Ранньофеодальна, станово-представницька та абсолютна монархія в країнах Західної Європи
Потужність власника землі визначалася кількістю васалів, тому прагнучи залишати мінімум землі, власник роздавав землі васалам. Собі залишали тільки родовий маєток, інше віддавалося у вотчину - у використання васалами, які повинні були виконувати деякі обов'язки.
Визнання влади сюзерена. Договір між васалом і сюзереном укладався публічно за допомогою чітко розробленого і урочистого обряду. Головним в цьому обряді було введення васала сюзереном в його володіння, а також клятва вірності васала. З’являється певна система між власниками землі – ієрархія. Також діє правило: “Васал мого васала, не мій васал". Сеньйор брав на себе обов'язок захищати свого васала, не тільки особисто, але і його майно. Також у разі необхідності допомагати йому матеріально, а васал повинен був нести військову службу у сеньйора, брати участь в судах, інших зборах, робити грошові виплати, які були суворо зафіксовані в звичаях: при викупі сеньйора з полону, при виданні старшої дочки заміж, при посвяченні старшого сина в рицарі. Також могли підносити різні подарунки. Договір діяв протягом усього життя. Надалі васали добилися права успадкування землі. Таким чином, формувався клас землевласників. Цей процес тривав досить довго.
Якщо васал порушував клятву вірності, то він позбавлявся земельного наділу. Сам процес розподілу земель носив назву ф'єфа.До XI ст сформувалася досить складна структура суспільства, до якого входили і рицарі - нижній рівень класів феодалів, які не могли передавати у спадщину отриману за службу землю, носили назву шевальє. Вони були основною військовою силою сеньйорів.
Великі землевласники стали отримувати різні титули від короля, які встановлювали взаємовідносини між феодалами (барон, герцог, граф). Герцоги - це феодали, які знаходилися в прикордонній зоні держави, власники землі всередині держави - графи, що природньо підривало єдність країни.
До XII ст. починає змінюватися характер виробництва - з натурального воно поступово перетворюється в торгове. Формуються міста як центри торгівлі. Виникає новий спосіб формування земельної власності. Королі стали шукати підтримку серед городян, оскільки військова сила васалів була значно могутнішою за силу королів. Щоб змінити положення, почали роздавати землі знову, для подальшого посилення своєї влади. Землю королі отримували шляхом захоплення її у своїх старих васалів - так формується клас дворянства.
Інший шлях формування пануючого класу пов'язаний з церквою в період з XII по XIII стст. У цей період церква набуває такої сили, що з нею не могли порівнятися ні васали, ні королі. Внаслідок цього вона стала претендувати на владу. Всі священники не могли одружуватися, що консолідувало церкву і не дозволяло роздрібненню земельної власності. Кожний священнослужитель розпоряджався церковною землею в залежності від сану, але тільки так, щоб вона не вийшла зі складу церкви . Формується духовенство. Церква отримувала десятину, звільнялася від податків і зборів, була єдиною організацією, яка мала чіткі цілі (зайняти правляче положення в суспільстві).
У феодально-залежному населенні утворилися дві групи: серви і вілани. Перші були особисто залежними, їх статус був визначений рабовласницькою формацією. Вілани - особисто вільні, входили до складу общини. Вілан міг вільно продавати землі, але із збереженням повинності сеньйору, подальшим орендаторем ділянки. Життя серва належало сеньйору, він не міг ним розпоряджатися.
Обов'язки серва: подушний податок, внесення оброку, виконання барщини (3 дні). Не могли одружуватися без згоди пана, не могли свідчити в судовому розгляді, брати участь в судовому поєдинку, ставати священнослужителями. Сеньйор мав право “першої ночі". У віланів були ті ж повинності, за винятком згоди пана на шлюб і права “першої ночі". Всі повинності були закріплені звичаями. Також існувало таке поняття як баналітет - монопольне право сеньйора на засоби виробництва, тобто млин, печі і т.д. Селяни були вимушені платити за користування ними.
Йде процес розвитку міст, вони набувають фінансової свободи, прагнуть отримати повну свободу. Цей процес тривав з XII ст. по XVI ст. Революції відбувалися в містах. Тобто вони стали політичними центрами країни. Населення міст також диференціювалося. Міста в цей період ще перебувають в системі феодальних відносин і є їх частиною.
Сеньйоріальна монархія характеризується системою вищих органів влади, державною владою і управлінням, відсутністю системи органів управління.
Король вважався першим серед рівних, влада розподіляється між королем і величезною кількістю сеньйорів. Вона починає диференціюватися на судову, виконавчу, законодавчу. Королі прагнули до захисту держави і церкви, підтримки миру і порядку, внаслідок цього починаються формуватися нові органи влади - міністеріали (знавці права). Виділяються особливі адміністративні округи - превотажі, на чолі з превором, які обиралися на один рік. Кожний васал будував свою систему адміністративного розподілу.