Церковно-релігійна діяльність Івана Огієнка (1917-1947)
13 січня 1918 р. відбувся Собор української православної церкви, який проходив без участі представників держави. На прохання організаторів “Собору з доповіддю “Відродження Української церкви” перед поважним духовенством виступив молодий, 35-літній професор Київського університету Св.Володимира Іван Огієнко, який наголошував на необхідності дерусифікації церкви, її “відмосковлення”. Тут Огієнка і обрали членом секції з підготовки до видання українською мовою богослужбових книг, яка була створена при постійно діючому робочому органі Церковного собору.
Однак ускладнення політичного становища в Україні і усунення від влади Центральної Ради не дозволили реалізувати омріяних задумів.
Уряд П.Скоропадського, що прийшов на зміну Центральній Раді, створив Міністерство віросповідань, яке скликало перший Всеукраїнський церковний собор (червень 1918 р.). Українська держава Павла Скоропадського ставила за мету добитися автокефалії для української церкви. За наслідками голосування в уряді цю ідею підтримали 8 міністрів, 5 проголосували проти при 1, що утримався (листопад 1918 р.).Проте довести цю справу до логічного завершення за гетьманату не вдалося, бо в листопаді 1918 р. почалося антигетьманське повстання, внаслідок чого П.Скоропадського було усунуто від влади (грудень 1918 р.).
Що ж до Івана Огієнка, то він в цей період, будучи ректором Кам’янець-Подільського українського університету, як людина глибоко віруюча, займався питанням розбудови богословського факультету, включення до складу студентів університету людей різних віросповідань, укомплектував його викладачами, зміцнив книгозбірню.
Директорія, що прийшла до влади після П.Скоропадського (грудень 1918 р.), прийняла “Закон 1 січня 1919 року про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви”, в якому підкреслювалися незалежність національної церкви, вказувалося, що вища церковно-законодавча, судова та адміністративна влада в Україні належала Всеукраїнському Церковному Собору.
Певна частина задумів по дерусифікації та відродженню УАПЦ була реалізована завдяки І.Огієнку, який внаслідок чергової реорганізації уряду УНР восени 1919 р. був призначений міністром ісповідань. З призначенням Міністром ісповідань професора І.Огієнка активність державної влади в питаннях релігії і церковного життя значно зросла. Він приділяв особливу увагу організаційній стороні справі в галузі церковно-релігійної діяльності. При Міністерстві ісповідань було створено колегіальний дорадчий орган – спеціальну Раду, яка складалася з фахівців і допомагала міністру орієнтуватися в ситуації при обговоренні поточний, злободенних проблем, визначати пріоритети у діяльності відомства (декан богословського факультету професор В.Біднов, віце-міністр закордонних справ професор О.Ейхельман, протоієрей богословського факультету Кам’янець-Подільського університету В.Липківський, віце-директор міністерства ісповідань П.Сікорський, віце-міністр юстиції В.Цівчинський та ін.). Так, протягом 17 вересня 1919 – 28 грудня 1921 рр. було обговорено 153 питання порядку денного.
Ставши міністром ісповідань, у програмному листі-зверненні до українського народу, І.Огієнко закликав до повного братства, до щирого єднання і до одностайної допомоги в збудуванні УНР і її автокефальної Церкви.
Огієнко закликав до єдності УАПЦ і УГКЦ. “Бог один, - підкреслював він, - а ми всі його діти і поміж себе брати. З’єднайомося у гарячій Любові до незалежної Боголюбної України і до її Автокефальної Церкви”.
Виходячи з закону Директорії УНР від 1 січня 1919 р. про те, що державною мовою в Україні є мова українська, І.Огієнко домагався її запровадження по всіх церковно-державних установах, у всіх написах на установах духовного відомства, на вивісках, штемпелях і печатках, в усіх офіційних виданнях церковного відомства та ін.
Долаючи шалений опір антиукраїнськи налаштованих церковників, І.Огієнко розробив законопроект “Про інспекторів Міністерства ісповідань при духовних консисторіях”, який мав запровадити суворий контроль над діяльністю єпархіальних органів, які згодом були перетворені в Церковні Ради.
І.Огієнко як міністр ісповідань вживав енергійних заходів інституалізації УАПЦ та утворення її ієрархії на чолі з Церковним Синодом, на який покладався обов’язок ретельно стежити за чистотою віри православної і за відродженням Української церкви. Український Священний Синод як найвищий орган управління українською православною церквою був заснований у жовтні 1919 р., до складу якого увійшли протоієреї Юхим Сицинський, Василь Липківський та Макар Крамаренко, миряни – В.Чехівський та декан богословського факультету В.Біднов. Як представник влади до його складу війшов міністр ісповідань І.Огієнко.