Функції комерційних банків

За умови отримання письмового дозволу НБУ банки можуть здійснювати такі операції: 1) здійснення інвестицій у статутні фонди ін юр осіб; 2) здійснення випуску обігу, погашення держ та ін гр лотереї; 3) перевезення валютних цінностей та інкасації валютних коштів; 4) операції за дорученням клієнтів, або від свого імені: з інструментами гр ринку, з інструм що базуются на обміних курсах та відсотках, з фін ф′ючерсами та опціонами; 5) довірче управління коштами та ЦП за договорами з юр та фіз особами; 6) депозитарна діяльність та діяльність зведеня реєстрів власників ЦП.

11. Розрахунково-касові операції комерційних банків.Розрах-касов опер полягають у забезпеченні руху грош коштів на рах клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці опер посідають особливе місце в банк діял і відіграють важливу роль в забезпеченні успішного перебігу екон процесів на мікро- та макрорівнях. Розрах-касов обслугов клієнтів є однією з трьох базових операцій банків, які конституюють їх як особливі фінансові установи, що називаються банками. Тому ці операції тісно пов'язані : з усіма іншими банк опер. Будь-яка опер банків неминуче супроводжується здійсн платежу, отже — розрах чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому для виконання таких операцій банкам не потрібні додаткові резерви, оскільки не обхідні кошти мають бути у тих клієнтів, за дорученням яких банки здійсн платежі, чи кас опер. За своїм характером ці операції, власне, є послугами, і за них банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди. Одержання таких доходів обходиться банкам відносно дешево і без значних ризиків для їх фінансового стану. Тому зростання обсягів розрах-касов опер є надійним і вигідним способом збільшення доходів і підвищення рентабельності банк діял. Для клієнтів банків розрах-кас опер забезпечують одержання грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату необхідних для виробництва матеріальних ресурсів, виплату заробітної плати працівникам, оплату зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень тощо. Тому чим швидше та надійніше банки здійснюють розрах-касове обслуговування своїх клієнтів, тим кращі умови створюються в останніх для відтворювального процесу, зміцнення платіжної дисципліни, оздоровлення фінансового стану, а в кінцевому підсумку - для підвищення життєвого рівня населення.Розрах-кас операції банків забезпечують переважну частину потоків сукупного грошового обороту. Будь-які перебої в розрахунково-касових операціях неминуче призводять до гальмування грошових потоків та розбалансування грошового обороту, що негативно впливає на стан економіки в цілому, на розвиток виробництва товарів та послуг. Важлива роль своєчасного здійснення грошових платежів у забезпеченні функціонування економіки кожної країни обумовлює необхідність створення спеціальних платіжних систем, спроможних ! надати всім економічним агентам (фізичним та юридичним особам) і можливість виконати свої платіжні зобов'язання. і Платіжна система в широкому розумінні — це сукупність визначених законом платіжних інструментів, норм, правил, а також і механізмів та процедур їх застосування всіма суб'єктами грошового обороту. Учасниками платіжної системи є всі види підприємств, державні структури, громадські організації, населення, комерційні та центральний банки. Встановлення в межах платіжної системи для всіх її учасників визначених законом норм та правил поведінки ставить їх у рівні умови, захищає інтереси кожного з них. Тому створення високоефективної, дієвої та надійної платіжної системи є одним із ключових економічних завдань держави. Особливе місце в платіжних системах посідають банки. Вони не тільки беруть участь у них як звичайні платники та одержувачі платежів, а й як посередники в платежах, покликані якнайшвидше, в режимі реального часу доставити грошові кошти від платника до одержувача. Цю свою роль у платіжній системі банки виконують через сукупність розрахунково-касових операцій, які, по суті, є ключовим елементом платіжної системи, приводними пасами всього грошового обороту. В організації розрахунково-касових операцій можна виділити три етапи: підготовка організаційних, технічних та технологічних передумов для здійснення платежу; формування та передача інформації щодо платежу; переказування чи передавання грошей, тобто сам платіж. На першому етапі здійснюються такі дії, як відкриття в банках рахунків для учасників платіжної системи, створення комп'ютерних систем зв'язку, приймання, оброблення, обліку та передавання інформації, емісія платіжних карток тощо. На другому етапі виконуються такі операції, як підготовка, забезпечення захисту, передавання банку та перевірка на справжність інформації, необхідної для здійснення платежу на певних інструментах (носіях). На третьому етапі здійснюються приймання— видавання готівки з рахунків клієнтів, переказування грошей з рахунку платника на рахунок одержувача чи залік взаємної заборгованості. Важливе місце в розрахунково-касових операціях посідають платіжні інструменти, під якими розуміють певних носіїв інформації, що слугують банкам правовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки чи виконання касових операцій (чек, вексель, платіжне доручення, різні види платіжних карток тощо). Особливе значення для організації банками розрахунково-касового обслуговування клієнтів мають такі принципи: ■екон агенти (юр особи) — власники грошових коштів мають право вибору форми платежу (готівкою, чи безготівково) та право вибору банку, в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі ; ■зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюється на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їх прохання при згоді банків. Кожний економічний агент має право відкрити декілька рахунків у різних банках; ■ переказ коштів чи видача готівки з рахунку здійснюються банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку. За умови низької платіжної дисципліни, як, наприклад, в Україні в сучасний період, держава може сама визначати черговість платежів, щоб захистити інтереси певних учасників платежів, зокрема державного бюджету; ■ форма переказування банком коштів по рахунку клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в його господарському договорі (контракті) з контрагентом, при невтручанні банку в договірні відносини між ними. Економічні агенти, як правило, вибирають ті форми розрахунків, які найкраще захищають їхні інтереси в кожній конкретній господарській операції;■ строк переказування банком коштів з рахунку визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їх господарському договорі. Безготівкові платежі між господарськими агентами будуються на принципі строковості і можуть бути залежно від визначеного в договорі строку достроковими, строковими і простроченими. Стосовно господарської операц(ї, яка оплачується, платіж може бути: попереднім (авансовим); компенсаційним, тобто зробленим негайно після здійснення господарської операції; відстроченим, тобто здійсненим через певний строк після такої операції; ■ відносини між банком і клієнтом у процесі ізозрахунково-касо-вого обслуговування будуються на засадах партнерства і взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування. У договорі передбачаються права та обов'язки сторін, а також їх відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань з фіксацією розмірів штрафів за кожне з таких порушень. Указані принципи організації грошових розрахунків обумовлені закономірностями функціонування ринку і найповніше виявляються в країнах з високорозвинутими ринковими економіками. У країнах з перехідними економіками, в тому числі і в Україні, ці принципи поступово утверджуються, і на певних етапах спостерігаються істотні відхилення від їхніх вимог у практиці організації платіжних відносин та розрахунково-касових операцій банків. Так, в Україні тривалий час обов'язковим є зберігання юридичними особами своїх грошових коштів на рахунках у банках. До 1998 р. діяла вимога про здійснення розрахунків між господарськими агентами лише шляхом переказування коштів на рахунки в банках, причому підприємство могло мати лише один рахунок у національній валюті і один — в іноземній. З 1998 р. підприємства мають право мати по два такі рахунки, а з 1999 р. будь-які обмеження щодо кількості рахунків скасовано. Підприємства не можуть самостійно визначати черговість платежів зі своїх рахунків, оскільки банки зобов'язані переказувати кошти по них у черговості, визначеній законодавчими актами. Самі підприємства при виборі форм розрахунків віддають перевагу попередній оплаті і майже не застосовують оплату з відстрочкою платежу, тобто комерційний кредит у сфері розрахунків. Водночас широкого застосування набули бартерні відносини, за яких взагалі відпадають розрахункові операції банків.12. Платіжні інструменти, особливості використання в Укр.Платіжними інструментами звичайно називають складені за встановленою формою документи, які подаються банкам юридичними та фізичними особами з дорученням (чи з вимогою) переказати з їхніх рахунків (чи зарахувати на їхні рахунки) певну суму грошей. Платіжні інструменти строго уніфіковані, мають єдину для всієї країни стандартну форму, визначений набір реквізитів. Значна частина реквізитів є спільною і обов'язковою для всіх інструментів. До обов'язкових реквізитів належать: — назва документа; — номер, число, місяць та рік виписки документа; — повна та скорочена назва платника і одержувача грошей, номери їхніх рахунків та ідентифікаційних кодів; якщо платник є нерезидентом, то вказується країна його реєстрації; — назва та місцезнаходження банків платника й одержувача, умовні номери за МФО (коди банків); — сума платежу (словами та цифрами); — призначення платежу для перерахування чи одержання грошей; — підписи керівника та головного бухгалтера платника (чи одержувача) та відбиток печатки; — сума податку на додану вартість або напис «без податку на додану вартість». Правильному оформленню платіжних інструментів банківські установи приділяють велику увагу, щоб захистити інтереси учасників платіжних відносин. Чинним положенням про безготівкові розрахунки визначені основні вимоги до оформлення платіжних інструментів: — мають бути заповнені всі реквізити кожного документа; — кількість виписаних документів має відповідати (дорівнювати) числу учасників розрахунково-платіжного процесу; — жодні виправлення і підчистки, факсимільні підписи не допускаються; —-в даті документа число і рік проставляються цифрами, а місяць — словами; — назва платника повинна точно збігатися з указаною в його зареєстрованому статуті; — платіжний документ повинні підписувати особи, яким надано таке праве статутом і підписи яких є в картці зразків, поданій банку при відкритті рахунку. Порушення будь-якої з цих вимог може свідчити про недостовірність платіжного документа і незаконність платіжної операції, що дає банку підстави не приймати такі документи до виконання. Відповідно до видів платіжних інструментів та порядку їх обороту розрізняють кілька форм безготівкових розрахунків: платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, чеками, по акредитивах, платіжними вимогами, інкасовими дорученнями, векселями. За кожною формою безготівкових розрахунків можуть застосовуватися декілька способів платежу. Кожний з них визначається порядком та умовами виконання підприємствами взаємних грошових зобов'язань. За цим критерієм розрізняють такі способи платежів: негайний, коли кожна поставка товарів оплачується негайно, і з відстрочкою платежу, коли товар продається в кредит; за рахунок власних коштів платника з його поточного рахунку чи за рахунок банківського кредиту; попередній, коли кошти перераховуються одержувачу до відвантаження товарів; за кожною окремою поставкою чи за сукупністю поставок за певний час відповідно до договору {плановий платіж); пряме перерахування коштів чи залік взаємних вимог. Розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення — це письмовий документ, оформлений за стандартною формою, з дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування вказаної суми коштів з його рахунку на рахунок одержувача (рис. 3.3). Розрахунки платіжними дорученнями — це одна з найпоширеніших в Україні форм розрахунків. За цією формою клієнти банків можуть розраховуватися по товарних і нетоварних операціях: за куплені товари, послуги, виконані роботи, по зобов'язаннях перед фізичними особами (аліменти, пенсії, заробітна плата, гонорари тощо), по зобов'язаннях перед банками, податковими, страховими та іншими фінансовими органами, іншими юридичними особами. За товарними операціями платіжними дорученнями здійснюються платежі з попередньою, негайною, достроковою і відстроченою оплатою. За нетоварними операціями платіжними дорученнями здійснюються, власне, всі платежі. Платіжне доручення виписує платник, чітко дотримуючись установлених правил оформлення платіжних документів, і подає в банк, що його обслуговує, не пізніше ніж протягом 10 календарних днів після дати виписки доручення. Сума взятого банком для виконання доручення списується з рахунку платника (рахунок дебетується) і зараховується на рахунок одержувача (рахунок кредитується), якщо він відкритий у тому самому банку. Якщо ж рахунок одержувача відкритий в іншому банку, то списані кошти з рахунку платника будуть зараховані на кореспондентський рахунок банку платника і подальший їх рух здійснюється згідно з чинним порядком міжбанківських розрахунків І Рух платіжних документів при цій формі розрахунків має такий [вигляд (рис. 3.4). і Приймаючи платіжне доручення від клієнта, працівник банку повинен звернути особливу увагу на такі моменти: — чи заповнені всі реквізити; — чи відповідають назва платника назві в реєстраційних документах, а підписи осіб — зразкам підписів у картці; — чи правильно вказано призначення платежу та посилання на документ — підставу для платежу. Якщо платник та одержувач коштів є учасниками системи електронних міжбанківських розрахунків, то платіжні документи між їхніми банками пересилаються по каналах електронної пошти; якщо ж вони не є учасниками цієї системи, то платіжні документи між їхніми банками доставляються кур'єрською поштою. Якщо банк одержав документи клієнта в межах операційного дня, то він зобов'язаний їх обробити і відправити в банк одержувача електронною чи кур'єрською поштою в день надходження. Якщо документи надійшли після операційного дня — то наступного дня.При застосуванні цієї форми розрахунків платник та одержувач коштів певною мірою ризикують. Ризики платника (покупця) пов'язані переважно з попередньою оплатою товарних операцій. У цьому випадку у платника нема гарантії того, що продукція, послуги,, роботи будуть поставлені (надані) своєчасно і належної якості, передбаченої договором. Крім того, він може зазнати втрат у зв'язку з тривалим відволіканням з обороту грошових коштів та наданням постачальнику безпроцентної позички. Одержувач грошей (продавець, кредитор) несе два види ризику. Перший із них пов'язаний із затриманням виписки платником платіжного доручення через відсутність коштів на поточному рахунку, неможливість одержання позички в банку, з суб'єктивних причин тощо. Уникнути цього ризику можна передбаченням відповідних санкцій при укладенні договору. Другий вид ризику пов'язаний із затриманням перерахування коштів за платіжним дорученням відповідними банками чи розрахунковими структурами (розрахунковими палатами, РКЦ). Чинними правилами безготівкових розрахунків визначені терміни переведення банками коштів за платіжними дорученнями і перед-бачена відповідальність банків за порушення цих термінів. Проте клієнту — одержувачу грошей надто складно визначити конкретного винуватця в затриманні переказування грошей, і тому цього ризику уникнути важко. В окремих випадках платіжні доручення попередньо гарантуються банком; для забезпечення гарантії оплати. Гарантованими дорученнями здійснюються розрахунки з підприємствами зв'язку за переказ через них коштів: : — окремим громадянам належних їм сум заробітної плати, пенсій, аліментів, витрат на відрядження, гонорарів, стипендій тощо; — іншим підприємствам чи своїм окремим структурам на видатки для виплати заробітної плати, за організований набір робітників, для заготівлі сільськогосподарської продукції, якщо в місці їх розташування нема установ банків. Підприємство-платник при оформленні гарантованого доручення вказує підприємство зв'язку, через рахунок якого здійснюватиметься переказування, і додає до нього список одержувачів переказів із зазначенням мети одержання коштів. Гарантія доручення полягає в тому, що банк указану в ньому суму коштів списує з рахунку платника і бронює її на окремому рахунку «Розрахунки гарантованими платіжними дорученнями» та робить відповідні надписи на двох примірниках доручення, скріплюючи підписами двох працівників банку та відбитком гербової печатки. На суму гарантованого доручення не може бути накладений арешт та звернено стягнення за претензіями. Перший примірник гарантованого доручення платник передає підприємству зв'язку разом із заповненими бланками переказів на конкретних одержувачів коштів. Підприємство зв'язку передає гарантоване доручення своєму банку, який зараховує суму доручення на його рахунок. Якщо рахунок платника, на якому заброньовані кошти, відкритий у тому самому банку, то одночасно сума доручення буде списана з цього рахунку платника. Якщо ж він відкритий в іншому банку, то списання коштів здійснюватиметься згідно з чинним порядком міжбанківських розрахунків. Розрахунки платіжними дорученнями доцільно застосовувати при постійних і рівномірних поставках продукції (послуг, робіт) між двома підприємствами (між маслосирзаводами та сільськогосподарськими підприємствами, хлібозаводами, м'ясокомбінатами, молокозаводами та торговельними організаціями тощо). У таких випадках платіж доцільно здійснювати не за кожною окремою поставкою, а за їх сукупністю за певний період, що називається платіжним. Тривалість платіжного періоду, конкретний строк і сума платежу, порядок проведення кінцевого розрахунку визначаються в договорі сторін, копія якого подається банку. У визначений строк платник подає банку доручення на встановлену суму з зазначенням, замість призначення платежу, номера і дати договору, згідно з яким здійснюється платіж. При здійсненні останнього платежу за договором здійснюється перерахування загальної суми платежу за фактичною поставкою продукції (послуг, робіт) і відповідно коригується сума останнього платежу. Розрахунки платіжними дорученнями -(- досить проста, зручна, економічна форма, що забезпечує швидке здійснення платежу. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. Платіжна вимога-доручення — це комбінований документ, в якому передбачаються два види дій: 1) вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажені товари; 2) доручення покупця (платника) своєму банку оплатити вказані документи і перерахувати кошти продавцю. Це не дуже поширена форма розрахунків. Звичайно вона застосовується в розрахунках за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги. Вимогу-доручення виписує продавець і разом з комерційними документами пересилає безпосередньо покупцеві. Останній перевіряє одержані документи на предмет дотримання продавцем умов договору і, якщо погоджується здійснити оплату, дає відповідне розпорядження своєму банку прямо у вимозі-дорученні. Оформлення платником вимоги-доручення і подання його в банк здійснюється в порядку та в строки, встановлені для звичайних платіжних доручень. Банк приймає вимогу-доручення від платника протягом 20-ти календарних днів після виписки і на суму, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. Якщо платник відмовляється оплатити вимогу-доручення, то про це він повинен повідомити безпосередньо одержувача в порядку та строки, зазначені в договорі, та вказати причини відмови. Розрахунки по сальдо взаємної заборгованості. Підприємства, які мають постійні господарські зв'язки з зустрічними поставками товарів (виконання робіт, надання послуг), можуть розраховуватися між собою періодично за сальдо зустрічних вимог. Такий порядок розрахунків передбачається в їхньому договорі, в якому визначається періодичність розрахунків, день звіряння взаємної заборгованості, порядок оплати сальдо, сторона, що здійснює розрахунки. Після закінчення розрахункового періоду сторони звіряють взаємну заборгованість, визначають її сальдо та його спрямування (хто платник, хто одержувач). Сторона, що здійснює розрахунки, виписує і подає своєму банку платіжне доручення, якщо їй слід сплатити сальдо, або платіжну вимогу-доручення. якщо кошти в розмірі сальдо належить їй одержати. Погашення сальдо може оформлятися векселем. Розрахунки платіжними вимогами. Платіжна вимога — це письмове доручення одержувача грошей своєму банку стягнути (інкасувати) вказану суму коштів з платника (боржника) і зарахувати на його рахунок. Зараз ця форма розрахунків застосовується рідко — лише у випадках безспірного стягнення та списання коштів без згоди (акцепта) з рахунків їх власників. Такі випадки можуть передбачатися законами України, а також визначатися рішеннями суду, арбітражного суду, виконавчими надписами нотаріусів. У всіх таких випадках стягувач коштів подає своєму банку платіжну вимогу, в якій має бути посилання на підставу платежу — назва і стаття закону, постанова суду тощо. Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість і правильність посилань у платіжній вимозі на підстави для безспірного та безакцептного стягнення коштів з платника. Без чіткого та обґрунтованого зазначення таких підстав банк не приймає платіжну вимогу до виконання. Платіжні вимоги оплачуються банком негайно, якщо основний рахунок платника і рахунок стягувача ведуться в одній установі банку і на цьому рахунку платника є достатня сума коштів Якщо рахунки ведуться в різних установах банків, то платіж здійснюється по каналах міжбанківських розрахунків. За відсутності чи недостатності коштів на основному рахунку платника банк приймає вимогу до виконання, залучаючи для її оплати кошти із додаткових рахунків платника. Для цього банк не пізніше наступного дня мусить повідомити платника про необхідність перерахуванні? коштів з додаткових рахунків на основний для оплати платіжних вимог до основного рахунку, або про оплату їх безпосередньо з додаткового рахунку.13. Міжбанківські розрах. в Укр.Важливим елементом грошових розрахунків є міжбанківські розрахунки. Вони є обов'язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються між економічними суб'єктами — клієнтами різних банків або різних філій одного банку. В цих випадках виникає потреба переказувати кошти з банку платника в банк одержувача. Крім того, між банками як самостійними економічними суб'єктами виникає багато відносин, які зумовлюють їх власні взаємні платежі — міжбанківські кредитні відносини, купівля-продаж валюти, цінних паперів, надання послуг тощо. Тому без добре організованої, надійної, ефективної системи міжбанківських розрахунків не можуть успішно здійснюватися міжгосподарські розрахунки і функціонувати банківська система взагалі. Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи.! їх організація в різних країнах неоднакова, що зумовлено традиціями, рівнем розвитку банківської справи, масштабами запровадження новітніх комп'ютерних технологій у банківську практику тощо. Україна відносно недавно приступила до розбудови своєї банківської системи. Однак, вивчивши кращий світовий досвід та запровадивши найсучасніші комп'ютерні технології, вона створила досить оперативну, ефективну й надійну систему міжбанківських розрахунків — Систему електронних платежів (СЕП), що відповідає світовим стандартам. Ця система розбудована на державному рівні, оскільки ініціатором і організатором її був НБУ. Через неї здійснюється переважна частина міжбанківських розрахунків в Україні, вона спроможна задовольнити потреби в розрахунках усіх банків. Крім Системи електронних платежів, міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися і через інші системи, а саме: — внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС);— комбінацію систем ВПС і СЕП; — міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад 5\УІРТ; — двосторонні прямі кореспондентські відносини. Головним призначенням кожної з названих систем є якнайшвидше транспортування розрахункових документів між ранками та переказування коштів від платника до одержувача. Дія цього банки повинні відкривати один для одного особливі рахунки, які називаються кореспондентськими (коррахунками), та мати недорогу, швидкісну і надійну систему зв'язку для передавання інформації. Кореспондентський рахунок — це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку. Останній банк за дорученням і за рахунок першого здійснює різні платежі: банку, в якому рахунок відкритий, іншому банку, небанківським структурам. Коррахунки для банків мають таке ж значення, як поточні рахунки для господарських суб'єктів, а відкриття і ведення їх є обов'язковою передумовою здійснення міжбанківських розрахунків. Ведення коррахунків — важлива складова кореспондентських відносин між банками. Кореспондентські відносини — це договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг, пов'язаних з розрахунками між клієнтами та з власними відносинами. Вони оформляються кореспондентськими договорами, в яких визначаються види послуг, що їх надає один банк іншому, форми, порядок і умови надання: відкриття рахунків, підтвердження і виконання акредитивів та інших розрахункових операцій, розмір комісійної винагороди за послуги щодо ведення коррахунку. спосіб передавання та захисту інформації, строк договору, відповідальність і санкції за його порушення. Укладенню кореспондентського договору між комерційними банками передує уважне вивчення ними один одного, а відкриття коррахунків здійснюється на підставі визначеного комплекту стандартних документів, установлених Положенням про міжбанківські розрахунки в Україні, затвердженим Постановою Правління НБУ 8 жовтня 1998 р. В українській практиці використовуються коррахунки кількох видів: — відкриті на взаємній основі, коли два банки (філії банків) відкривають їх один для одного; — відкриті в односторонньому порядку, коли один банк відкриває тільки собі рахунок у другому банку. Такі рахунки відкривають, як правило, українські банки в іноземних або малі банки у великих банках-кореспондентах; — відкриті банками другого рівня в регіональних управліннях НБУ. В практиці міжбанківських розрахунків через СЕП їх називають реальними коррахунками; — технічні коррахунки, відкриті банкам — учасникам СЕП у регіональних розрахункових палатах; — клірингові рахунки, що є різновидом коррахунків і відкриваються в клірингових центрах (розрахункових банках) для проведення заліку взаємних вимог між банками. Коррахунки, відкриті в комерційних банках, підрозділяються на рахунки «Ностро», «Лоро». «Ностро» називається рахунок, відкритий даним банком в іншому комерційному банку. Рахунок «Ностро» відображається у банку-власника в активі, а в обслуговуючого банку-кореспондента — в пасиві балансу. «Лоро» називається рахунок, відкритий у даному банку для іншого комерційного банку — його власника. Тому один і той самий коррахунок для банку-власника буде рахунком «Ностро», а для обслуговуючого банку — рахунком «Лоро». В обслуговуючого банку-кореспондента «Лоро» відображається в пасиві балансу, а в банку-власника — в активі балансу. Кореспондентський рахунок, відкритий даним банком для іноземного банку-кореспондента, в іноземній практиці ще називається рахунком «Востро». Для банків України рахунки «Востро» — це, власне, те ж саме, що й рахунки «Лоро». Міжбанківські розрахунки в Україні (тобто ведення коррахунків, формування розрахунково-платіжних документів, їх передавання, транспортування, приймання, оброблення, контроль та захист інформації, списання та зарахування коштів по рахунках тощо), здійснюються із застосуванням електронних засобів. Кожний банк розробляє свою мережу електронних засобів здійснення платежів. Найбільш могутню і широку мережу їх створив НБУ, що й дало йому можливість розробити загальнонаціональну Систему .електронних платежів. Система електронних платежів (СЕП) Національного банку України — це державна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами на всій території України в електронній формі. Функціонування СЕП базується на таких принципах: — усі операції здійснюються виключно у без паперовій (електронній) формі; — система є абсолютно закритою, тобто грошові кошти не можуть вийти з фінансового простору СЕП на жодній з її ділянок; — оборот коштів у системі здійснюється за принципом «брутто», коли кожний платіж відображається на коррахунку учасника СЕП; — ініціатива проведення платежу належить банку-платнику, який дебетує свій рахунок. Право дебетувати коррахунки інших учасників СЕП надається тільки установам НБУ в обмежених, передбачених чинним законодавством випадках;— виконання платіжних доручень платника з його коррахунку здійснюється в черговості їх календарного надходження в СЕП і в межах наявних на рахунку коштів; — платежі здійснюються в режимі реального часу, що дає можливість завершити розрахунки між банками протягом операційного дня; — зарахування коштів одержувачу здійснюється тільки після списання їх з коррахунку банку, що обслуговує платника, і надходження на коррахунок обслуговуючого його банку. Дотримання цих принципів, передусім недопущення овердрафту за коррахунками і і забезпечення платежів у режимі робочого часу, позбавляють СЕП кредитного ризику і забезпечують їй високу ліквідність, і У структурній побудові СЕП чітко вимальовуються три рівні: нижній, середній та верхній. На нижньому рівні перебувають комерційні банки, їхні філії — учасники СЕП разом із власною електронною системою автоматизації (САБ), програмно-технічним комплексом АРМ-3, засобами захисту інформації та електронної пошти. Середній рівень — це регіональні управління НБУ, регіональні розрахункові палати (РРП) разом з програмно-технічним комплексом АРМ-2, засобами захисту інформації та електронної пошти. На верхньому рівні функціонують операційне управління НБУ, центральна розрахункова палата (ЦРП) разом з програмно-технічним комплексом АРМ-1, засобами захисту інформації та електронної пошти. До цього рівня віднесене також регіональне управління НБУ по м. Києву і Київській області, оскільки для банків цього регіону не створювалася окрема розрахункова палата, а їх обслуговування доручено ЦРП. Елементи СЕП верхнього рівня забезпечують функціонування системи загалом: балансування міжрегіональних платіжних оборотів, захист системи від несанкціонованого втручання, усунення аварійних ситуацій, синхронізація основних операцій учасників системи тощо. Елементи СЕП середнього рівня забезпечують функціонування системи в окремому регіоні: ведення технічних та реальних коррахунків банків — учасників СЕП; приймання, оброблення та відправлення платіжних документів від/до банків — учасників СЕП та інших РРП; передавання на кінець робочого дня підсумків технічних рахунків банків-учасників у регіональне управління І НБУ для відображення по їх реальних коррахунках; надання інформації за станом і розрахунків до АРМ-1 тощо. Елементи СЕП на нижньому рівні забезпечують початкові технологічні процеси функціонування всієї системи: підготовка та перевірка пакетів електронних розрахункових документів, передавання їх у систему (до РРП через АРМ-2); одержання розрахункових документів від РРП та введення їх у систему автоматизації банку (САБ). Учасниками СЕП найнижчого рівня є комерційні банки, а їхні клієнти, не будучи учасниками СЕП, можуть скористатися її послугами лише опосередковано — через обслуговуючі їх банки. Таким способом можуть скористатися послугами СЕП також іноземні банки та небанківські фінансово-кредитні установи. Це зумовлено принципом замкнутої побудови СЕП. Тому першим учасником системи, який стоїть біля витоку технологічного процесу електронних платежів, є комерційний банк (філія банку), що готує вхідні (початкові) платіжні документи для СЕП. Електронні платіжні документи формуються банком з допомогою САБ у вигляді пакета, в який включається до 1000 документів . який має форму файлу. Пакет (файл) початкових платіжних документів формується на підставі платіжних документів, одержаних від клієнтів банку у паперовій чи електронній формі або від філій цього банку. Електронний платіжний документ має однакову юридичну силу з паперовим розрахунковим документом і містить у собі всі реквізити (змістові та технологічні), необхідні для здійснення платежу засобами СЕГТ. За характером здійснення платежу електронні документи поділяються теж на кредитові і дебетові — залежно від того, в якій стороні коррахунку банку — одержувача документів буде відображений платіж — в кредиті чи в дебеті. Найпоширенішими є кредитові документи, тобто платіжні доручення банку-відправника списати вказану суму коштів з його коррахунку і зарахувати на коррахунок банку-одержувача. Сформований банком пакет платіжних документів перевіряється через програмно-технічний комплекс АРМ-3 і відправляється з його допомогою в регіональну розрахункову палату, яка обслуговує даний банк. РРП через свій комплекс АРМ-2 приймає від банків пакети платіжних документів, перевіряє їх та видає засобами електронної пошти банку квитанцію про прийняття документів. Одночасно на суму цих документів зменшується залишок коштів на технічному коррахунку банку — відправника документів. Якщо на технічному рахунку банку коштів недостатньо, АРМ-2 не зможе здійснити платіж і його документи не повинні прийматися в СЕП. Прийняті від банків платіжні документи АРМ-2 групує по окремих банках — одержувачах документів, якщо вони обслуговуються тією самою РРП, що й банк-відправник, або по окремих РРП, якщо вони обслуговуються іншими РРП. Формуються нові пакети відповідних платіжних документів, які відправляються у банк-одержувач, або в іншу РРП, де вони перевіряються на правильність. При позитивних результатах перевірки адресати повідомляють АРМ-2 про прийняття документів. При внутрішньо регіональних розрахунках на підставі цього повідомлення РРП зараховує суму платежу на технічний рахунок банку-одержувача. А при міжрегіональних розрахунках РРП відправляє одержані документи банку, якому вони адресовані. Останній повинен їх перевірити і повідомити про їх прийняття свою РРП. Одержавши таке повідомлення, РРП зараховує суму платежу на технічний рахунок банку — одержувача платежу. Одержавши від АРМ-2 платіжні документи, комерційні банки зобов'язані завершити оброблення їх у той самий день і зарахувати суму платежу на поточні рахунки відповідних клієнтів. Наприкінці дня АРМ-2 визначає результат операцій по технічному рахунку за поточний день і повідомляє його регіональному управлінню НБУ для відображення на реальному коррахунку цього банку. Таким результатом може бути збільшення або зменшення залишку коштів на технічному коррахунку за день, яке і переноситься на реальний коррахунок. Якщо по останньому протягом дня не було операцій, що здійснювалися поза межами СЕП, то результати обох коррахунків на кінець дня повинні сходитися. Оскільки результати Ьо цих рахунках можуть відрізнятися, РРП перед початком робочого дня одержує від установи НБУ інформацію про залишки коштів на реальних рахунках і відповідно коригує залишки на технічних рахунках. Загальна схема документообігу при міжрегіональних розрахунках між банками через СЕП має такий вигляд (рис. 3.10):Пояснення до схеми документообігу: операція 1) — подання підприємством-платником платіжного доручення своєму банку А; 2) — формування на підставі платіжних доручень клієнтів банківського електронного платіжного документа (доручення); 3) доставка первинних банківських платіжних документів в РРП; 4) — формування відповідних платіжних документів у РРП і доставка їх у РРП, що обслуговують банки — одержувачі платежів; 5) — доставка платіжних документів у банк-одержувач (Б); 6) — розшифрування в банку Б одержаних платіжних документів по клієнтах-одержувачах і зарахування коштів на їхні поточні рахунки; 7) — повідомлення клієнта про надходження коштів на його рахунок; 8) — перенесення результатів дня по технічних коррахунках на реальні коррахунки комерційних банків в ОПЕРУ регіонального управління НБУ. Внутрішньобанківська платіжна система. За наявності в комерційного банку філій виникає проблема виходу в СЕП для кожної з них. Він Може бути безпосереднім або опосередкованим. У першому випадку кожна філія має прямий вихід у СЕП, де їй відкривається самостійний технічний коррахунок, і розрахункова діяльність її здійснюється незалежно від головного офісу банку. В другому випадку вихід у СЕП має тільки головний банк, а всі його складові; установи (філії) здійснюють розрахунки через коррахунки головного банку. У цьому разі банку потрібно створювати свою власну внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС). Функціонування ВПС характеризується такими рисами: — консолідація коштів усіх установ даного банку на одному коррахунку, що розширює платіжні можливості кожної структури банку порівняно з тим, якби вони мали свої коррахунки в НБУ; — посилення ролі головного банку в організації міжбанківських розрахунків усіх його структур, оскільки всі потоки документів і платежів проходять через АРМ-3 головного банку. Це дає можливість останньому одержувати надійну інформацію про всі платежі, що здійснюються його структурами, і керувати ними відповідно до ситуації, що склалася в цілому по банку; — здійснення платежів між структурами одного банку за допомогою програмно-технічних засобів самого банку без виведення їх у СЕП, що сприяє їх прискоренню, спрощенню і здешевленню; — ведення субкоррахунків для всіх філій банку безпосередньо в ВПС з відбиттям на них не тільки внутрішньобанківських, а й поза-банківських платежів, що зумовлює поєднання ВПС із СЕП. Забезпечує діяльність ВПС головний розрахунковий центр комерційного банку (ГРЦ). Він веде субкореспондентські рахунки для кожної філії банку, по яких самостійно здійснює міжфілійні платежі всередині банку, а також відображає платіжні обороти філій з іншими банками, що здійснюються через СЕП. ГРЦ приймає всі початкові платіжні документи від філій банку, сортує їх на внутрішньобанківські, які оплачує перерахуванням коштів із субрахунку філії-платника на рахунок філії-одержувача, і на позабанківські, які включає в загальний пакет початкових платежів головного банку і направляє через АРМ-3 в СЕП для оплати через консолідований коррахунок банку. Після надходження від СЕП оплачених документів ГРЦ сортує їх по філіях і заносить суми документів на їхні субкоррахунки. Створення ВПС потребує значних витрат на забезпечення філій програмно-технічними засобами та підтримки технологічного процесу. Тому такі системи доцільно створювати у великих банках, що мають багато філій і добрий фінансовий стан. ВПС успішно функціонують у таких банках, як Промінвестбанк, Укрсоцбанк, «Аваль», Приватбанк тощо. ВПС цих банків гарантують швидкість, надійність, безпечність та ефективність розрахунків на рівні, який забезпечує СЕП. У малих банках створювати власні ВПС поки що не ефективно.