ПРОСТІР І ЧАС — ФОРМИ РУХУ МАТЕРІЇ
Кожний організм має безліч «годинників» (починаючи з ритму клітин), але вони «синхронізуються» за допомогою ос¬новного ритму часу як певної часової послідовності в роз¬витку організму, який є «сукупністю» різних часів, починаю¬чи від молекулярного рівня (від сотих часток секунди до години) й закінчуючи великими історичними періодами ево¬люції видів.Біологічний час незворотний. Це означає, що організм може лише зростати або старіти, але не навпаки. Навіть на¬родження нових організмів є не повторенням часу кожного індивіда, а такими «спіралевидними» крапками в розвитку, де «повернення» відбувається на вищому й складнішому рів¬ні взаємодії із середовищем. Біологічний час також не зав¬жди адекватно фіксується в метриці фізичного часу. Напри¬клад, тривалість життя метелика-одноденки та папуги в календарному часі різні — години й десятки років. Але в біо¬логічному часі вони адекватні, бо фіксують однакові стадії розвитку організму—зростання, зрілість, старіння тощо. Біологія ще має виробити метрику власного часу та просто¬ру. В цілому, біологічний час, як і фізичний, виявляє також щільний зв'язок з біологічним простором. Тобто, змістов¬ність часу й простору тут зростає, як і їхня роль у форму¬ванні біологічних процесів.
Найбільш складними виявляються соціальний час і прос¬тір. Можливість дослідження їхніх властивостей випливає з доведеного філософією об'єктивного «протікання» суспіль¬но-історичного процесу. Матеріально-виробнича практика, в ході якої створюються й змінюються суспільні відносини, їх носії (класи, соціальні групи, національні групи, націо¬нальні та інші спільності) породжують і «свої» власні фор¬ми — час і простір, де реалізується суспільно-історнчний процес.
Дослідження властивостей робочого часу дозволило Марксу створити не тільки теорію додаткової вартості, але й розкрити соціально-класові суперечності, обгрунтувати необхідність боротьби пролетаріату за своє визволення, по¬ліпшення умов життя. Дослідження робочого часу має ве¬лике значення в сучасних умовах, оскільки допомагає вияв¬ляти оптимальні форми організації праці тощо.
Соціальний час є формою буття соціальних процесів. Серед дослідників цієї проблеми поки що немає єдності уяв¬лень про природу соціального часу і простору, їх функції. Досліджуючи багато аспектів, у яких «здійснюється» регу¬ляція суспільного буття, за допомогою таких форм, як со¬ціально-культурна, світоглядна, психологічна тощо, вчені ще не виробили синтезу, який би дав цілісне уявлення про природу цих простору й часу.
Дослідники мають різні погляди на специфіку носіїв цих форм, на джерела їх походження (з діяльності чи з суспіль¬них відносин), на їх природу (об'єктивну чи суб'єктивно-об'¬єктивну). Так, М. М. Трубников розрізнює час історичний, соціальний і час індивідуально-людський, В. П. Яковлєв по¬діляє соціальний час на час індивіда, час життя покоління і час ходу історії, Г. Є. Зборовський в основу соціального про¬стору ставить соціальні відносини, інші (О. І. Яценко, В. І. Шинкарук, М. І. Лой) виходять з людської діяльності як основи соціального простору.
Загальні властивості соціального часу — поліритмічність (різні процеси в суспільстві відбуваються з різною «швид¬кістю») ; єдність минулого, теперішнього і майбутнього; єд¬ність часу, який існує в продуктах культури й живого (суб'¬єктивного) часу діяльності людей; детермінація майбутнім;
знакова природа часу тощо. Загальні властивості соціаль¬ного простору — відсутність «тримірності» (соціальний час «вимірюється» смисловими, функціональними відношеннями речей і людей, комунікативно-інформативними «одиницями» тощо); багатошаровість (соціальний час має «внутрішні» та «зовнішні» вираження); знаково-інформаційна «насиче¬ність»; зв'язок з природним простором тощо. Безперечно, соціальні час і простір безпосередньо зв'язані з робочим та вільним часом, географічним простором. Соціальний час «переходить» у соціальний простір і навпаки — простір у час.
Соціальні час і простір — це внутрішня міра зрілості со¬ціально-історичних спільностей — класу, нації, народності тощо, відносин між ними, засоби побудови структур соці¬ального буття, структуралізації власного досвіду соціальних суб'єктів, людства в цілому. Час, на думку В. П. Іванова, виступає найважливішим фактором, який структурує специ¬фічність досвіду. Ця структуралізація означає висунення різних ідей, програм, цілей (як майбутнього), визначення важливого й менш важливого, виділення в минулому того, що має сенс і актуальність у теперішньому, критику віджи-лих і застарілих структур, відносин, інститутів. Цей процес означає також стале формування «системи координат», у центрі якої завжди знаходиться данин суб'єкт (клас, нація, покоління людей тощо). У соціальному часі та просторі роз¬гортається діяльність по реалізації різних інтересів людей, виникає культурна творчість, формуються різні норми спіль¬ного буття людей. Тобто функцій соціального часу й прос¬тору дуже багато, й усі вони так чи інакше пов'язані з по¬будовою суспільного буття.Свідомість людей теж відбиває світ через ці форми, то¬му вона має конкретно-історичний характер. Світ сучасний змінюється з такою величезною швидкістю, що різні поко¬ління (батьки та діти) не завжди розуміють одне одного. Взагалі сучасна епоха відкриває небачене раніше приско¬рення історії, немовби ущільнення соціального часу та прос¬тору: за одиницю календарного часу відбувається така ве¬лика кількість різних подій, що осягнути їх усі майже не¬можливо. XX століття — це «інформаційний вибух», і він нерозривно зв'язаний із специфікою сучасних соціальних простору і часу.