Капітал банку та методи його оцінки

капіталу може паралельно з іншими методами використовуватись як до¬

поміжний.

2.Метод порівняльного аналізу показників. За цим методом для оцінювання

адекватності капіталу використовуються розглянуті далі показники:

•відношення сукупного капіталу до сукупних активів;

•відношення сукупного капіталу до сукупних депозитних зобов'язань;

•відношення сукупного капіталу до ризикових активів, розраховуваних як су¬

ма всіх активів, крім готівки та державних цінних паперів. Значення показників

постійно контролюється та аналізуються регулюючими ознаками, але нормативи чи граничні межі не встановлюються. У процесі нагляду використовуються

прийоми структурного, порівняльного та динамічного аналізу.

Показники конкретного банку порівнюються з аналогічними значеннями інших банків або із середньо-галузевими. Динамічний аналіз призначений для виявлення тенденцій у зміні розміру капіталу одного й того самого банку про¬тягом деякого періоду часу.

Недоліками методу порівняльного аналізу показників адекватності капіта¬лу є суб'єктивний характер оцінок та висновків, відсутність загальноприйнятих стандартів достатності капіталу, значна трудомісткість.

3. Метод експертних оцінок адекватності капіталу базується на використан¬ні висновків експертів про якість управління банком, рівень прибутковості та ліквідності, динаміку депозитної бази, структуру балансу, ризикованість акти¬вних операцій, регіональні особливості ринку, на якому працює банк. Метод передбачає вивчення діяльності кожного банку в контексті конкретних ринко¬вих умов та врахування взаємозв'язку зовнішніх і внутрішніх чинників. Якщо стан ринку характеризується підвищеною ризикованістю або виявлена слаб¬кість внутрішніх структур, то перед банком може бути поставлена вимога збі¬льшення капіталу понад мінімальний рівень.

Метод експертних оцінок з успіхом може використовуватись для оцінювання адекватності капіталу окремих банків, але з огляду на значні розміри банківсь¬кої системи країни та різноманітність ринків застосування його стає проблема¬тичним.

Починаючи з 60-х років банківська діяльність характеризувалась виходом на міжнародні ринки та підвищення ризикованості операцій. Невідповідність у правилах регулювання достатності капіталу банків різних країн породжувала серйозні проблеми, пов'язані із захистом інтересів клієнтів та партнерів банку.З метою забезпечення стабільності міжнародної фінансової системи і якомо¬га справедливішої конкуренції в 1987 році Базельським комітетом регулювання банківської діяльності була прийнята угода про єдині міжнародні стандарти до-статності капіталу, яка дістала назву "Базельська угода про конвергенцію капі¬талу". Базельський комітет складався з представників центральних банків та ре¬гулюючих органів 12 провідних індустріальних країн світу: Бельгії, Канади, Франції, Італії, Німеччини, Японії, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Люксембу¬ргу, Великої Британії та СІЛА. Кожна країна взяла на себе відповідальність за приведення власних вимог адекватності капіталу до міжнародних стандартів. Формально Базельська угода була схвалена в липні 1988 року і для впрова¬дження нових методів визначення достатності капіталу передбачався перехідний період.

Базельська угода базується на визначенні структури капіталу і врахуванні кредитного ризику активів та позабалансових зобов'язань. Основні стандарти угоди єдині для всіх банківських установ, що перебувають під юрисдикцією перелічених країн, а регулюючі органи мають право самостійно встановлювати коефіцієнти ризику та визначати деякі складові капіталу. Базельська угода від¬крита для приєднання інших країн.