ПРОСТІР І ЧАС — ФОРМИ РУХУ МАТЕРІЇ
ГУМАНІСТИЧНИЙ ВИМІР ПРОСТОРУ І ЧАСУ
В історії культури людства категорії часу та простору завжди функціонували як умови пізнання світу, його влас¬ного існування, «інструменти» культурно-практичного опа¬нування дійсності. «...Основні форми всякого буття є про¬стір і час,— зазначав Ф. Енгельс.— Буття поза часом є та¬ке саме величезне безглуздя, як буття поза простором». Простір і час, що «пронизують» будь-яке явище, є «фраг¬ментом» об'єктивного світу, відіграють важливу роль у від¬окремленні кожної речі від іншої, конкретизації універсаль¬них зв'язків кожної речі або явища з усім світом. «Ліквіда¬ція» простору або часу була б знищенням самого руху, а разом з цим — і матерії.
Як форми руху матерії простір і час постають загальним «засобом організації» будь-якого об'єкта дійсності: прос¬тір — у найзагальнішому плані — це форма сталості, збере¬ження об'єкта, його змісту; час — форма його розвитку, внутрішня міра його буття та самознищення. Доповнюючи один одного, простір і час функціонують як універсальна форма організації всієї різноманітності нескінченного сві¬ту. Отже, кожний об'єкт має свій власний час і простір, які створюють його якість, специфіку.
Чим складніший той чи інший об'єкт, тим складнішими є і його форми — простір і час. Вони не тільки мають свої специфічні властивості, але й «зберігають» (разом з фор¬мами руху матерії) час і простір цих останніх. Тому при вивченні складних об'єктів треба розглядати саме їхні власні простір і час. Будь-яке спрощення стає тут основою редукціопізму, поверховості, зведення складного до прос¬того. Так, людський організм вчені XVII—XVIII ст. роз¬глядали в термінах механіки як специфічну «машину», не розуміючи властивостей та специфіки біологічних часу та простору.
У наш час командно-адміністративна система складний плюралістичний процес розвитку суспільства поверхово зво¬дила до процентів виконання планів, інших валових показ¬ників виробництва тощо. При цьому повністю ігнорувалося те, що свій власний історичний час мають соціальні спіль¬ності — нації, класи, суб'єкти власності, населення різних регіонів нашої країни. Перебудова виявила, що об'єктив¬ною основою буття країни є реальний плюралізм інтересів, які розгортаються через свої внутрішні форми — простір і час, у залежності від історичного розвитку їх власних но¬сіїв — суб'єктів суспільної, державної, кооперативної або приватної власності.
Пізнання особливостей простору і часу—це історичний процес, який виростає на основі практичної діяльності лю¬дей, їхнього досвіду. Зміна різних суспільств, суспільно-економічних формацій була основою історичної зміни уяв¬лень про час та простір. У найбільш загальній формі ці уяв¬лення розкриті в історії культури та філософії, де вони осмислені в конкретних типах світогляду. Так, уявлення про час і простір в античній філософії було зовсім іншим, ніж, наприклад, у філософії Нового часу. Саме на основі філо¬софського осмислення цих категорій у природничих науках, починаючи з XVII ст., простір і час вивчаються вже «конк¬ретно», на основі методів цих наук.
Слід зауважити, що людство, вивчаючи простір і час природних процесів, завжди (не тільки у філософії, але й у природознавстві) відтворювало себе, свою епоху. Тому навіть календарний час — це продукт історичного розвитку суспільства, яке завжди бачить зовнішній світ через «приз¬му» власного свого розвитку. «Первинним» у пізнанні часу та простору, як і руху матерії, постає якість того суспіль¬ства (епохи, формації), в межах якого йде процес цього пі¬знання. Тому й об'єктивність цих категорій треба розуміти не як «абсолютну», а як об'єктивність конкретно-історично¬го відношення до світу того чи іншого суспільства, епохи, в якому (відношенні) для людини виникають ті або інші ри¬си, закони, образ об'єктивного світу. Будь-яке відношення людини до світу, саме існування суспільства, пізнання то¬що завжди мають історичний характер. Саме розвиток су¬спільства й зумовлює те, що уявлення людей про час і про¬стір розвиваються від міфологічних та релігійних образів до науково обгрунтованих, реалістичних.
Які ж зміни уявлень про час і простір були зафіксовані в історії філософії? Якщо випустити період міфології (кот¬ра ще не є філософським світоглядом), де час тлумачиться як ні з чим не зв'язаний ні в минулому, ні в майбутньому, ні з чого не випливає та ні в що не виливається, то значні досягнення у знаннях про ці форми буття відкриває нам фі¬лософія античного світу. Чотири головні точки зору на час і простір: динамічна і статична, субстанціальна та релятив¬на одержали розвиток саме тут.
Зазначені концепції були «варіантами» загальної уста¬новки античного світогляду, згідно з якою форма предмета розумілась як його сутність, як закон організації світового хаосу в космос, де панує упорядкованість, гармонія.Саме рабовласницьке виробництво, яке було засноване на переробці речовини природи механістичними засобами. повертало будь-якому явищу, предмету форму як його су¬спільну цінність, якість. Форма давала зміст, розуміння того, для чого існує даний предмет, які функції він виконує. Тому такі філософи, як Платон і Арістотель, котрі максимально узагальнили весь зміст античної культури, стверджували, що саме «форма» створює матерію, бо з невизначеної суб¬станції космосу (світу) породжує конкретні речі та якості.