Пішохідна подорож групи туристів в Українських Карпатах, проведення паспортизації пішохідного походу ІІІ категорії складності

Через годину виходимо до підніжка г. Мікі-Маре (1815,5). Сама вершина покрита густим високотрав’ям, а приблизно 300-400 м нижче по висоті оповита густи поясом криволісся (сіра вільха). Траверсуємо цю вершину з пів похили і вийшовши на східній Міні-Маре зупиняємось на обід. Дорогу в багатьох місцях перетинають повноводні струмки.Після обіду продовжуємо свій шлях в східному напрямку, (фото № 13), траверсуючи з півночі масив г. Стеавул (1762,2) аж до г. Берсенеску (1630). В основному дорога пролягає лісовими масивами, та в багатьох місцях трапляються невеликі галявини та полонини, що допомагає в орієнтуванні на маршруті. Ось попереду г. Корбуль (1696) та подальший шлях до г. Юрчесу Мік (1460) (фото № 14). Після г. Бирсенеску хребет пролягає в північно-східному напрямку аж до г. Корбуль, потім повертає на схід, а від г. Юрченку Мік різко повертає на північний схід. Підходимо до підніжжя г. Стіг (1650) (фото № 15) і н західному схилі поблизу джерела зупиняємось на нічліг.

День п’яти 10.08

Ще з вечора почало натягувати з Румунії дощові хмари, та ніч пройшла спокійно без метеосюрпризів. Вийшовши зранку на маршрут спочатку траверсуємо г. Стіг з заходу, а потім з півночі. В місці, де за г. Стіг відходить відгалуження хребта до г. Піп Іван Чорногірський споглядаємо красновний вказівник зі стрілкою вліво та коротким сповот – “ПІЧ”. Це поблизу г. Радуль на полонині є добротна хата, де можна знайти теплий притулок на випадок непогоди. Обійшовши г. Стіг продовжуємо рухатися по ґрунтовій дорозі паралельно прикордонної смуги у східному та південно-східному напрямку, аж до перевалу Шиберного (1450).

А ось і сам перевал. З румунського доку є невеликий дерев’яний будиночок румунських прикордонників.

Перейшовши струмок Резещин йдемо в східному напрямку до хребта. Руський діл, тут вліво відходить кам’яниста дорога до нашої прикордонної застави на г. Роге і яка далі збігає в с. Шибене. Надійним орієнтиром в тому напрямку є висока вежа на заставі (аварійний схід з маршруту). Ми ж повертаємо тут різко вправо – на південь, до г. Кернични (1588,8).

Перед обідом знову з Румунії посунули темно-сині, аж свинцеві хмари, які ніколи не можуть обіцяти доброго для туриста. Стає холодно, вітер посилюється і робить спроби зігнати нас з хребта. Ще не дійшовши до г. Фуситик (1525,7) починається дощ з поривчастим вітром. На одному диханні вискакуємо на г. Фуратин, а далі збігаємо з хребта в східному напрямку по зарослій стежині до старої хати. Та тут на нас чекає неприємна несподіванка – хата настільки стара, що хоча ще дах є та стеля під тягарем часу завалилася і хата зовсім не придатна для притулку. Після невеликого перепочинку та прекусу на швидкоруч знову виходимо на хребет і пройшовши з кілометр в східному напрямку траверсувавши північно-західний схил хр. Пре лучного виходимо на однойменну полонину. Тут ховаємося від дощу на великій фермі. Яка ще мабуть залишилася від колгоспного минулого (дах покритий бляхою). На жаль негостинні господарі полонини не пустили нас у велику добротну хату з незрозумілих для нас причин, та маленька кімнатка з лежанкою 2,0х2,5 м стала для нас справжнім порятунком, бо серед ночі розбушувалася дуже сильна буря з градом та поривами вітру, що нагадували більше зимову Чорногору та перекази про повішаних.

День шостий 11.08

Ранок на полонині Пре лучній видався сонячним та холодним (фото № 16). Від полонини йдемо по ґрунтовій дорозі в південно-східному напрямку (фото № 17) по гребеню північного відрогу основного хребта. Вийшовши на основний хребет від вершини г. Боршутин (1547,1) йдемо спочатку в південному, а потім в південно-східному напрямку, аж до г. Бошутик (1570,3). За Боршутиком повертаємо на південь, а на обрії з’являється мета нашого денного переходу – г. Чивчин (фото № 18). Пройшовши з 4 км в південному напрямку підходимо до ще одного північно-східного відрогу Чивчинського хреба, та ще одного випробування для нашої групи г. Будичевської Великої (1677,9). Згадавши стару рекомендацію, що справжні “герої” завжди ідуть в обхід – траверсуємо вершину Будичевської Великої в східному напрямку по добрій кам’янисто-грунтовій дорозі і з сподіванням, що ”мудра” дорога преваливши через гребінь відрогу буде і далі плавно траверсу вати основний хребет. Та навіть 100% правила не завжди збуваються. Дорога вийшовши на гребінь попрямувала на південний схід до г. Чурус і далі і далі в долину струмка Добрина, а ми перед собою побачили трав’янистий схил з крутизною до 30о, з травою висотою до 40 см та без будь-яких доріг та стежок. Так що прийшлося по старій зарослій ґрунтовій дорозі підніматися на вершину г. Будичевської Великої по гребеню північно-східного відрога (фото № 19). Наші плани зекономити сили для майбутнього штурму вершини г. Чивчин були марними, зробили добрячий гак.

Наступним групам туристів рекомендуємо брати вершину в лоба в здовж кордону по крутому, але короткому схилу.В 15.30 приходимо до підніжжя г. Чивчин, тут стара напівзруйнована хата (нема пів даху), але запоночувати можна. Після обіду робимо кільцеву радіалку на г. Чивчин. Траверсуємо вершину по східному схилу ґрунтовною дорогою, яка поволі набирає висоту. Дійшовши досхідного відрогу (фото № 20) повертаємо вліво і здійснюємо підйом на вершину. Стежок нема, схил крутизною до 30о весь вкритий килимом з чорниць та голубіки. По схилу є невеликі скелясті утворення, які легко обходять. Годна роботи від хати і ми на вершині г. Гивчин (1766,1 м, фото № 21). Назад вже повертаємося південним схилом гори, який не менш крутіший чим східний та дуже зарослий багаторічними травами, висотою до 0,5 м. Вважаємо, що такий кільцевий маршрут найбільш раціональний. Треба знати, що г. Чивчин оповита з усіх сторін траверсними дорогами, що гарантує при швидкому погіршенні погоди безпечно повернутися у табір.