Капітал банку та методи його оцінки

Отже, капітал банку є метою аналізу пасивних операцій комерційного банку, що є визначенням ефективності формування ресурсної бази банку за зниження ЇЇ вартості та підвищення фінансової стабільності.

3. Шляхи та оптимізація капіталу комерційного банку.

Головна мета процесу управління банківським капіталом полягає в залученні та підтримці достатнього обсягу капіталу для розширення діяльності й створен¬ня захисту від ризиків. Величина капіталу визначає обсяги активних операцій банку, розмір депозитної бази, можливості запозичення коштів на фінансових ринках, максимальні розміри кредитів, величину відкритої валютної позиції та ряд інших важливих показників, які істотно впливають на діяльність банку.

У банківській практиці використовуються два методи управління капіталом:

•метод внутрішніх джерел поповнення капіталу;

•метод зовнішніх джерел поповнення капіталу.

За першим методом головним джерелом зростання капіталу є нерозподіле¬ний прибуток банку. Реінвестування прибутку - найприйнятніша і порівняно дешева форма фінансування банку, який прагне розширити свою діяльність. Такий підхід до нарощування капітальної бази дає змогу не розширювати коло власників, а отже, зберегти існуючу систему контролю за діяльністю банку і виключити зниження дохідності акцій внаслідок збільшення їх кількості в обі¬гу.

Чистий прибуток банку, що залишився в його розпорядженні після сплати податків, може бути спрямований на виконання двох основних завдань:

1)забезпечення певного рівня дивідендних виплат акціонерам;

2)достатнє фінансування діяльності банку.

Завдання менеджменту полягає у визначенні оптимального співвідношення між величиною прибутку, що спрямовується на поповнення капіталу, та розмі¬ром дивідендних виплат акціонерам банку. Низький рівень дивідендів призво¬дить до зниження ринкової вартості акцій та спонукає власників до їх продажу, що означає відплив акціонерного капіталу з банку. Така дивідендна політика не заохочує потенційних акціонерів і може створити проблеми при залученні ка¬піталу в майбутньому, оскільки акції з низькими дивідендами не матимуть по¬питу на ринку.

Високий рівень дивідендних виплат приваблює акціонерів, але сповільнює процес накопичення капіталу. Це стримує зростання обсягу активних опера¬цій, які генерують доходи банку, та підвищує загальний рівень ризику. Зни¬ження надійності банку також може стати причиною відпливу капіталу через продаж акціонерами своїх акцій, які стають надто ризиковими. Дивідендна по¬літика впливає не лише на внутрішні джерела поповнення капіталу, а й на зов¬нішні, адже можливості додаткового залучення капіталу значною мірою визна¬чаються розміром дивідендів.

Оптимальною дивідендною політикою є така, яка максимізує ринкову вар¬тість акцій банку. Дохідність акцій банку має бути не нижчою за дохідність ін¬ших видів інвестицій з таким самим рівнем ризику.Одним із важливих факторів впливу на можливості банку залучати кошти у майбутньому є стабільність дивідендної політики. Для підтримання стабільно¬го рівня дивідендних виплат банки останнім часом дедалі більшу частину своїх прибутків спрямовують на дані цілі. Це пов'язано як з підвищенням вимог з бо¬ку акціонерів, так і з тенденцією загального зниження дохідності банківської діяльності. Таке становище спонукає менеджерів банків до пошуку зовнішніх джерел поповнення капіталу.

Переваги методу внутрішніх джерел поповнення капіталу:

1)незалежність від кон'юнктури ринку;