ПРОСТІР І ЧАС — ФОРМИ РУХУ МАТЕРІЇ
Соціальні час і простір забезпечують дію механізму істо¬ричної спадкоємності. Саме через ці форми люди продовжу¬ють, розвивають буття, яке їм залишають попередні поко¬ління. Соціальний час «пронизує» продукти культури -і а мис¬тецтва, знаряддя виробництва, переходячи з потенціальної форми в актуальну через діяльність наступних поколінь.
Таким чином, соціальні час і простір є формами руху та буття соціально-історичних процесів. Соціальний простір — це «розміщення» сукупності різних соціальних відносин, вза¬ємозв'язок їхніх носіїв, зміст і структура мовних, інформа¬ційних та інших процесів. Цей простір виникає разом із со¬ціальними відносинами: це простір вулиці й залізниці, міста й села, змісту книги або архітектурного ансамблю. Протяж¬ність соціального простору вимірюється не кілометрами чи гектарами, а «дистанцією» відносин на кшталт мета—за¬сіб, ідеальне — матеріальне, дійсне — можливе тощо. Про¬ходження соціального простору — це перетворення суспіль¬ства в історичному процесі через колективну практику людей, їх спілкування. Соціальний простір—це також історичні зв'язки поколінь, епох, культур.
Соціальний час вимірюється такими «одиницями», як су¬спільна формація, історична епоха, життя конкретного по¬коління, індивіда. У соціальному часі актуальним постає не тільки теперішнє, але минуле і майбутнє. Це—цілісність, взаємозв'язок усіх форм часу. Саме такий час відповідає універсальному відношенню людини до світу, універсаль¬ності самої людини, яка творить світ за «універсальними мір¬ками» (Маркс). Соціальний час «плине» з різною швидкіс¬тю. Чим більше людей залучається до історичної діяльнос¬ті, тим швидшим виявляються хід історії, зміна соціального часу.
Соціальний час має «носіїв» минулого, теперішнього й майбутнього. Вони не задані жорстко, а розрізняються функ¬ціонально через процес діяльності. Так, минуле в соціально¬му часі—це те, що перестало бути актуальним для людей, виявилося «знятим» подальшим розвитком суспільства — відсталі техніка, наукові знання, соціальні відносини, полі¬тичні форми тощо. Однак елементи минулого здатні перехо¬дити в модус «теперішнього», ставати актуальними. Це зав¬жди відбувається з творами літератури й мистецтва.
Теперішнє як фаза соціального часу постає живою діяль¬ністю даних поколінь, їх активністю в досягненні поставле¬них завдань, реалізації інтересів. Це—переживання та оцінка соціального буття, розгортання різних напрямів сво¬боди людей.
Майбутнє—це світ можливого, який увійшов в інтереси
людей, актуалізується в їхній діяльності. Це різні перспек¬тиви, плани, проекти, існуючі, але ще не реалізовані про¬грами, зміст наукових знань, котрі ще не ввійшли в прак¬тику, виробництво тощо. Саме тут функціонують моральні цінності та ідеали, які детермінують людську діяльність у бік прогресу.
Вирішення сучасних глобальних проблем людства знач¬ною мірою залежить від того, чи може стати людина ха¬зяїном свого життєвого часу, опанувати його. «Опанування часу,—на думку Г. Г. Сучкової,—це процес, який склада¬ється не тільки з пізнання часу... але й з урахування чинни¬ка часу в діяльності, спілкуванні, мисленні, поведінці в різ¬них сферах суспільного буття та діяльності». Оволодіння соціальним часом необхідне для своєчасного розв'язання суперечностей суспільного буття, гармонізації суспільних відносин, інтересів, керування темпами розвитку нашого су¬спільства, знаходження оптимальних пропорцій для розвит¬ку форм власності, розподілу праці тощо. Тому міра опа¬нування соціального часу постає мірою зрілості суспільства, свободи розвитку людей, рівня демократичності суспіль¬ного буття.
Соціальний, «людський» час як носій гуманістичних тен¬денцій, культурних детермінант людського спілкування не тільки між людьми, але й поміж державами, народами, все більш охоплює буття суспільства. Людський час—цс та¬кож провідник впливу загальнолюдських цінностей на роз¬виток людини, підвищення рівня її духовності, культури, гумннізму.
Таким чином, прогресивний розвиток суспільства нероз¬ривно зв'язаний з розкриттям властивостей, функцій різних форм часу та простору, культурно-практичним опануванням цих форм. Не тільки в соціальній сфері, але й у сфері біо¬логії, фізики, хімії властивості простору й часу мають бути використані в сучасному виробництві, пошуках нових тех¬нологій, лікуванні людей, опануванні космосу, розв'язанні екологічних проблем.Гуманізація суспільства, знищення залишків технокра¬тичного, бюрократичного мислення потребують також подо¬лання лише природничо-наукової трактовки простору й часу, наближення цих форм до людини, її соціально-історично¬го буття, в якому найбільш цінним постає створення прос¬тору всебічно розвинених людей, простору їх вільного спіл¬кування, творчої активності. Саме цей простір і буде пере¬творюватися на історичний час, де світ все більше «олюд¬нюватиметься» й виступатиме джерелом вільної, спрямова¬ної на перетворення дійсності практики.