Іван Франко і Львів.

Собі здобути вміла долю,

Робітнице на світла ниві

Я шлю «жіночу сю неволю».

Зустріч з цією дівчиною залишилась у поезії Франка:

Чує серце, що програна

Ставка вже не верне знов...

Щось щемить в душі, мов рана:

Се блідая, горем п’яна

Безнадійная любов.

Упродовж 1861-1882 років Іван Франко живе у селі Нагуєвичі. У січні поселяється у директора «Народної торгівлі» Василя Нагірного.

Неподалік від вулиці Ліста – споруда давнього монастиря Кармелітів Черевичкових. З 1817 р. тут розміщена бібліотека – науковий заклад Оссолінських. Важко підрахувати, скільки разів побував тут Франко. Однак, найбільше запам’ятались роки немічности поета, коли його спочатку супроводжував син Андрій, а потім студент університету Іван Лизанівський. Студент говорить, що творчість І. Франка була заборонена для читання, і тому з творчістю поета він був не знайомий. В останні роки життя І. Франко працював над літописом Нестора. Хотів довести, що це не історичний твір, а народний епос.

Вул. Вірменська, 29 – 1880 р., мешкає у редактора газети «Праця» Й. Данилюка.

Пл. Ринок, 1. У Ратуші 14 грудня 1890 року на зборах виборців Львова Франко виголосив промову про загальне виборче право; 26 квітня 1891 року прочитав лекцію на тему «Сила землі в сучасному романі». Неподалік від Театральної на вул. Боїмів (тепер вул. Шевська) містився ресторан Нафтули Тепфера, в якому побував І. Франко зі своїм молодим другом з Наддніпрянщини С. Єфремовим. «Нафтула має добрий мід, ось попробуєм – веселіш буде розмова» – сказав І. Франко. Єфремов розповів йому, що у своїй статті він поєднав творчість Ф. Достоєвського та І. Франка – «Певец борьбы и контрастов». Коли прийшов час йти додому, Єфремов не міг вистояти на ногах. «А то мід!...» – сказав Франко.

Вул. Краківська, 14– Товариства «Руська бесіда» та «Просвіта» займали тут дві кімнати. Тут у 1877 році І. Франко бував як представник «Академічного гуртка» та «Дружнього лихваря». Від редакції «Діла» через Гетьманські Вали, Ставропігійською, біля Домініканського собору до НТШ – це майже щоденні проходи І. Франка центральною частиною Львова.

Вул. Театральна. У Народному Домі (архітектор Шмідт) знаходилася редакція «Друга», а також бібліотека та архів Євгена Петрушевича. У 1875 р. до львівської Академічної гімназії, що розташувалася у Народному Домі, приїхав вчитись Ярослав Рошкевич. Тут же згодом вчилися і сини письменника – Петро та Андрій. Навесні 1876 року до Львова приїхала сестра Я. Рошкевича Ольга, з якою І. Франко познайомився на балу, влаштованому студентським товариством «Академічний гурток». Саме Ользі Франко присвятив свою першу збірку «Баляди і розкази». У 1876 році Франко просить руки Ольги, але до офіційних заручень не дійшло.Театр графа Скарбка (тепер Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької) – тут святкували ювілей – 25-річчя діяльности письменника. Франко, подивившись на переповнену людьми залу, сказав: «Жаль тільки, селян так мало», а наприкінці виступу промовив: «Нехай пропаде моє ім’я, але нехай росте і розвивається український народ». У 1898 р. Богдан Лепкий також побував у великій, колись розкішній і тоді вже таки добре понищеній залі.

Губернаторські вали. Будинок НТШ. Бібліотекою довгий час завідує М. Павлик. До 1907 р. Іван Франко працював у редакції «Вісника НТШ». Згідно зі своїм заповітом Іван Франко передасть бібліотеці НТШ найдорожче – власну бібліотеку. С. Єфремов згадує: «Знав я найкраще з усього Львова, що там є вул. Чарнецького, де міститься НТШ. Фіакр привіз його. І на порозі НТШ разом з І. Трушем, який став моїм гідом, зустрів І. Франка. Франко – маленький чоловічок у довгому, до п’ят пальті, такий ординарний з вигляду...»