Функції комерційних банків

• фондові операції з купівлі-продажу ЦП; • валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому і міжнародному валютних ринках; • депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів КБ в депозити в НБУ та інших комерційних банках; • операції з купівлі-продажу банківських коштовних металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках. Активні операції комерційні банки здійснюють у межах реально наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ.

6. Формування власного капіталу комерційного КБ.До власних ресурсів комерційних банків, або до банківського капіталу, належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років. Структура банківського капіталу не є сталою за якісним складом і змінюється протягом року залежно від багатьох факторів, зокрема від якості активів, використання прибутку, політики банку щодо забезпечення приросту капітальної бази тощо. Частка власного капіталу комерційного банку у сукупних ресурсах: невелика, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідношення власного і позиченого капіталів інше. Так, для промислового підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50% загального капіталу, для комерційного банку ж достатнім вважається 8%. Це зумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується переважно чужими грошима, а власні кошти призначені передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію. Функція ж забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального виробництва постає головною, для власного банківського капіталу є другорядною. Однак роль власного капіталу комерційного банку як джерела забезпечення його оперативної діяльності на перших порах після його утворення є досить відчутною. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп'ютерної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, упровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв'язку. Власний капітал комерційного банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств. Капітал комерційного банку складається з суми основного (капітал 1-го рівня) та додаткового капіталу (капітал 2-го рівня) за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Основний капітал складається з: — фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу банку; — дивідендів, які направлені на збільшення статутного капіталу; — емісійних різниць (різниць між ціною первинного розміщення ак|л'й та їх номінальною вартістю); — резервних фондів, які створюються за рахунок прибутку банку; : — прибутку минулих років. Додатковий капітал складається з: — резервів під стандартну заборгованість інших банків; — резервів під стандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам; — загальних резервів; — результату переоцінки основних засобів; — поточних доходів. До відвернень належать цінні папери в портфелі банку на інвестиції та вкладення в асоційовані та дочірні установи. Відрахування (мінусування) вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капітшіів за мінусом відвернень. У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку за рахунок внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається засновниками, однак він не може бутиі'меншим від мінімального розміру, встановленого Національним банком України. Мінімальний розмір статутного капіталу контролюється НБУ тільки на час створення та при реєстрації комерційного банку. Він не може бути меншим за суму, еквівалентну 1 млн євро. Мінімальний розмір статутного капіталу банку, створеного з участю іноземного капіталу, має бути не меншим за суму, еквівалентну 5 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ, за умови, що частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить до 50%. Якщо частка іноземного капітал) у статутному капіталі банку становить 50% і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу з участю іноземного капіталу має бути не меншим від суми, еквівалентно" 10 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ. Для функціонуючих та новостворених комерційних банків, зареєстрованих НБУ до 1 червня 1999 р., встановлюється такий показник, як норматив капіталу у сумі 5 млн грн., з поступовим нарощенням до 8 млн грн. за станом на 1 жовтня 1999 р. і до 10 млн грн. за станом на 1 квітня 2000 р. Для забезпечення реальної капіталізації банківської системи України НБУ встановив, що залежно від рЬзміру капітал банків поділяється на три категорії. Найнижча за розміррм капіталу перша категорія. До неї належать банки, які порушують такі показники, як норматив капіталу, платоспроможність і достатність капіталу, а також не дотримуються порядку формування загального та спеціального резерву на відшкодування можливих втрат від кредитних операцій. Цим банкам не рекомендується у будь-якій формі здійснювати виплату дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) та викуповувати власні акції (частки учасників у статутному капіталі). До другої категорії належать банки, які не входять до першої категорії, але мають від'ємну різницю між сумою доходів та витрат у поточному кварталі. Цим банкам НБУ рекомендує обмежити виплату дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) сумою, що не перевищує 50% понаднормативного капіталу. Банки, які не входять до категорії першої і другої, належать до; третьої категорії. Вони можуть здійснювати виплату дивідендів! без обмежень. Банкам, капітал яких належить до другої і третьої категорій, рекомендується викуповувати власні акції (частки учасників у статутному капіталі) тільки у межах зазначеного ліміту і тільки за умови, що такий викуп не призведе до порушення банком мінімального розміру статутного капіталу. Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку; Якщо комерційний банк утворюється у формі акціо- і нерного товариства (АТ) відкритого типу, то статутний фонд фор- ' мується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі АТ закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді. При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки. Статутний фонд може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Його формування з допомогою банківських кредитів не допускається. Статутний фонд комерційного банку не може формуватися за рахунок коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, фонди та ін.).Статутний фонд комерційного банку у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих. Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій. Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь час функціонування комерційного банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назад банку-емітенту. В окремих випадках, якщо збори акціонерів ухвалять рішення про скорочення числа учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі). Привілейовані акції дають право їхнім власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації комерційного банку т^а розподілу його майна мають переваги порівняно з власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком. З розширенням кола операцій комерційних банків, а також у зв'язку з необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду у комерційного банку з'являється потреба в збільшенні розмірів цілого фонду. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій! Як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати насамперед привілейовані акції, з тим щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком. Перший випуск акцій банку має складатися тільки зі звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування податком на операції з цінними паперами. Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого АТ, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури — підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизити ризики, пов'язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями. Щоб отримати право додатково емісії акцій, банк не може бути збитковим, мати прострочених бор . гів перед бюджетом та кредиторами. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. Проспект емісії готується засновниками банку (при першій емісії) та Правлінням банку (при наступних емісіях). У проспекті емісії повідомляється про банк, його фінансове становище, вміщуються відомості про майбутній випуск цінних паперів. Проспект емісії має ! бути засвідченим незалежною аудиторською фірмою. Емісія акцій як форма створення та наповнення статутного фонду комерційного банку регулюється Законами України: «Про господарські товариства» та «Про цінні папери та фондову біржу». Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку, ухваленому зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило, на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він формується за ; рахунок відрахувань з прибутку і має бути не меншим 15% від суми отриманого прибутку. Як правило, в перші роки після створення комерційні банки прагнуть відраховувати в резервний фонд значні кошти. Це додає банку стабільності та стійкості. Якщо резервний фонд досяг установленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У разі часткового або повного використання коштів резервного фонду відновлюються відрахування з прибутку для його формування. Крім резервного фонду, в комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для виробничого та соціального розвитку банку. їх формування здійснюється за рахунок прибутку. Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він створюється у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам. Якщо після сплати-дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх залишок, то він може бути використаний на поповнення статутного фонду банку. Ця операція (капіта-лізація) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але таке рішення мають ухвалити загальні збори акціонерів. Банківський власний капітал поділяється на капітал-брутто та капітал-нетто. Власний капітал-брутто — це сума усіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал-нетто — це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акції АТ, витрати майбутніх1 періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто — це та частина! власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси. Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостій-і но і залежить від багатьох чинників. До них належать: — рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Підвищення вимог збільшує потребу у власному капіталі; — спещфіка клієнтури. При значній кількості дрібних вкладників власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників; — характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризико-вих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.7. Формування залучених ресурсів комерційного КБ.Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, з допомогою яких використовують різні види банківських рахунків. Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валюті, передані їхнім власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані з залученням грошових коштів на вклади, мають назву депозитних. Практично усі клієнтські рахунки називають депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклаіди) до запитання, термінові, або строкові, депозити, умовні депозити. Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця). Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо. Для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня. До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цьому рахунку відбиваються всі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виторгу від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок — це активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки,поточного позичкового Кредитове сальдо за контокорентним рахунком означає, щоклієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове — що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками. Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, що активно кредитуються, то при іовердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і фізичним особам, а також громадянам, у той час, як контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшусферу застосування. Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками. Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов. Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їхніми власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Угода укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а інший— у банку. В угоді передбачається сума внеску, термін, протягом якого внесок зберігатиметься у банку, розмір депозитного процента, обов'язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого). У свою чергу, банк ^ єре на себе зобов'язання своєчасно виконати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявляється у встановленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів. Спори, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску (зменшити або збільшити), то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання. Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати і за такими ознаками: | • спосіб випуску; •спосіб оформлення; • термін обертання; • умови сплати процентів. Відповідно до першої ознаки сертифікати випускаються як однора-: зові і серіями; за другою ознакою — іменні і на пред'явника; з третьою ознакою — термінові і до запитання; з четвертою ознакою -т- з регулярною сплатою процентів після закінчення визначеного розрахункового періоду і з виплатою процентів у день погашення сертифіката. Депозитний сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів. Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту.Щоб придбати банківський вексель, покупець має переказати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк банківського векселя на ім'я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу векселів. У банківських векселях указується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу. Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасного попередження може бути визначений законом (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між банком і власником рахунку. Отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти. Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значноґо поширення в банківській практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов'язковий характер, а його величина і термін внеску коштів іуіа рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не виконує умови даного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у разі закриття клієнтом поточного рахунку. Він вважається безстроковим, що дає змогу банку використовувати його як довгостроковий кредитний ресурс. За аналогією з вкладами до запитання за даним депозитом нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плату за ведення операцій на поточному рахунку. Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі депозиту без додаткового забезпечення, отже, внесок у цьому випадку є гарантією повернення позички. Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслуговування. Інакше банк не тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру, а й може позбутися вже існуючої. Комерційні банки використовують і такий метод залучення внесків, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому разі між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов'язання надати клієнту кредит за умови накопичення і зберігання останнім протягом установленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливостей клієнта, або на основі планових регулярних внесків. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту . і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредит) кошти, що зберігаються на депозитному рахунку. Проте успіх такого методу залучення внесків клієнтів багато в чому залежить від гнучкої процентної політики банку щодо кредитів. Якщо клієнт виявить, що за свій внесок у банку він одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням витрат на розрахункове обслуговування), він відмовиться від такої угоди, що для банку стане втратою як потенційних, так і наявних клієнтів. У роботі комерційних банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації внесків. Розмір депозитного процента встановлює комерційний банк самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики. Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують за рахун-ками до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти взагалі можуть не нараховуватися. У цьому разі з клієнтів, як правило, не стягується платня за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність або незначні прибутки стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у прибутковіші операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків невигідно. Тому деякі з них намагаю- і ться заохочувати клієнтів підтримувати стабільні залишки на рахунках до запитання. Це досягається шляхом установлення підвищених | процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів. Хоча за рахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, ! проценти нараховуються в обов'язковому порядку, прибуток за ни- ! ми набагато нижчий, ніж за терміновими депозитами. При встановленні розміру процентної ставки за терміновими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки. Банки можуть заінтересувати вкладників шляхом нарахування й сплати простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплата прибутку за внеском. Дохід за складними процентами (нарахування процента на процент) визначається так. Після закінчення розрахункового періоду на суму внеску нараховується процент і отримана величина приєднується до суми внеску; у наступному розрахунковому періоді процентна ставка застосовується до нової, вже збільшеної суми. Складні проценти доцільно використовувати в тому разі, коли виплата доходу здійснюється після закінчення терміну дії внеску. Одним із способів стимулювання внесків є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на вкладі. З метою компенсації інфляційних витрат комерційні банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми внеску. Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти шляхом страхування депозитів. В Україні поки що система страхування депозитів не створена, але діє механізм, що певною мірою регулює основні моменти цієї проблеми. Зокрема, за рахунок внесків банків створено республіканський фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Основним інвестором цього фонду є НБУ. який сформував половину його коштів. Згідно з положенням НБУ «Про порядок формування банківською системою України обов'язкових резервів» резервування коштів, залучених від фізичних осіб, має здійснюватися комерційними банками шляхом вкладання певної частки залучених коштів у державні цінні папери. Цей захід, спрямований на забезпечення гарантії захисту вкладів населення у разі погіршання фінансового стану комерційного банку, водночас постає одним із шляхів сприяння активізації залучення коштів від фізичних осіб. Створення резерву у вигляді цінних паперів вигідне для комерційного банку тому, що він має гарантований дохід від придбання цінних паперів.8. Особливості формування позичених ресурсів комерційного КБ.До позиченого капіталу комерційного банку належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій, та кредити, отримані в інших банків, у тому числі в НБУ. На відміну від звичайних акцій облігації не дають права їх власникам на участь у керуванні комерційним банком. Якщо акції випускаются без установлення терміну погашення, то для облігацій установлюється певний термін. Тому кошти, отримані комерційним банком за допомогою випуску облігацій, не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку за нею протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість цього цінного паперу. Якщо комерційний банк і надалі хоче утримувати у своєму обороті кошти, залучені за допомогою випуску облігацій, він! вдається до рефінансування попередніх випусків. Це здійснюється шляхом вику-|пу раніше випущених облігацій за кошти, отримані від випуску нових незабезпечених боргових зобов'язань. Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переходять у власний капітал комерційного банку. Конвертованість облігацій дає змогу підвищити їх привабливість у колі покупців, оскільки останні можуть придбати акції банку в найвигідніший момент. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо у разі банкрутства комерційного банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам. Необхідно відрізняти кошти, мобілізовані комерційним банком за допомогою облігацій, від внеісків і депозитів. Якщо перші називаються в банківській практиці позичковими або позиченими, то другі — залученими. При випуску облігацій банк відіграє активну роль, ініціатива випуску належить йому, тоді як при залученні внесків роль банку пасивна. До акціонерних банків, що випускають облігації, застосовуються такі самі вимоги, як і при випуску акцій. Емісія облігацій регламентується законами України «Про господарські товариства» і «Про цінні папери та фондову біржу», тобто тими самими законодавчими актами, що й випуск акцій. Комерційний банк може випускати облігації для залучення позичкових коштів лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій. Реалізація облігацій може відбуватися або на основі їх продажу за договорами з покупцями, або шляхом обміну на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облігаційні позики комерційними банками після закінчення терміну обігу облігацій за їхньою номінальною вартістю. Банківські облігації в Україні не набули розвитку. Причинами такого становища є їх незабезпеченість, нездатність нових банків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансові труднощі, що виникли в більшості банків останнім часом, а також відсутність вторинного ринку цінних паперів. Одни< із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбаиківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських стосунків. Банкам вигідно розмішувати кредитні ресурси в інших банках порівняно з кредитуванням суб'єктів господарської діяльності, оскільки перші відрізняються, як правило, вищою надійністю. Проте в Україні з другої половини 1994 р. у банківській системі склалася кризова ситуація, однією з причин якої було неповернення окремими банками між-банківських кредитів. Тому нині комерційні банки дуже обережно підходять до вирішення питань про видачу міжбанківських кредитів. Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними — від одного дня до трьох—шести місяців. Процентна ставка за міжбан-ківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими господарникам, і пов'язана з обліковою ставкою НБУ. Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв'язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. В Україні, у зв'язку з упровадженням електронних розрахунків міжбанківське кредитування здійснюється шляхом прямих контактів між банком-кредитором і бан-ком-позичальником, на договірних умовах, на чітко визначений термін. Досить активно використовуються міжбанківські кредити терміном на один день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку. У договорі про міжбанківське кредитування, крім терміну, обумовлюється сума кредиту, рівень процентної ставки, порядок погашення. Звичайно при порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту банк-кредитор передбачає своє право на безспірне списання боргу. Якщо банк, що позичив кредитні ресурси, не може їх повернути в установлений термін, то він купує гроші в іншому банку. При укладанні договору на міжбанківський кредит банк-пози- і чальник повинен повідомити банку-кредитору значення своїх економічних нормативів (платоспроможності, ліквідності). Купувати і продавати кредитні ресурси можуть не тільки комерційні банки, а й їхні відділення та філії. Проте це право реалізується лише в системі одного банку, що має філійну мережу. НБУ застосовує механізми рефінансування комерційних банків через операції репо та ломбардне кредитування, а також через надання кредитів під заставу конверсійних облігацій внутрішньої державної позики (КОВДП) та стабілізаційних кредитів. Основною формою рефінансування комерційних банків є ломбардне кредитування та операції репо. їх частка в загальних кредитах НБУ комерційним банкам становитиме понад 76%, у тому числі ! на операції репо припадає понад 54%, а на ломбардне кредитування — понад 21%. На інші механізми рефінансування (кредити під заставу КОВДП та стабілізаційні) припадає близько 24%. Комерційні банки можуть позичити кошти в Національному банку України шляхом одержання кредитів через закриті кредитні аукціони. Хоча з 1997 р. кредитні аукціони не проводилися, можливість їх проведення існує. Загальне керівництво і відповідальність за проведення кредитних аукціонів покладені на Аукціонний комітет, персональний склад якого визначається і затверджується правлінням НБУ. Єдиним продавцем кредитів на кредитному аукціоні є НБУ. Кредитні аукціони можуть проводитися періодично. Рішення про дату аукціону, обсяг кредитів, строк та цілі, на які вони продаються, а також початкова процентна ставка приймаються правлінням Національного банку України. До участі в кредитних аукціонах допускаються комерційні банки, що виконують установлені НБУ економічні нормативи, своєчасно подають НБУ встановлену звітність і повертають раніше отримані кредити. Філії комерційних банків до участі в кредитних аукціонах не допускаються. Це обмеження поширюється і на комерційні банки, діяльність котрих менше одного року від дати їхньої реєстрації. Для участі в кредитному аукціоні банки подають в Аукціонний комітет заявку встановленої форми. Умовою допуску до кредитного аукціону є дотримання комерційним банком таких вимог: — один банк не може одержати понад 50% запропонованого обсягу кредитів на кредитному аукціоні; — сума заборгованості за кредитами НБУ з урахуванням поданої заявки на купівлю кредитів на даному кредитному аукціоні не повинна перевищувати п'ятикратного розміру власного капіталу банку, розрахованого на основі останнього балансу. Повідомлення про проведення кредитного аукціону надсилаються комерційним банкам не пізніше ніж за 10 робочих днів до дня його проведення. У повідомленні вказуються день, умови проведення аукціону, цільовий напрям кредитів або його відсутність, термін і початкова процентна ставка, а також мінімальна сума кредиту для одного банку. На кредитному аукціоні заявки задовольняються в міру зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої. У разі, якщо два або кілька учасників кредитного аукціону пропонують однакову процентну ставку, обсяг кредитів, що залишилися на продаж, недостатній для задоволення всіх заявок з однаковою процентною ставкою, рішення про задоволення тієї або іншої заявки приймає Аукціонний комітет. Посвідчення й усі необхідні для оформлення кредитного договору документи комерційний банк надає регіональному управлінню НБУ. Після оформлення кредитного договору регіональне управління НБУ переказує гроші на кореспондентський рахунок банку, що отримав кредит НБУ. Банки-позичальники повинні своєчасно повертати кредити, куплені на закритих кредитних аукціонах. З метою контролю за цим; між позичальником і кредитором укладається договір про забезпеч чення повернення отриманих кредитів. Придбані на аукціоні кредити не повинні призводити до порушення встановлених для комерційних банків економічних нормативів. Вони не підлягають пролонгації. Національний банк здійснює регулювання міжбанківського ринку кредитних ресурсів. З упровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій з купівлі-продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення ОВДП (поширена назва— ломбардний кредит) і операції РЕПО. Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів у межах лімітів, установлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь. Право на отримання ломбардного кредиту мають комерційні банки, котрі:— отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності, включені до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, що працюють не менше одного року; — дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, правил ведення бухгалтерського обліку, своєчасно і в повному обсязі звітують регіональному управлінню НБУ; — не мають простроченої заборгованості зд кредитами НБУ та за процентами за ними. Як забезпечення ломбардного кредиту використовуються державні цінні папери, що відповідають таким вимогам: — вони занесені НБУ до ломбардного списку як такі, що перебувають на балансі комерційного банку і що до них немає претензій; — строк їх погашення не припадає на термін користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніш як через 35 днів з моменту переказування їх відповідної кількості на рахунок ДЕПО в НБУ). У загальний пакет документів, які необхідно подати комерційному банку до регіонального управління НБУ для одержання ломбардного кредиту, входять: кредитна угода, заявка на кредит, доручення на право реалізації НБУ цінних паперів, прийнятих як забезпечення ломбардного кредиту. Після того, як регіональне управління НБУ ухвалило рішення про надання ломбардного кредиту, комерційний банк переказує портфель цінних паперів, які є забезпеченням кредиту, зі свого ДЕПО-рахунку на ДЕПО-рахунок у депозитарії НБУ. Одночасно регіональне управління НБУ зараховує кошти ломбардного кредиту на кореспондентський рахунок банку-позичальнику. Заборгованість комерційного банку за ломбардним кредитом не може перевищувати 75% вартості портфеля цінних паперів, наданих як забезпечення ломбардного кредиту. Після закінчення терміну погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ списує його суму з кореспондентського рахунку комерційного банку. Одночасно погашаються проценти за користування цим кредитом. Після погашення ломбардного кредиту і процентів відбувається розблокування рахунків ДЕПО комерційного банку, і цінні папери знову переходять у власність комерційного банку. У разі відсутності або недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом і процентами за ним погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих банку як забезпечення .федиту. У зв'язку з фінансовою кризою, яка мала місце в Україні у вересні 1998 р., уряд змушений був здійснити конверсію ОВДП, тобто перенести строки погашення своїх зобов'язань за раніше випущеними ОВДП на пізніший термін. У зв'язку з цим були випущені конверсійні облігації внутрішньої державної позики (КОВДП). Комерційні банки, які беруть участь у процесі конверсії ОВДП в КОВДП, можуть звертатися до НБУ для підкріплення своєї поточної ліквідності за рефінансуванням під забезпечення КОВДП. Це рефінансування здійснюється; в розмірі до 50% обсягу замінених ОВДП. Строк кредитування — до 60 днів, процентна ставка — на рівні дохідності КОВДП. Операції РЕПО — цЬ операції із цінними паперами, які складаються з двох частин. Для їх здійснення укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною. Використання НБУ державних цінних паперів для операцій РЕПО здійснюється через «пряме РЕПО» — купівлю у комерційного банку державних цінних паперів та «зворотне РЕПО» — обов'язковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує потреба підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції «прямого РЕПО» і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов'язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності банківської системи, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати комерційним банкам через механізм «зворотного РЕПО» державні цінні папери, які є в його портфелі! на певний період, за умови викупу їх у комерційного ранку в установлений строк. Національний банк може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з комерційними банками, так і проведенням тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У разі проведення тендера на участь в операціях РЕПО Національний банк через свої регіональні управління не пізніш як за тиждень надсилає повідомлення про такий тендер із зазначенням терміну операцій РЕПО та умов його проведення. Комерційні банки як учасники тендера у своїх заявках на участь у ньому пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу та зворотної ціни продажу-купівлі державних цінних паперів. Після закінчення тендера операцій РЕПО Національний банк наступного робочого дня надсилає комерційному банку, який виграв тендер,повідомлення-підтвердження про намір укласти угоди на здійснення операцій РЕПО. Залежно від терміну дії операції РЕПО на позабіржовому ринку використовуються такі види операцій: — нічне РЕПО (термін дії один день, процентна ставка фіксується на весь термін проведення операції); — відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна зі сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковим 'повідомленням про завершення цієї угоди. Процентна ставка не є| фіксованою і визначається кожного разу); — строкове РЕПО (термін рперації чітко визначений, процентна ставка є постійною протягом усієї операції РЕПО). Між учасниками операції РЕПО укладається угода, в якій передбачаються: — термін, сума, ціна державних цінних паперів «прямого РЕПО» та «зворотного РЕПО»; — перелік цінних паперів, які беруть участь в операції РЕПО; — зобов'язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом, яке має кореспондуватися із зобов'язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем; — порядок установлення маржі або процентного доходу. Обов'язковою умовою укладення угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операцій РЕПО, мають переказуватися через депозитарій на рахунок покупця зі зміною права власності. Після підписання угоди на здійснення операції РЕПО банк-продавець надає на дату купівлі та на дату зворотної купівлі ДЕПО-повідомлення до депозитарію НБУ про зміну права власності на державні цінні папери. Для забезпечення зобов'язань про зворотний викуп державних цінних паперів НБУ — у першій частині операції РЕПО покупець — отримує гарантійний внесок на підставі ринкової оцінки державних цінних паперів, який є об'єктом операції РЕПО. Цей внесок є захистом від потенційних збитків у разі різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, що є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами. До 1997 р. НБУ проводив цільові кредитні аукціони. До участі в аукціоні допускалися комерційні банки, які обслуговували підприємства, що здійснювали структурну перебудову та санацію виробництва. Перелік цих підприємств визначався Кабінетом Міністрів України за домовленістю з НБУ. Комерційні банки отримували від таких підприємств бізнес-плани, плани структурної перебудови, а також інші документи, що давали можливість оцінити ефективність використання кредиту. За допомогою статистичних звітів підприємств за рік комерційні банки здійснювали аналіз їхньої діяльності, готували експертні оцінки доцільності кредитування та визначали реальність повернення кредиту. Якщо після проведення такої рЬботи комерційний банк приймав рішення про кредитування підприємства, він надсилав заявку на свою участь в Аукціонний комітет НБУ. Цільові кредитні аукціони проводилися у такому самому порядку, що р закриті кредитні аукціони. Нині НБУ не проводить аукціонів із продажу кредитів комерційним банкам для подальшого кредитування ними підприємств згідно з прийнятими урядом програмами. Він здійснює лише рефінансування комерційних банків з метою підтримання їхньої ліквідності та для регулювання кредитно-грошового ринку України. У разі необхідності зменшити обсяг грошової маси в економіці Національний банк України застосовує всілякі заходи. Наприклад, він може підвищити рівень обов'язкових резервів комерційних банків, а може й обмежити обсяг ресурсів, що продаються ним через кредитні аукціони. Останнім часом на кредитних аукціонах НБУ здійснює продаж ресурсів на таких умовах: тільки під забезпечення ОВДП та під фіксовану процентну ставку. Ломбардна ставка за кредит установлюється в розмірі облікової ставки плюс 10%. Комерційні банки для забезпечення своєї ліквідності можуть ре-фінансуватися в установах Національного банку або в комерційних банках у формі переврахування і перезастави векселів. Установи НБУ здійснюють ці операції за дотримання таких умов: — усі подані векселі за строком оплати «є повинні перевищувати 90 днів і мають бути такими, щоб їх можна було вчасно одержати у місцях їх оплати; — подані векселі мусять мати не менше двох підписів, не враховуючи підпису того комерційного банку, який подав ці векселі, а пе-реказні векселі — ще й акцепт платника; — оплата векселів має відбуватися у місцях, де є установи комерційного банку, нотаріус або суд; — має бути ліміт кредитування. Зауважимо, що установи НБУ рідко використовують таку форму рефінансування комерційних банків, як переврахування і перезастава векселів, тому що вексельний обіг в Україні робить перші кроки у своєму розвитку. Центральні банки країн із ринковою економікою виконують роль кредиторів в останній інстанції комерційних банків та інших кредитних установ, також надають короткострокові кредити для поповнення тимчасової нестачі ліквідних коштів. Як правило, ці кредитимають бути забезпечені торговими векселями, державними цінними паперами або власними борговими зобов'язаннями банків. Центральні банки європейських країн (Німеччини, Франції, Бельгії та ін.) кредитують комерційні банки переважно через пере-врах|ування векселів. У Франції й Німеччині центральний банк установлює квоти на переврахування векселів. У разі підвищеная встановленої квоти комерційний банк сплачує підвищений процент за кредит у центральному банку. У США перевраховані операції центрального банку (Федеральної резервної системи) не є основною формою рефінансування! комерційних банків. Найбільш притаманним тут є кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів). Банк Англії кредитує комерційні банки під певні їхні зобов'язання за рахунок банківських депозитів, які зберігаються на відповідних рахунках у центральному банку. Найширший розвиток мають кредитні відносини центрального банку з комерційними в Німеччині. Крім переврахованих кредитів, Німецький федеральний банк надає комерційним банкам ломбардні кредити на строк не більше від трьох місяців під забезпечення надійними цінними паперами: векселями (включаючи казначейські векселі) й облігаціями федерального уряду і земель. Ліміти кредитування (квоти) встановлюються за кожною категорією забезпечення.. Окремо також установлюється квота на кредит на переврахування векселів залежно від розміру власного капіталу комерційного банку. З переоблікових операцій і ломбардних кредитів комерційні банки сплачують проценти: облікова ставка в першому випадку і ломбардна — в другому. Ставка з ломбардних кредитів є найважливішим орієнтиром грошового ринку, вонз аналогічна ставці за федеральними фондами США. Важливе значення в операціях Німецького федерального банку мають купівля і продаж державних цінних паперів у формі угод про зворотний викуп. Угодам про продаж державних цінних паперів зі зворотним викупом надається перевага перед іншими оперативними інструментами кредитної політики Німецького федерального банку.9. Ліцензув. банк. діял. в Укр.Створення нового КБ регулюється загальним або спеціальним банк. зак-вом, яке в більшості країн передбачає необхідність отримання спеціального дозволу (ліцензії) на відкриття КБ. В Укр. відповідно до ЗУ «Про банки і банківську діяльність» дозвіл на створ КБ і на викон банк. опер. видається НБУ. Ці дві процедури регул різними норматив актами НБУ і можуть бути розірваними в часі: видача ліцензії на здійснення банк. опер. відбувається після процедури реєстрації КБ. Ліцензув. банків регул положенням НБУ «Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банк. опер.». Питання про видачу ліцензії розглядається управлінням реєстрації та ліцензув. банків НБУ. Причому положенням передбачені різні умови отримання ліцензії новоствореним КБ і розширення ліцензії діючого КБ. Умови надання ліцензії на здійсн банк. опер. для новоствор КБ: 1) зареєстр статут капітал КБ має бути сповна сплачений на момент прийняття рішення про видачу ліцензії; 2) наяв профес придатних керівних осіб; 3) наяв підрозділу, який виконуватиме банк. опер., що ліцензуються, а також підрозділу внутрішнього аудиту, керівники яких повинні відповідати вимогам НБУ; 4) наяв відповідних внутрішніх документів КБ, які регламентують здійснення операцій, що ліцензуються; 5) забезпеч КБ необхідним обладнанням, комп'ютерною технікою, програмними продуктами та засобами зв'язку; 6) відповідність приміщення КБ вимогам НБУ. Умови розширення ліцензії на здійсн банк. опер. для діючих банків: 1) статут капітал КБ має бути зареєстрованим і оплаченим у розмірі, встановленому НБУ; 2) розмір капіталу КБ не може бути меншим від встановленого НБУ і повинен перевищ розмір зареєстрованого фактично сплаченого статут капіталу КБ; 3) формув резервів КБ (резерв фонду і резерву на покриття можливих втрат за кредит операц) та фонду гарантув вкладів фіз осіб має відповідати вимогам НБУ; 4) стабільна беззбиткова діял., дотрим КБ економ нормативів та мінімальних резервних вимог протягом останнього півріччя; 5) стан кредит портфеля не повинен загрожувати інтересам вкладників та кредиторів (сума безнадійних та сумнівних кредитів не може перевищувати розмір фактично сформов резерву на покриття можливих втрат за кредит опер); 6) позитив висновок зовн аудитора про діял КБ за останній звітний період; 7) відсутність письмово підтверджених порушень вимог чин. зак-ва, нормативних актів НБУ та внутр документів протягом останнього півріччя. Дотрим КБ всіх перелічених вимог перевіряється НБУ на підставі поданих КБ документів:1 для новоствор банків: клопотання про надання ліцензії; бізнес-план; відомості, що підтверджують проф придатність керівників відповідних підрозділів; відомості про забезпечення КБ необхідним обладнанням, комп'ютерною технікою та комунікаційними засобами; внутр положення КБ, що регламентують порядок здійсн операцій, що ліцензуються; висновок РУ НБУ за місцем створення КБ. 2 для діючих КБ: клопотання про розширення ліцензії; бізнес-план; балансовий звіт; звіт про прибутки і збитки; звіт за всіма операціями, які здійснював банк за останнє півріччя; висновок зовніш аудитора; відомості, що підтверджують проф придатність керівників відповідних підрозділів; внутр положення КБ, що регламентують здійсн операцій, на які банк розширює ліцензію; довідка ДПА; висновок РУ НБУ за місцем функціонування КБ. Клопотання за підписом голови правління КБ має містити перелік тих операцій, на здійснення яких новостворений чи діючий банк бажає отримати ліцензію, й обґрунтування підстав для її отримання з доданням всіх необхідних документів. Слід зазначити, що повний перелік усіх операцій, які підлягають ліцензув-ню. НБУ, включає 30 ліцензійних пунктів: 1.Касове обслуг. клієнтів. 2.Перевез грош-вал цінностей та інкасація грош коштів. 3.Відповідальне збереж цінностей клієнтів КБ. 4.Ведення рах-ів. клієнтів-резидентів у грош од Укр. 5.Ведення рах-ів. банків-кореспондентів (резидентів) у грош од Укр. 6.Проведення операцій з касового викон Держ бюджету Укр., в тому числі ведення бюдж рах-ів. клієнтів та рах-ів. держ позабюдж фондів. 7.Провед операцій з касового викон місцевого бюдж, ведення бюдж рах-ів. клієнтів та рах-ів. місцевих позабюджетних фондів. 8.Надання та отрим кредитів на міжбанк ринку. 9.Кредитув юр та фіз осіб і фінансовий лізинг. 10.Факторинг. 11.Вкладення коштів у статут фонди інших юр осіб. 12.Залучення депозитів юр осіб. 13.Залучення депозитів фіз осіб. 14.Емісія ЦП. 15.Ведення рах-ів. клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноз вал та клієнтів-нерезидентів у грош од Укр. 16.Неторговельні операції з вал цінностями. 17.Ведення кор. рах-ів. банків (резидентів і нерезидентів) в іноз вал.18.Ведення кор. рах-ів. банків-нерезидентів у грош од Укр. 19.Відкриття кор. рах-ів. в уповноважених банках Укр. в іноз вал та здійснення операцій за ними. 20.Відкриття кор. рах-ів. у банках-нерезидентах в іноз валюті та здійснення операцій за ними. 21.Залуч та розміщ ін вал на вал ринку Укр. 22.Залуч та розміщ іноз вал на міжнародних ринках. 23.Вал операції на міжнародних ринках. 24.Операції з банк металами на вал ринку Укр. 25.Операції з банк металами на міжнародних ринках. 26.Фінансув кап вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів. 27.Надання поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грош формі. 28.Куп-прод ЦП та операції з ними. 29.Управл грош коштами та ЦП за доруч клієнтів. 30.Куп-прод державних ЦП та операції з ними. НБУ поряд із загальними умовами висуває ряд особливих умов надання ліцензії на окремі види операцій із наведеного переліку. Так, новоствор банк не може мати підстав для отримання ліцензії на цілу низку операцій, виконання яких потребує дотримання таких умов, як • Строк діял КБ не менше: а)1року - 5, 7, 11, 15, 27, 28 переліку банк. опер.; б)2 років - 13, 14, 17, 18, 20, 21, 29 переліку; в)3 років - 2, 6, 22, 23, 24, 25. • Наявність зареєстров та фактично сплаченого статут, капіталу КБ в сумі, еквівалентній: а) 2 млн євро - 7, 15; 6)3 млн євро -5,6,1З,14,17,18,20 ,21,22,27,28,29; в) 5 млн євро - 23, 24; г)10 млн євро- 25. Бізнес-план КБ дає уявлення про фін. стан у майбутньому, врах можливість викон тих операцій, на здійснення яких банк бажає отримати (розширити) ліцензію. Крім переліку операцій бізнес-план містить розрах баланс і розрах звіт про прибутки і збитки на наступні три (для діючого КБ на один) роки, а також економічне обґрунтув показників цих документів і дані про управлінську та організаційну структуру КБ.. Результати зовн аудиту дають можливість пересвідчитись у достовірності бух звітності, її відповідності вимогам НБУ, у фін стані КБ з погляду аудитора і відповідності оцінки останнього даним звітності самого КБ. НБУ звертає увагу і на наявність у КБ заборг перед бюджетом та на дотримання подат зак-ва протягом останнього півріччя. Інформація щодо цих питань має бути в довідці ДПА, що подається в НБУ діючими КБ. До керівників підрозділів, які відповідатимуть за здійсн операції, на які банк бажає отримати (розширити) ліцензію, ставляться вимоги наявності диплома про вищу фін-екон освіту та стаж роботи за фахом не менше 3 років. Усі банки, що подають клопотання про видачу чи розширення ліцензії, повинні мати розроблені внутр нормативні документи, що регламентують порядок здійсн КБ усіх операцій, які ліцензуються. Внутр банк. положення розроб в межах чин. зак-ва і нормативних актів НБУ. Результатом розгляду всіх перелічених документів є висновок РУ НБУ про технічну готовність, забезпеченість кваліфікованими кадрами для виконання відповідних операцій, а також про фінансовий стан і дотримання чин. зак-ва та нормативних актів НБУ для діючих банків. У висновках РУ дає обґрунтовані пропозиції щодо можливості надання ліцензії по кожній операції, вказаній у клопотанні та інших документах, поданих на розгляд. Висновок про можливість надання ліцензії новоствор КБ разом із пакетом документів РУ НБУ надсилає на розгляд в управл реєстрації та ліцензув. банків НБУ, яке готує проект рішення. Остаточне рішення про видачу ліцензії новоствор КБ приймає Комісія з питань нагляд та регул діял КБ НБУ. Питання щодо розшир ліцензії діючого КБ остаточно вирішує відповідна комісія РУ НБУ, яка надсилає власне рішення в управл реєстрації та ліцензув. банків разом із клопотанням КБ про розширення ліцензії (тобто розширення переліку операцій) і висновками РУ НБУ. Остаточне рішення НБУ приймає протягом міс з дня подання КБ клопотання і необх пакету докум. Ліцензія на здійсн банк. опер. оформл на спец бланку за підписом заступника Голови НБУ і набуває чинності з моменту прийняття рішення Коміс. з питань нагляд. і регулюв. діял. банків НБУ. У разі, коли рішення приймає аналогічна Комісія РУ НБУ, - з моменту підписання її заступником Голови НБУ. Ліцензія дійсна тільки за наявності додатку з переліком тих операцій, на які вона поширюється. Строк дії ліцензії не обумовл, тобто ліцензія дійсна весь період діял КБ. Але на практиці існують об'єктивні причини припин строку її дії. У разі розширення ліцензії за клопотанням КБ чи відкликання ліцензії в частині окремих операцій за ініціативою НБУ КБ отримує нову ліцензію з новим переліком лі ценз. операцій. Відклик ліцензії на всі банк. опер. означає припин банк. діял. взагалі. У всіх перелічених випадках строк дії попередньої ліцензії припиняється, тобто вона скасовується. Оформлена ліцензія надсилається управл реєстрації та ліцензув. банків РУ НБУ за місцем створення чи функціон КБ і видається його представнику на підставі довіреності і копії документа про оплату процедури ліцензув.. Банки, що отримують ліцензію з розширеним переліком операцій, повертають оригінал раніше наданої ліцензії. Плата за надання ліцензії встановлена на рівні 50 неоподатковуваних мінімальних заробітних плат. Рішення про відмову у наданні ліцензії надсилається КБ в письмовій формі із зазначенням причин відмови. КБ в межах отриманої ліцензії на здійснення банк. опер. можуть надавати своїм філіям дозвіл на право здійснення визначених головним КБ операцій у межах, дозволених НБУ10. Письмовий дозвіл НБУ та його призначення.