Пішохідна подорож групи туристів в Українських Карпатах, проведення паспортизації пішохідного походу ІІІ категорії складності

Всього 228 км.79,5 год.

Середня швидкість руху – 2,9 км./год.

3.2. Технічний опис маршруту

День перший 06.08.

Приїхали зранку в Ділове. По долині Тиси дує прохолодний вітер, невеликі хмарки перекочовують через відроги Рухівських гір. Одержавши перепустку на прикордонній заставі (фото № 1) виходимо на маршрут о 9.00 ранку.

Від застави йдемо вверх по долині р. Тиси до місцевої школи, повертаємо направо і переходимо по залізобетонному мості через р. Тису. Зразу за мостом ще раз повертаємо направо і по залізничному мосту переходимо струмок Білий. За мостом зліва починається серпантинна стежка, яка стрімко набирає висоту і далі виводить до кам’янистої дороги, яка пролягає у південно-східному напрямку вздовж відрогу г. Жовтої. За годину роботи доходимо до телевізійного ретранслятора, на вежі якого ще встановлена антена система мобільного зв’язку Київстару. (На полонині Лисичій є покриття).

Йдучи по дорозі, основним орієнтиром є гребінь відрогу, всі відгалуження від дороги вправо треба ігнорувати. Тільки дійшовши до підніжка вершини г. Жовтої траверсуємо її та ще одну безіменну вершину по заболоченій дорозі з півдня.

На цій ділянці дорога розгалужується на дві і через 300 м знову з’єднується, в цьому місці є джерело води, ще пройшовши до 0,5 км є ще одне джерело. Далі води не буде. Струмки, які перетинають траверсну дорогу заболочені, або маловодні.

Після г. Жовтої дорога підходить до державного кордону і надані проходить паралельно йому, вже по північно-східних схилах Рухівських гір в південно-східному напрямку, а від г. Мензул (1369,7 м) приймає східну орієнтацію аж до г. Прелука.

Ще минаючи г. Жовту небо затягнуло низькими хмарами, періодично дошкуляє дощ. Рух по кам’янистій дорозі, яка прокладена на схилах крутизною 30о-45о, ускладнюється зсувами наметю і грунту, що відбулись під час весняних літніх рясних дощів.

При траверсі хребта зустрічаються мальовничі скелі (фото №2) та відслонення. Після обіду продовжуємо траверс хребта. Біля 15.00 години почався сильний дощ. Затягнуло капітально.

Від г. Прелука (1417 м) хребет пролягає на схід, а від г. Полонина (1536 м) на північний схід. Піднімаємося на г. Полонину (1626 м) по затяжному серпантину. Під ногами конгломерат мокрої глини та подрібнено гальки. Здійснивши траверс г. Щербань (1795,0) в 18.30 приходимо до полонини Струмки, тут у нас по плану ночівля. Всі мокрі до останньої нитки. Розвідка на полонину позитивних результатів не дала. Хати не знайшли (низька хмарність, видимість 20-25 м). Так що йдемо далі до Полонини Лисачої. Ще година ходу під проливним дошем і в 20.20 ми на місці. Хоча хата повністю зайнята пастухами та є де обсушитися, зварити їсти, а переспати є можливість на стриху.

День другий 07.08

Вночі дощ став, але ранок холодний і вологий. Хмари сидять в долинах. Після Сніжанку потроху почало розвиднятися і в 11.00 виходимо на маршрут (фото № 3). Піднімаємося на піфднічний відріг г. Піп Іван Мармароський серпантинною ґрунтовою дорогою, подекуди є кам’янисті ділянки. Дорога в’язка після останніх дощів, та добре що хмари почали підніматися видимість до 1 км. Після серпантину дорога перевалює через північний відріг вершини і виводить на східні схили, закінчуючись тупіком. Правда в цьому місці з’являються дві стежки: права серпантином піднімається на північний відріг і виводить на вершину, а ліва траверсує східні схили г. Піп Івана Мармарського то збігаючи в цирки під горою то піднімаючись на її відроги.

Ми траверсуємо (фото № 4) перший цирк попід скелями і зупиняємось на перевальному сідлі першого східного відрогу. Хмари згустилися, почався накрапати дрібний дощик, але прориви у хмарах є (фото № 5). Залишаємо рюкзаки на відрозі, накривши великим блакитним тептом, який добре видно на зелено-сірому рельєфі і здіймаємо кільцему радіалку на вершину (фото № 6). Піднімаємось крутими (до 30о) гребенем відрогу по тваринній стежці, яка часто ховається в зарослях ялівцю та альпійської сосни. Подекуди є виходи нескладних скель, які проходяться вільним лазанням. Від сідла до вершини набираємо по висоті до 400 м і ось ми на г. Піп Іван Мармароський (1936,2 м) (фото № 7). Почався дощ, назад вертаємось по більш безпечному маршруту. Йдемо спочатку по гребеню в північному напрямку , а далі стежка серпантином збігає на схід до знайомої дороги. Ще раз траверсуємо вже знайомий цирк і ми біля рюкзаків (фото № 8).