Українська література за п'ятдесят років (1917-1967)

      * * *

      У роки німецької окупації, під час і після другої світової війни, по цей бік фронту й поза межами Радянської України опинилося чимало працівників української літератури: поетів, прозаїків, драматургів, критиків, літературознавців. Були серед них такі, як Тодось Осьмачка, Аркадій Любченко, Віктор Домонтович, Освальд Бурггардт (Юрій Клен), Владимир Державин, Докія Гуменна, Іван Багряний, Михайло Орест, Святослав Гординський, Василь Барка, Роман Купчинський, Вадим Лесич, Анатоль Гак, Никифір Щербина, Василь Гайдарівський, Іван Керницький, а з молодших — Олекса Веретенченко, Яр Славутич, Борис Олександрів, Михайло Ситник, Леонід Полтава, Ганна Черінь, Петро Карпенко-Криниця та багато інших. Якщо

      до цього досить потужнього загону літераторів долучити старше і молодше покоління першої еміграції (В. Винниченко, О. Олесь, Дмитро Чижевський, Остап Грицай, Ілля Борщак, Євген Маланюк, Юрій Липа, Наталя Лівицька-Холодна, Улас Самчук, Олег Ольжич, Олена Теліга та інші), то матимемо загальну уяву про діячів української літератури поза межами Радянської України.      Як по цей, так і по той бік фронту, а пізніше, після закінчення війни, як по цей, так і по той бік кордону, українських письменників хвилювала доля світу взагалі й України та українського народу зокрема. В минулому і сучасному. Ідея свободи і державної незалежносте України, доба сталінського терору та її наслідки, ідея права і свободи людини взагалі, ненависть до поневолювачів усіх забарвлень і відчуття трагедії сучасного світу. І це все — поруч з особистою лірикою кохання, природи, філософських роздумів. Ця широка гама людських ідей і переживань проймає творчість усіх українських письменників у роки війни і перше повоєнне десятиріччя. І «Нова заповідь» В. Винниченка, і «Хрещатий Яр» Д. Гуменної, і «Ротонда душогубців» Т. Осьмачки, і «Гуляй Поле», «Розгром», «Тигролови» і «Сад Гетсиманський» І. Багряного, новелі Йосипа Позичанюка і В. Русальського, і «Вогнем і смерчем» С. Гординського, і глибокі своїм мистецьким вникненням в сучасне і минуле життя людства оповідання В. Домонтовича («Відьма», «Без назви», «На засланні», «Апостоли», «Розмови Екегартові з Карлом Гоцці») та його ж роман «Доктор Серафікус». Проймають ці проблеми і журний сміх та сумні роздуми оповідань Івана Керницького («Перелетні птахи», «Циганськими дорогами»), і «Юність Василя Шеремети» та обидва томи «Ост» Уласа Самчука, і «День гніву» та «Еней та життя інших» Юрія Косача, і монументальний «Попіл імперій» Юрія Клена, і естетичні та історіосо-фічні етюди Віктора Бера, і критично-полемічні есеї Юрія Шереха («Думки проти течії» та інші), В. Державина, О. Грицая, історико-літературні нариси Леоніда Білецького, Д. Чижевського, М. Гнатишака, В. Радзикевича та інших. Звучать вони в поезіях Є. Маланюка, Олени Теліги, О. Ольжича, В. Лесича, Б. Кравцева, О. Лягуринської, В. Барки, ОьВеретенченка, Яр Славутича, Бориса Олександрова, М. Ситника, Л. Полтави та інших. Отже, і всі твори згаданих вище авторів сповнені всебічних хвилюючих проблем, психологічних конфліктів, соціяльних і філософських роздумів і естетичних поглядів на світ. Це все свідчило, що український загальнолюдський естетичний світ єдиний і неподільний. При всіх умовах і режимах.

      * * *

      Післясталінська доба, особливо від 1956 року, позначена чималим творчим оживленням і зростом української літератури. Реабілітація значної частини знищених у добу терору письменників, чи вилучених на довгі роки українських клясиків (М. Драгоманов, М. Костомаров, Б. Грінченко, О. Олесь, М. Старицький) дала безумовно свої позитивні наслідки. Молоде покоління читачів і мистців слова має тепер змогу ознайомитись бодай з іменами і деякими творами знищених і заборонених. І хоч ще не всі з убитих письменників реабілітовані (М. Хвильовий, М. Яловий, К. Буревій та інші), і хоч не всіх клясиків до літератури повернено (Панько Куліш, В. Винниченко, Б. Лепкий), і хоч твори Миколи Куліша, Досвітнього, Гр. Косинки, Ол. Близька, Д. Загула, М. Зерова, П. Филиповича та багатьох інших убієнних подаються суворо підібрані, обережно скоментавані й просіяні, проте вони якоюсь мірою вже розкривають шлях до їх ширшого і глибшого пізнання.      Прозу в перші роки післясталінської доби оживили й і піднесли до рівня мистецтва декілька старших і молодших прозаїків. Це, насамперед, один із основників активно-романтичного стилю двадцятих років, невтомний шукач і експериментатор у мистецтві Олександер Довженко. Його глибоко-поетичне відтворення сюжету й образного видива «Землі», його «Зачарована Десна», його «Поема про море» — стали світлими дороговказами на межі мертвого і живого. Після них поступово зникає єдино можлива в сталінську добу, лакувальна, пристосовницька, сповнена тяжкої неправди література. Це особливо позначилось на сучасних проблемно-побутових та соціяльно-психологічних оповіданнях, повістях і романах: Івана Сенченка «Солом'янські оповідання», Олеся Гончара «Людина і зброя», Михайла Стельмаха «Правда і кривда», Григорія Тютюнника «Вир», Юрія Шовкопляса «Людина живе двічі». Свіжо й правдиво-художньо заговорили тих кілька реабілітованих прозаїків, що понад двадцять років у радянських тюрмах і концентраках перебували: Б. Антоненко-Давидович (роман «За ширмою» та низка оповідань), В. Ґжицький («День і ніч», «Помста» та інш.), Зінаїда Тулуб (романи: «Сагайдачний», «В степу безкраїм за Уралом») і Петро Колесник («Терен на шляху» та інш.). їх оповідання, повісті й романи про пережите, передумане, вистраждане сповнені глибокою правдою, людяністю і драматизмом. Навіть у тих, порівняно середніх і сюжетно одноманітних творах про колгоспне село, про робітниче життя (де по інерції діють штампи і далі з витриманими післанцями партії, або офіцерами, героями війни, що з ідейних мотивів повернулися на село чи фабрику), вже виразно бачимо відхід від лакування, від описовости, від ілюстративности. Помітно і тут психологічне заглиблення в проблематику й образи людей, намагання створити гострі сюжети з мистецьки-вмотивованими конфліктами. У цьому пляні варті уваги романи Ю. Збанацького «Переднив'я», П. Оровецького «Друга зустріч», Д. Бедзика «Серце мого друга» і М. Руденка «Остання шабля», О. Сизоненка «Корабели», В. Собка «Звичайне життя», П. Загребельного «Спека», І. Муратова «Жила на світі вдова», А. Хорунжого «Місто над нами» та багато інших.