ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА
Російська армія змушена була відгукнутися на заклик про допомогу. На початку березня Росія почала наступ у районі Двінська й озера Навоч. Безперебійні атаки не принесли вели¬кого успіху, хіба що до тактичного, але вони допомогли союз¬никам згрупувати свої війська, відтягнувши від них значну кількість німецьких резервів.
Ця операція заважала російському командуванню почати підготовку до генерального наступу на російськонімецькому фронті, запланованого на 15 червня. До того ж Антанта знову звернулася з проханням до російського уряду. Тепер допомо¬га була потрібна італійцям. З історичних джерел відомо, що в травні 1916 р. 400тисячна австроугорська армія перейшла в наступ у Трентіно, чим завдала важкої поразки італійській ар¬мії. Російське командування, вирішивши допомогти італійсь¬ким й англофранцузьким військам, перенесло термін наступу на Південнозахідному напрямку на 4 червня. Командував росіянами генерал Брусилов. Російські війська, зламали обо¬рону ворога вздовж усього фронту завширшки 280 км, поча¬ли просуватися в Східну Галичину й Буковину (Брусиловський прорив). Під час цього наступу Брусилову необхідні були свіжі сили, військовий резерв і боєприпаси, але верховне ко¬мандування російської армії вирішило не відповідати на про¬хання генерала й розпочало, відповідно до назначеного рані¬ше терміну, наступ у західному напрямку.
Здійснивши кілька слабких ударів убік Барановичів, ко¬мандуючий Північнозахідним напрямком генерал Еверт від¬клав загальний наступ на початок липня.
Війська генерала Брусилова знайшли в собі сили проти¬стояти натиску ворога й продовжували наступати. До кінця липня їм удалося просунутися далеко вглиб Галичини й Буко¬вини. А 3 липня генерал Еверт знову зробив спробу атакувати Барановичі, але й вона виявляється невдалою. Переконавшись у повному провалі наступу російських військ під керівницт¬вом генерала Еверта, російське командування нарешті визнає ПівденноЗахідний фронт найважливішим. Але було втраче¬но. Австрійці встигли перегрупуватися, підтягти свої резерви, до того ж на допомогу австрійцям були кинуті шість дивізій з Австроіталійського фронту, одинадцять дивізій перекинули німці. Росіяни не мали можливості наступати далі.
Просуваючись у глиб Буковини та Східної Галичини, ро¬сійським військам удалося захопити близько 25 тис. кв. км території. Ними було взято в полон 9 тис. офіцерів і понад 400 тис. солдат. Але ці успіхи не принесли жодних результа¬тів. Занадто бездарним було верховне командування, занадто відсталим — транспорт, до того ж відчувалася постійна неста¬ча озброєння й боєприпасів.І всетаки не можна назвати наступ російських військ без¬результатним. Він значно полегшив стан союзників. Спільні дії союзників на Соммі перекреслили плани німецького коман¬дування, змусивши їх надалі до стратегічної оборони. Одно¬часно австроугорська армія не змогла отямитися після Брусиловського удару 1916 р., у результаті чого була не здатна до серйозних наступальних операцій.
Побачивши, що російські війська під командуванням ге¬нерала Брусилова після могутнього наступу розгромили австроугорців на ПівденноЗахідному фронті, Румунія виріши¬ла вступити у війну на боці переможців. Вона знала, що Анг¬лія й Франція зацікавлені в ЇЇ військовій підтримці, хоча Росія й відмовлялася її прийняти.
17 серпня Румунія самостійно почала війну в Трансільва¬нії. Спочатку її воєнні дії приносили успіх, але після загасання соммських боїв австронімецькі армії без особливих зусиль розтрощили румунське військо й окупували практично всю Румунію, одержавши дуже важливе джерело продовольства й нафти. Російське командування передбачало такий хід подій. Відразу в Румунію було перекинуто 35 піхотних і 11 кавале¬рійських дивізій, щоб зміцнити фронт по лінії Нижній Дунай — Браїла — Фокшани — Дорна — Ватра.
16 лютого 1916 р. російські війська в результаті наступу на Кавказькому фронті захопили Ерзурум, а 18 квітня зайня¬ли Трабзон (Трапезунд). Успішні операції були проведені ро¬сіянами на Урмійському напрямку, де був зайнятий Рувандиз, і біля озера Ван, де російські війська влітку вступили в Муш і Бітліс.
1917 рік. Наростання революційної активності й «мирні» маневри воюючих країн
Перевага Антанти стала чітко помітною до кінця 1916 р. Вона перевершувала супротивника як у чисельності збройних сил, так і у військовій техніці, особливо в артилерії, авіації й танках. На новий 1917 р. в Антанти була значна перевага: 425 дивізій проти 331 дивізії супротивника. Але дуже часто розбіжності у військовому керівництві й прагнення тільки власної користі зводили їхні зусилля нанівець. У результаті цих дій командування союзних армій були неузгодженим і затягувало війну. Тим більше що постаралася й австронімецька коаліція, якій не вдалося, як хотілося, виграти війну шви¬дко. Кожен день приносив усе нові й нові жертви. До кінця 1916 р. обидві сторони втратили вбитими близько 6 млн чоло¬вік і близько 10 млн чоловік пораненими й покаліченими. Тому чимраз сильніше зростав антивоєнний рух.