векселі, що передаються банкові, а саме: номер векселя, вексельну суму, назву і реквізити векселедавця (акцептанта), індосантів, аваліста, дату і місце платежу, складання вексел. Векселі з погашенням у місцезнаходженні банку заносяться в окремий реєстр від іногородніх векселів. Працівник банку звіряє записи в реєстрі з реквізитами наданих векселів і при виявленні помилок у реєстрах повертає їх для переоформлення. Крім оригіналів векселів, клієнт подає в банк дві ксерокопії кожного векселя з лицьового та зворотного боку! Прийняття векселів оформляється квитанцією, яка видається позичальнику. Після цього реєстри векселів нумеруються і записуються у Відомість реєстрів, поданих до врахування векселів. На векселях, поданих банкові для врахування, позичальник повинен проставити бланковий індосамент, залишивши перед підписом достатньо місця для штампу комерційного банку, яким буде перетворено бланковий індосамент в іменний. Перед укладанням договору на врахування векселів векселі повинні пройти перевірку юридичної та економічної надійності. Юридична надійність векселя полягає у правильності заповнення реквізитів векселя згідно з Положенням про переказний і простий вексель, відсутності виправлень, прострочення строку платежу, дійсності повноважень осіб, що підписали вексель, справжності цих підписів, наявності безперервного ряду індосаментів, повноті сплати суми державного мита. Економічна надійність векселя полягає у впевненості в оплаті векселя. Для цього в банку провадиться аналіз кредитоспроможності не лише клієнтів, а й боржника за векселем та індосантів. При врахуванні банки віддають перевагу комерційним векселям, хоч можуть бути враховані й деякі фінансові векселі, наприклад акцептовані відомими банками. Аналіз економічної надійності векселя направлений на виявлення «дружніх» і «бронзових» векселів та їх заміни. При цьому особлива увага звертається на вивчення взаємовідносин між учасниками вексельної операції. Сумнівною, наприклад, буде реальність товарних поставок між підприємствами, що працюють у несуміжних галузях економіки, так само підозріло банки ставляться до векселів, виписаних на круглі суми (наприклад 1 000 грн.) або ж векселів близьких родичів. Векселі, що подаються до врахування, повинні мати не менше двох підписів: векселедавця та першого векселедержателя. Більша кількість передавальних підписів засвідчує вищу надійність векселя. Допускається наявність на векселі безоборотних передавальних надписів (за винятком надпису позичальника) за умови, що, крім них, присутні, як мінімум, два підписи. Що стосується строків вексельних зобов'язань, то банки надають перевагу короткостроковим векселям (як правило, строком до 90 днів), оскільки вони менше залежать від змін у платоспроможності клієнта і загальної економічної кон'юнктури. З цієї причини банки часто відмовляються враховувати векселі зі строком за поданням. Банки не приймають до врахування векселі, подані юридичними особами, векселі яких хоч би раз були опротестовані, а за менш строгими правилами кредитної політики — опротестовувались протягом останніх шести місяців. Як зазначалось вище, векселі, що при перевірці виявили невідповідність вимогам банку, викреслюються з реєстру і повертаються клієнту. Всі інші векселі передаються керівництву банку і при наявності вільного залишку кредиту дається дозвіл на їх врахування. Рішення керівництва заноситься у Відомість реєстрів поданих до врахування векселів, а також робиться дозвільний надпис на кожному реєстрі із зазначенням кількості і суми векселів, що приймаються до врахування, а також суми процентів і строку кредитування. Підписується Актом прийняття – передавання векселів. Сума, яка підлягає утриманню на користь банку, складається 3 процентної ставки (дисконту), а для іногородніх векселів — також з порто (поштових витрат) і дамно (комісії за інкасування іногородніх векселів). Нарахування суми дисконту здійснюється за такою формулою:де С — сума дисконту; К — номінальна сума векселя; Т — строк у днях від дня врахування до дня платежу за векселем; П — процентна ставка врахування векселів. Розрахунок суми, яка належить до сплати пред'явнику векселя, може здійснюватися за формулою:де Р — сума, що виплачується подавці за врахований вексель, 5 — номінальна сума векселя, i— процентна ставка, за якою нараховуються відсотки на номінальну суму векселя,d — дисконтна ставка, за якою розраховується дисконт і проценти, що утримуються на користь банку, V — процентна ставка, за якою нараховується комісія, £ — процентна ставка, за якою нараховується дамно, р — сума порто, п — кількість днів року, д1 — кількість днів від дня врахування до дня платежу за векселем, д2 — кількість днів від дня, з якого нараховуються проценти на номінальну суму векселя, до дня платежу за векселем. Особливістю дисконтного кредиту є те, що проценти стягуються банком у момент видачі позики, однак зараховуються на його дохідний рахунок після отримання платежу за векселем. Конкретний розмір облікової ставки встановлюється банком за узгодженням з клієнтом. Надання облікового кредиту відбувається після підписання Договору про врахування векселів, в якому зазначаються суб'єкти угоди, їхні права та обов'язки, основні параметри угоди. Договір врахування може бути укладений на користь третьої особи, якщо кредиторська заборгованість подавця такій особі підтверджена документально. Прийняті до врахування векселі реєструються у спеціальній Книзі обліку врахованих векселів, яка кожного року відкривається банком. На лицьовій стороні векселя в правому куті або збоку проставляється штемпель банку «Враховано», всередині якого проставляється порядковий номер векселя, шо ведеться з початку року, а в правому верхньому куті — строк і місце платежу. На векселях з місцем платежу в інших містах зверху додатково ставиться штемпель «Іногородній». Крім цього, порядковий номер векселя з книги врахованих векселів проставляється банком і в реєстрах навпроти запису кожного векселя. Бланковий індосамент, з яким вексель було подано в банк для врахування, переводиться в іменний на користь банку шляхом проставлення банківського штемпеля. Це робиться для того, щоб ускладнити використання векселя сторонніми особами на випадок його крадіжки або втрати. Після цього векселі здаються на зберігання в касу (місцеві векселі групуються за строками платежу, іногородні — за місцем платежу), а клієнт отримує кошти шляхом зарахування на поточний рахунок у строк, установлений у договорі про врахування, або шляхом оплати кредиторської заборгованості за умови подання документів, що підтверджують наявність такої заборгованості. Невраховані векселі повертаються представнику клієнта під розписку. Операції банків з векселями мають документарний характер, а тому вимагають строгого обліку та контролю. Основними документами, котрі відображають операції банку з урахування векселів, є згадувана вище книга врахованих векселів, а також книга обліго вексельних позичальників і термінова відомість врахованих векселів. Книга обліку врахованих векселів призначена для обліку хронології операцій із врахування векселів. У ній документуються усі облікові операції банку: в дебет вносяться записи про враховані векселі (кожного окремо або за загальною сумою реєстру), а в кредит — про оплачені, перевраховані, опротестовані, передані на інкасо чи в депо. Різниця дебетового і кредитового підсумків показує залишок векселів у портфелі банку на певний момент. Книга обліго вексельних позичальників (рис. 5.8) дає змогу стежити за станом заборгованості кожного позичальника в результаті обороту векселів і не допускати перевищення клієнтом ліміту заборгованості. Цей документ призначений для ведення систематичних записів операцій врахування. Оскільки відповідальність за векселем несуть як пред'явник, так і боржник (векселедавець для простого векселя чи акцептант для переказного), банки ведуть облік за кожним позичальником в розрізі двох рахунків: як пред'явника і як платника. Такий підхід дає змогу виявити розмір реальної заборгованості позичальника перед банком, тобто його заборгованості не лише як особи, що і подала векселі до врахування, а й як боржника, свідоцтвом боргу якого є векселі, що враховані банком від інших клієнтів. Термінова відомість врахованих векселів призначена для обліку строків настання платежів і своєчасного отримання платежу за врахованими векселями. Цей документ має особливе значення, оскільки подання векселя для платежу в строк за умови неплатежу призводить до втрати зобов'язанням сили вексельного права. Відомість складається у двох примірниках на кожне число. У нього вносяться дані про усі векселі, строк платежу за якими припадає на цю дату разом з відміткою про порядковий номер векселя, найменування векселедавців, пред'явників та суми кожного векселя. Один примірник відомості після звірки її даних з даними векселів залишається в касі банку, а другий примірник видається працівникові, котрий здійснює операцію врахування. При отриманні платежу у відомості роблять відповідні позначки, а вексель повертають платникові. На звороті оплаченого векселя проставляється штамп «оплачено», дата і підпис касира. Здійснюючи оплату вексельної суми, платник за векселем указує, за чий підпис на векселі провадиться оплата. За відсутності такої вказівки платіж вважається здійсненим за рахунок векселедавця. У разі, коли платіж приймається достроково, платнику повертається відповідна сума дисконту за ті дні, що залишились до строку (звичайно не менше ніж за 7—10 днів), але виходячи зі ставки банківського процента, що виплачується за поточними рахунками. У разі оплати векселя після строку платежу платник понад вексельну суму сплачує банкові за прострочені дні пеню і 6 % річних, а також компенсує видатки, пов'язані з опротестуванням, відсиланням повідомлень тощо. Після цього вексель видається платнику. Додаткова плата може стягуватись і у випадку, коли платіж за векселем провадиться не в місці розташування банку. Неоплачені у день строку платежу векселі банк повинен передати наступного дня нотаріусу для опротестування, яке здійснюється за встановленою процедурою, описаною у п. 5.1. Векселі передаються нотаріусу разом з описом, в якому зазначаються назви й адреси векселедержателів та надписантів, суми векселів, строк платежу, причини протесту, назва банку, від імені якого здійснюється протест. Після здійснення процедури протесту векселі повертаються банку з надписом про протест, а банк виставляє вимогу позичальнику оплатити вексель. При невиконанні вимоги банк припиняє кредитування і передає матеріал у судові органи. До різновидів урахування векселів належать безоборотне врахування і врахування з реверсом, які відрізняються від звичайного врахування порядком і обсягом відповідальності клієнта. Безоборотне врахування — різновид врахування, за якого пред'явник векселя вибуває з числа зобов'язаних за векселем осіб, що здійснюється шляхом учинення пред'явником у тексті індосаменту безоборотного застереження (проставлення безоборотного індосаменту) або через передавання банку векселя пред'явником без учинення індосаменту, якщо останній індосамент бланковий або на пред'явника. Ризик, пов'язаний з можливістю втрати підпису пред'явника, банк має компенсувати утриманням підвищеного дисконту. Також банк може вимагати від клієнта поза вексельного поручительства третьої особи щодо викупу векселя у разі його несплати в строк. Урахування з реверсом — різновид урахування, за якого пред'явник векселя дає банку поза вексельне зобов'язання викупити враховані векселі до настання строку їх оплати або при настанні чи ненастанні певних обставин. Від звичайного врахування цей різновид врахування відрізняється тим, що платіж за векселем виконує не безпосередньо зобов'язана за векселем особа-платник, а пред'явник, який підписує письмове зобов'язання викупити векселі до настання строку їх оплати та/або при настанні/ненастанні певних обставин (реверс) і викуповує вексель. За допомогою реверсу векселі відчужуються і тимчасово передаються банку. Векселі, що перебувають у портфелі комерційного банку, є надійною і ліквідною статтею його активу. Це дає змогу направляти на формування даних активів найбільш схильні до несподіваного вилучення зобов'язання банку, наприклад кошти на поточних рахунках клієнтів, і використовувати вексельний портфель як «вторинні резерви». У разі потреби у ліквідності банк може рефінансуватись в інших комерційних банках, а також у центральному банку у формі переврахування векселів, іншими словами — врахування уже врахованих банком векселів. Використання переврахування в інших, окрім забезпечення ліквідності, цілях, однак, менш доцільне, бо в результаті його здійснення знижується дохідність банку від облікової операції. Методологія здійснення операції переврахування аналогічна врахуванню банками векселів. Установам Національного банку України надано право здійснювати рефінансування комерційних банків у формі переврахування векселів при дотриманні останніми таких умов: — усі подані векселі за строками оплати не повинні перевищувати 90 днів і бути такими, щоб векселі можна було вчасно одержати у місцях їх платежу; — подані до переврахування векселі повинні мати не менше двох підписів, не враховуючи підпису комерційного банку, котрий подав ці векселі, а для переказних векселів, крім цього, — акцепту платника; — місце платежу поданих до переврахування векселів повинно бути у населених пунктах, де є установи комерційних банків, нотаріус або суд. На практиці, однак, Національний банк України не використовує векселі при рефінансуванні комерційних банків. Операції переврахування не виконуються, а ломбардне кредитування здійснюється виключно за допомогою ОВДП. Природно, що включення векселів в інструментарій НБУ, розроблення ним власного «вексельного списку» сприяло б активізації кредитних операцій комерційних банків, пов'язаних із вексельним обігом.18. Порядок надання кредитів під заставу векселів.З метою здійснення вексельного кредитування комерційні банки можуть не лише викупати векселі до настання строку їх погашення, а й приймати їх у вигляді забезпечення наданих позик. При кредитуванні під заставу векселів позичальник не перевідступає вексель банку (на відміну від облікового кредиту), а лише віддає його під заставу на певний строк, зберігаючи усі права векселедержателя (право власності на вексель може перейти лише у разі непогашення позики). Ще одна відмінність між цими формами вексельного кредиту полягає в тому, що якщо при обліковому кредиті позичальник і той, хто повертає кошти, є різними особами, то при кредитуванні під заставу векселів погашення позики здійснюється самим позичальником. Особливістю цього виду кредитування є також порядок надання, зберігання та реалізації застави. Кредити під заставу векселів можуть надаватись у вигляді: — строкових кредитів, тобто позик, дата погашення яких зафіксована за домовленістю з позичальником; — кредитів до запитання (онкольних кредитів), коли строк погашення не вказується або встановлюється термін до настання строку погашення векселів із застави. Строкові позички під заставу векселів, як правило, є разовими. Банк аналізує юридичну й економічну надійність векселя і при позитивному висновку укладає з позичальником кредитну угоду, та договір застави векселів. Строк кредиту встановлюється відповідно до терміну погашення векселя (векселів). Кредит надається в розмірі 60-—90% номінальної суми векселя; заборгованість з позикою обліковується на простому кредитному рахунку. Онкольні кредити під заставу векселів призначені для задоволення постійної потреби клієнтів в обігових коштах. Надання вексельного онколю, облік заборгованості, її погашення здійснюються за допомогою спеціального позичкового рахунку, котрий є аналогом контокоренту. Цей рахунок є рахунком до запитання, що надає банкові право у будь-який момент вимагати від клієнта повного чи часткового погашення кредиту або внесення додаткового забезпечення векселями. Порядок надання позики, вимоги до надійності векселів, ведення бухгалтерського обліку, хронологічних і синтетичних записів при кредитуванні під заставу векселів у формі спеціального позичкового рахунку багато в чому аналогічні тим, що провадяться при операції врахування. Звичайно в заставу приймаються векселі, строк платежу за якими є тривалішим, ніж термін дії позики. Для отримання кредиту зі спеціального позичкового рахунку клієнт подає в банк стандартний пакет документів, а також векселі, котрі призначені для передачі в заставу. Векселі здаються в банк з реєстром векселів, поданих у заставу щонайменше в двох примірниках. Пред'явнику дається розписка про одержання векселів (наприклад, на копії реєстру) та призначається орієнтовний термін кредитування або день, коли він має забрати не прийняті в заставу векселі. Після юридичної й економічної експертизи векселів працівники банку викреслюють з реєстру та повертають клієнту векселі, які не задовольняють вимоги банку, а за благонадійними векселями вираховують розмір ліміту кредитування (у випадку, коли клієнт, крім вексельного онколя, використовує ще й обліковий кредит, то ліміт кредитування встановлюється за обома формами вексельних кредитів). Банк і клієнт укладають кредитну угоду, в якій міститься низка умов, що є обов'язковими для позичальника. У кредитній угоді визначається: 1) ліміт кредиту (кредитна лінія); 2) граничне співвідношення між забезпеченням (загальної номінальної суми векселів) і можливою заборгованістю у межах 60 90% від загальної суми векселів; 3) розмір процентів за кредит і комісію на користь банку;4) право банку підвищувати на свій розсуд, але з попередженням клієнта, розмір процентів і комісії; 5) право банку закрити рахунок і вимагати в будь-який час повного чи часткового погашення заборгованості або надання додаткового забезпечення; , 6) право банку обертати на погашення боргу суми, що надходять для оплати прийнятих у заставу векселів; 7) право банку погашати заборгованість клієнта із сум, що належать клієнту і перебувають у банку на інших рахунках клієнта; 8) право банку дозволяти клієнту за його ініціативою заміняти одні векселі до строку їх оплати іншими; 9) місце зберігання векселів, переданих у заставу. Розмір плати за кредит, частки банківського кредиту в номінальній вартості забезпечення визначаються банком залежно від кредитоспроможності позичальника та надійності наданих у заставу векселів. Векселі, що застосовуються як застава, можуть передаватися на зберігання банку, державному чи приватному нотаріусу. Банк заінтересований, щоб заставлені векселі зберігалися саме у нього. Позичальник виконує на прийнятих у заставу векселях заставний або передавальний іменний чи бланковий індосамент, навіть якщо останній індосамент бланковий або на пред'явника. Вид індосаменту встановлюється договором застави, однак банку доцільніше вимагати, щоб позичальник вчинив саме передавальний індосамент. За заставним індосаментом банку передаються такі права: 1) на подання до платежу та одержання платежу за векселем; 2) на здійснення протесту в разі несплати чи часткової оплати векселя; 3) на подання позову про стягнення належної суми платежу до зобов'язаних за векселем осіб. Після вчинення індосаменту позичальник передає банкові векселі згідно з Актом прийняття-передавання. Банк відкриває позичальнику особовий рахунок для запису: а) суми отриманої позики; б) нарахованих банком процентів за рахунком, комісії та інших витрат; в) усіх грошових сум, що надходять для погашення кредиту; г) сум векселів, що надходять на забезпечення і виключаються із забезпечення у разі їх оплати або заміни новими. Кредит надається у звичайному порядку. За бажанням клієнта йому може бути відкрита чекова книжка, з якої провадитиметься видача позики. Оскільки кредитування під заставу векселів здійснюється виключно п межах залишку ліміту кредитування, важливим завданням банківських працівників є контроль за розміром вільного залишку ліміту. Перед списанням коштів зі спеціального позичкового рахунку в банку перевіряються наявність невикористаного ліміту та стан векселів із застави (реальність, строки їх погашення). Коли в процесі використання позичальником онкольного кредиту під заставу векселів серед забезпечення будуть виявлені; векселі суб'єктів, які опротестовані, то банк сповіщає про це позичальника і пропонує йому викупити ці векселі або замінити їх у тижневий строк іншими благонадійними векселями. При невиконанні цієї вимоги банк має право закрити кредит. З метою уникнення втрат від подання фальшивих векселів комерційним банкам доцільно домагатися від клієнтів права інкасування векселів із застави, що також дозволяє банкові отримувати додаткові доходи. В разі отримання банком права на інкасування заставлених векселів при одержанні платежу за векселем до настання строку погашення заборгованості за кредитом банк може зарахувати суму платежу як виконання позичальником його зобов'язання. Різниця між сумою платежу за векселем і заборгованістю позичальника, якщо така виявиться, підлягає поверненню. Активно-пасивний характер спеціального позичкового (контокорентного) рахунку, з якого надається вексельний онколь, передбачає можливість виникнення як дебетового, так і кредитового сальдо. На кредитові залишки банк періодично здійснює нарахування процентів у розмірі, що сплачується ним за зберігання коштів на поточних рахунках або ж перераховує кредитові залишки на основний поточний рахунок позичальника. Порядок нарахування процентів за спеціальним поточним рахунком аналогічний розрахунку процентних платежів за контокорентіним кредитом. Погашення кредиту під заставу векселів може здійснюватись шляхом перерахування коштів за розпорядженням позичальника з його поточного рахунку (після чого йому повертають векселі), або зарахуванням безпосередньо на спеціальний позичковий рахунок платежів, котрі надійшли від векселедавців за векселями, що були передані в заставу (якщо позичальник не має змоги погасити заборгованість іншим чином. Звернення банком стягнення на заставлені векселі може бути здійснене шляхом: 1) подання векселя до платежу зобов'язаній особі, якщо вексель одержаний за заставним або передавальним індосаментом; 2) продажу векселя, якщо він отриманий за передавальним індосаментом. Кредитування під заставу векселів є досить привабливим для підприємств, що інтенсивно використовують векселі у своїй господарській діяльності й володіють значним вексельним портфелем. Особливо зручним для суб'єктів господарської діяльності є вексельний онколь. Прийнятність даної форми кредитування пов'язана з її високою еластичністю, що дає змогу позичальнику оперативно отримувати кошти за рахунок банківського кредиту, уникаючи тривалої процедури оцінки кредитоспроможності, яка передбачена, наприклад, при обліковому кредиті. Крім цього, позичальник сплачує проценти лише за фактичний термін користування кредитом, на відміну ві,ц облікового кредиту, при якому клієнт часто змушений погоджуватись на строки, що перевищують реальну потребу в позиці.19. Авалювання векселів КБ.Функціонування комерційного кредиту і вексельного обігу можливе лише за наявності впевненості кредитора в оплаті боржником поставленої продукції (наданих послуг). Часто гарантії боржника, навіть такої, що спирається на силу вексельного права, виявляється недостатньо, і тоді відповідальність за невиконання боржником своїх зобов'язань може взяти на себе третя особа, відома своєю платоспроможністю у формі гарантії, поручництва. Найбільш прийнятними вважаються гарантії солідних комерційних банків. Надання банківської гарантії як забезпечення оплати векселів є формою кредитування клієнта, що здійснюється згідно з загальними принципами банківського кредитування. Вексельні гарантії комерційних банків можуть мати явний або прихований вигляд. В явному вигляді видається аваль. Прихований вигляд мають учинені у формі окремої гарантії платежу (гарантійні листи), надписи банку на векселі як однієї із зобов'язаних за векселем осіб, але не аваліста. Аваль — це вексельна гарантія, внаслідок якої особа, що вчинила цю гарантію (аваліст), бере на себе відповідальність повністю або в частині суми за зобов'язання якоїсь із зобов'язаних за векселем осіб (векселедавця, акцептанта, індосанта). Аваль вчиняється на переказному векселі або на додатковому аркуші (алонжі). Також аваль може даватись і на окремому аркуші із зазначенням місця видачі. Аваль виражається словами «Вважати за аваль», «Гарантую», «Як аваліст за ...» або іншими рівнозначними формулюваннями, а також підписом аваліста. Для авалю достатньо одного лише підпису, поставленого авалістом на лицьовому боці переказного векселя, якщо тільки цей підпис не поставлений платником або векселедавцем. В авалі повинно бути зазначено, за кого він виданий, наприклад: «За Торговий Дім «Комета». АКБ «Бізнесферм». За відсутності такої вказівки аваль вважається виданим за векселедавця. Авалюючи вексель, банк надає такій особі строковий кредит або кредит до запитання (залежно від строку платежу за векселем). Як правило, можуть бути авальовані векселі, в яких точно визначений строк платежу, а саме: визначено-строкові, дато- і візо-векселі, причому на останніх має бути відмітка про дату подання. Аваль може бути наданий у будь-який час: при складанні, видачі та на будь-якому наступному етапі обігу векселя. Аваліст може бути як третьою особою, котра не має відношення до векселя, так і одним із надписантів/векселя. Аваліст відповідає так само, як і особа, за яку видана гарантія, однак аваліст є боржником «другої черги», і аваль набуває чинності лише після невиконання зобов'язань особою, за яку він виданий. Зобов'язання аваліста є дійсними навіть у тому разі, якщо те зобов'язання, яке він гарантував, виявиться недійсним з будь-якої іншої причини, крім дефекту форми. За умови невиконання клієнтом своїх зобов'язань банк має оплатити вексель. Оплачуючи переказний вексель, банк-аваліст набуває права, що випливають з переказного векселя як проти тієї особи, за котру був виданий аваль, так і проти тих осіб, які зобов'язані перед цією особою. Наданню авалю має передувати перевірка репутації клієнта, його кредитоспроможності, для чого банки вимагають подання, крім заяви, інших документів, які характеризують фінансовий стан клієнта, а також угоди, на підставі яких були придбані векселі. Також банки встановлюють ліміти з авалювання векселів для кожного платника за векселем, а також кожного пред'явника векселя. Векселі подаються для авалювання самим клієнтом або іншою особою (векселедержателем) разом із реєстром векселів, пред'явлених для авалювання, щонайменше у двох примірниках. При прийманні реєстрів банк перевіряє відповідність даних пред'явника і реквізитів векселів. Реєстри з неправильними даними повертаються на переоформлення. Якщо векселі прийняті банком до розгляду,; то пред'явнику дається розписка про одержання векселів (зокрема, може даватися на копії реєстру) та призначається день, коли він має з'явитись за векселями. Векселі, що не відповідають вимогам, установленим банком, викреслюються з реєстрів для повернення клієнту. У разі ухвалення банком позитивного рішення про авалювання всіх або окремих векселів на кожному реєстрі розраховується сума нарахувань, які має сплатити клієнт, а з останнім укладається договір про авалювання, якщо він до цього ще не був укладений. Авальовані та не авальовані векселі повертаються представнику пред'явника під розписку на реєстрах. Сума, яка має бути нарахована на користь банку як плата за надання авального кредиту, обчислюється на підставі процентної ставки банку. Крім процентів, за іногородніми авальованими векселями можуть утримуватися комісія, дамно і порто. Також банк може утримувати з позичальника комісію за зобов'язання надати аваль-ний кредит. Така комісія, як правило, розраховується у процентному відношенні до суми, на яку банк зобов'язався забезпечити платіж за векселем, за період дії такого зобов'язання і незалежно від того, чи використав позичальник право на одержання авалю, чи ні. Розрахунок загальної суми винагород банку за авальований вексель може здійснюватися за формулою:де К — загальна сума винагороди банку за надання авального кредиту; S — номінальна сума векселя; i — процентна ставка, за якою нараховуються проценти на номінальну суму векселя; j — процентна ставка, за якою нараховуються проценти за аваль-ний кредит; V — процентна ставка, за якою нараховується комісія; g — процентна ставка, за якою нараховується дамно; р — сума порто; п — кількість днів року; д1 — кількість днів від дня, з якого нараховуються проценти на номінальну суму векселя, до дня платежу за векселем; д2 — кількість днів від дня авалювання до дня закінчення строку кредиту за векселем. При настанні строку платежу векселедержатель може звернутися з вимогою про платіж за векселем до банку-аваліста, якщо вексель не був оплачений або був оплачений частково. Крім того, векселедержатель може звернутись до аваліста і до настання строку платежу у випадках: ; — якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт: — у разі банкрутства (неплатоспроможності) трасата, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні; — у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судом; — у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно; — у разі банкрутства (неплатоспроможності) трасанта за векселем, що не підлягає акцепту. Банк-аваліст зобов'язаний оплачувати вексель тільки в розмірі тієї суми, на яку він дав аваль. Також банк може сплатити векселедержателю проценти і пеню на повну суму векселя, витрати на опротестування, відсилання повідомлень та інші витрати, якщо вимога про такі пред'явлена банку векселедержателем або надписувачем, який оплатив вексель у порядку регресу. Банк не зобов'язаний відшкодовувати векселедержателю витрати на опротестування, якщо векселедавець (трасант) або ж він сам зняли з себе відповідальність за такі витрати (зокрема, застереженнями «Оборот без витрат», «Без протесту» або іншими рівнозначними). Банк зобов'язаний платити за авальованим ним векселем у таких випадках: 1) якщо мала місце відмова від платежу або акцепту, — проти пред'явлення опротестованого в неплатежі або неакцепті векселя; 2) якщо трасат припинив платежі, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно, — проти пред'явлення опротестованого векселя; 3) у разі оголошення трасата банкрутом, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі оголошення банкрутом (неплатоспроможним) трасанта за векселем, який не підлягає акцепту, — проти рішення суду про оголошення банкрутом. Якщо з вимогою про платіж до банку звертається не останній векселедержатель, а надписувач, який придбав вексель за регресом, то в цьому разі банк відповідає лише перед тим із надписувачів, який поставив свій підпис після позичальника. Відповідальність банку як аваліста припиняється у разі: — оплати векселя платником; — оплати векселя особою, яка поставила свій підпис раніше позичальника; — закінчення строку позовної давності проти банку-аваліста. Кошти за авальованим і прийнятим банком до оплати векселем своєчасно перераховуються банком на поточний рахунок векселедержателя або надписувач, який оплатив вексель в порядку регресу. Особа, яка одержала платіж, має надати банку про це розписку. Банк може вимагати, щоб така розписка була вчинена на самому векселі. Після оплати векселя банк-аваліст набуває право регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти всіх зобов'язаних перед цією особою осіб як солідарних боржників.