РОЗМІЩЕННЯ ПЛОДООВОЧЕКОНСЕРВНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ

Починаючи з 1991 р. визначилися тенденції до різкого спаду виробництва плодоовочевих консервів: у 1997 р. (порівняно з 1990 р.) – у 5 разів, і в тому числі овочевих – У 12, томатних – у 6,8, фруктових – у 3,3 рази. При цьому змінилася і їх структура: знизилася питома вага групи овочевих і томатних, а зросла – фруктових (за рахунок збільшення випуску окремими заводами концентрованих фруктових соків у великій тарі для подальшої переробки) (див. таблицю 3.1).

Таблиця 3.1

Виробництво плодоовочевих консервів в Україні

У 1998 р. (порівняно з попереднім) плодоовочевих консервів вироблено ще на 34% менше – лише 511,2 муб. Змінилося також розміщення виробництва (в 1991 р. у Криму випускалося 17% консервної продукції України, а на Одещині – 11%, тоді як у 1997 р. – відповідно, 8,3 і 3,9%). Водночас зросла питома вага областей, де набуло розвитку виробництво концентрованих фруктових соків: Вінницької – відповідно, з 6,1 до 18,1% і Хмельницької – з 4,5 до 24,2% .

За аналізований період виробничі потужності консервних підприємств України скоротилися майже на 100 муб, причому найістотніше – колишніх лідерів галузі (в Криму – майже вдвічі, в Херсонській області – на 1/3 і в Одеській – на 1/4). тоді як у Вінницькій та Житомирській областях мав місце їх приріст. Поряд з скороченням потужностей, знижується і рівень їх використання (в середньому по Україні в 1990 р. він становив 73,7%, у

1997 р. – 12,5% і в 1999 р. – 15,2%). У розрізі областей і конкретних заводів цей показник диференціюється (від 3,7% – по Одеській до 49,1 – по Хмельницькій областях).

Фактором зовнішнього середовища маркетингу характеризованих підприємств, який впливає на їх розвиток, є й споживач, тому споживчий фактор є визначальним у розміщенні цієї галузі. Допомога виробникам плодоовочевих консервів щодо їх проходження, доставки споживачам і продажу є функцією маркетингових посередників, насамперед – торгових (оптових і роздрібних). Перші - комерційні організації, що здійснюють оптові закупки продукції для перепродажу роздрібним торговцям і кінцевим споживачам; другі – спеціалізовані магазини або відділи в овочевих магазинах, а також фізичні особи, основною діяльністю яких є роздрібна торгівля (вирішення питань вибору цільових ринків, товарного асортименту, визначення ціни, вибору ефективних методів стимулювання збуту і територіального розміщення торговельних точок тощо). Сьогодні комерціалізована плодоовочева торгівля в цілому не заінтересована в реалізації плодоовочеконсервної продукції (через високі оптові ціни, трудомісткість проходження, потребу в спеціальних приміщеннях для зберігання, низький попит). Виняток становлять окремі види «ходових» консервів – зелений горошок, томатопродукція, деякі соки.Через нестабільність фінансової системи, високі процентні ставки, інфляційні процеси тощо послугами кредитних, страхових та інших організацій – фінансових посередників підприємства користуються лише в крайніх випадках. Такою самою є ситуація і з послугами транспортних компаній, покликаних переміщувати вироблену продукцію до місця призначення: через їх високу вартість перевезення здійснюються, в основному, транспортом виробників або замовників. Тому транспортний фактор має велике значення в розміщенні плодоовочеконсервної галузі.

У країнах з сталою ринковою економікою агентств маркетингових послуг (рекламні, дослідницькі, маркетингово-консультаційні) допомагають підприємствам вибрати цільові ринки і розмістити на них продукти. Здебільшого, плодоовочепереробні заводи здійснюють ці функції самостійно, користуючись інформацією про ринки, ціни з періодичних видань і комерційних вісників, іноді повідомляючи через них про наміри щодо обсягів, асортименту і цін реалізації своєї продукції. На телебаченні рекламування вітчизняної продукції відсутнє – через високу вартість ефірного часу і низьку платоспроможність її виробників.

Найважливішим фактором розміщення плодоовочевоконсервної промисловості є споживчий. Успішність функціонування продоовочеконсервних підприємств визначають так звані «клієнти» – покупці або замовники їх продукції, які мають різні потреби, ресурси, ставлення до неї та групуються за ознаками, створюючи окремі сегменти ринку, що, в свою чергу, зумовлює форми і методи організації маркетингу. Отже, це ринок споживачів – окремих осіб, які купують консерви для задоволення власних потреб, для особистого споживання; ринок виробників – покупців готової продукції та напівфабрикатів для використання в процесі виробництва в системі громадського харчування для приготування страв, на підприємствах харчової промисловості для виготовлення інших продуктів харчування (кондитерських виробів, напоїв, йогуртів); ринок проміжних продавців – покупців продукції для наступного перепродажу з метою одержання прибутку; ринок державних установ – державних організацій, які купують продукцію для передання лікувальним закладам, дитячим будинкам, військовим частинам тощо; зовнішній ринок. З переходом на давальницькі схеми розрахунків з поставщиками сировини частина продукції переробних підприємств є власністю перших (які, в свою чергу, відшукують «своїх» клієнтів»). У період бартеризації до «клієнтів» плодоовочеконсервних заводів належать і структури, які поставляють їм сировину, матеріально-технічні ресурси, енергоносії тощо в обмін на готову, в основному «ходову» продукцію, що може видаватися працівникам цих структур у рахунок оплати праці та реалізуватися ними іншим «клієнтам».