Ранньофеодальна, станово-представницька та абсолютна монархія в країнах Західної Європи

На початку IX століття Франкська держава перебувала в найбільшій могутності, охоплювала територію майже всієї Західної Європи і не мала на своїх кордонах противника, рівного по силі. Подолавши опір селянства, феодали втратили свою зацікавленість в єдиній державі. Економіка франкської держави носила натуральний характер, були відсутні господарські зв'язки між районами. Всі ці чинники обумовили надалі неминучість розпаду держави.

У 802 році Карл Великий наказав скласти правди всіх племен, що входили до складу його імперії. Ці правди встановлювали норми права з урахуванням процесу зростання майна, класоутворення і формування феодальних відносин.

У 843 році розкол був юридично закріплений в договорі, укладеному внуками Карла Великого. Правонаступниками імперії стали три королівства: - західно-франкське, східно-франкське і серединне. Основним джерелом права у франків стає звичай, який має письмовий характер.

У період V-IX стст. відбувається запис звичаїв племен Франкської держави у вигляді так званих «варварських правд». Створюються Салічеська, Ріпуарська, Бургундська та інші правди.

Правовою основою складання правд стали не тільки звичаї, але і ті норми правди, які були запозичені у римлян (конституції, едикти магістратів та імператорів, рескрипти, декрети).

З урахуванням того, що останні роки існувала Римська церква, велику роль грало її законодавство - канони, які були прийняті на з'їздах церкв, також запозичалися. Були спеціальні видання, які цілком присвячувалися цим питанням - капітулярії. Хлодвіг, як додаток до Салічеської правди, видавав капітулярії. Вони доповнювали основний закон, розділи які необхідно було врегульовувати і послідуючі пропуски в законодавстві.

Сама Салічеська правда відображала період становлення ранньофеодальних відносин, які засновувалися на формуванні земельної власності. Цей інститут складався в період сеньйоріальної монархії аж до XIII ст.У цей же період королі починають видавати законодавчі постанови, чим активно сприяють формуванню і зміцненню феодальних відносин. Потрібно відмітити іменні грамоти, які видавалися королівською владою світським земельним магнатам, монастирям і церквам, звільняючи відповідні території від дії судової, поліцейської, фінансової та іншої юрисдикції державної влади і, тим самим, зосереджуючи всю повноту влади в руках магнатів і духовенства.

Основні межі права яскраво характеризує Салічеська правда - одна з найдревніших форм запису звичаїв Салічеських франків. Запис цих звичаїв відносять до часу правління Хлодвіга. У подальші роки їх зміст доповнювався. Текст Салічеської правди являє собою розрізнений запис звичаїв, що склалися, в основному, ще до утворення Франкської держави і звичаїв, що виникли при формуванні класового суспільства і утворенні держави. Її зміст відображає соціальний і правовий устрій, що характеризує перехід від первісної общини до класового суспільства. Одна з основних його задач - захист приватної власності, що змінював колективну. Характерний для Салічеської правди формалізм, який вимагає здійснення правових дій в суворо установленій формі.

Про майнову нерівність свідчить поява статей про позику і боргові зобов'язання. З появою приватної власності виник інститут успадкування майна і дарування.

У області зобов'язальних відносин Салічеська правда мала в своєму розпорядженні прості форми операцій: купівля-продаж, позика, обмін. Передача права власності при операціях здійснювалася публічно, а невиконання зобов'язань спричиняло майнову відповідальність. Шлюб проходив у формі купівлі женихом нареченої. Заборонявся шлюб між вільними і рабами. У разі складання такого шлюбу вільна людина ставала рабом.

Основна увага в Салічеській правді приділялася злочинам і покаранням. Під злочином розумілося нанесення шкоди особистості, майну або порушення королівського «миру». Під покаранням розуміли - відшкодування збитків потерпілому або членам його роду, сплата штрафу королеві за порушення королівського «миру». За Салічеською правдою, для злочинів і покарань характерна система штрафів, хоча зберігаються пережитки первіснообщинного ладу: розплата життям, у випадку, якщо вбивця не в змозі сплатити штраф, участь родичів у сплаті або отриманні штрафу за вбивство, вигнання людини з общини (у разі оголошення його поза законом), заборона в прийнятті його іншими. У тому випадку, коли для раба передбачалася страта, вільна людина повинна була сплатити штраф. Якщо раб вбивав вільну людину, то вбивця віддавався родичам убитого як половина штрафу за вбивство, а іншу платив його господар. Вільна людина, що вбила раба, платила штраф на користь його господаря.