Іван Франко і Львів.
У помешканні Франка побував Григорій Величко, львівський учитель, чоловік сестри української письменниці Наталії Кобринської. Знайомство відбулося легко, невимушено. Гостя одразу почастували кавою, хоча така простота у відносинах тоді була незвичною
Вул. Стрийська, 6. У жовтні 1887 року родина Франків перебралася у цей будинок. Причиною переїзду з вулиці Голубової були погані умови і висока платня. На жаль, споруди на цих вулицях не збереглися. На їхньому місці – сучасні, початку ХХ століття. Тут у поета народився син Андрій, у серпні 1880 року вийшла збірка віршів «З вершин і низин».
Григорій Величко пише, що Ольга Хорунжинська, дружина І. Франка, була чуйною до людського горя. На вул. Стрийський він зі своєю молодою дружиною коротко винаймав у Франків кімнату. Франко був дуже замкнутий, але одного разу розказав Г. Величку про своє велике кохання до Целіни Журовської, яке не забулось з роками. Григорій Величко згадує инші особливості Франкової натури – любов до книжок і рибальства.
На вул. Панській, 11 (тепер вул. І. Франка) на другому поверсі мешкала Целіна Журовська – палка симпатія І. Франка. У 1896 році вона одружилася з Лукашем Зигмунтовським. Деякі дослідники вважають, що вона зіграла фатальну роль у житті Генія. Прожила Целіна довге життя. Померла у 1941 році у Брюховичах. У 1940 році працівники музею І. Франка записали її спогади. Журовська пригадала своє сирітське дитинство, юність, коли доводилося мешкати у тітчиному будинку на вул. Панський. Щодня ходила на службу до пошти на вул. Сикстуській (Дорошенка). І майже щодня до віконечка рекомендованих листів приносив кореспонденцію до Москви і Києва молодий, скромно вбраний руський чоловік. Між листами почали траплятись конверти для неї. Франко писав під псевдонімом «Стефан Малевський». Часто до прози додавав поезії. У листах пропонував свої руку і серце. Часто вона бачила його на вулиці, він супроводжував її, але не смів заговорити. Лише тільки один раз на пошті він сказав: «Чи будуть відповіді на мої листи?», але дівчина відповіла: «Ні» Прозріння прийде лише у старшому віці. Разом зі своєю донькою вона буде допомагати Франкові у господарстві і в цю останню мить буде для нього світлим ідеалом любові:
Я не тебе люблю, о ні,
Люблю я власну мрію,
Що там у серденьку на дні
Від малечку лелію...Пл. Міцкевича, 1 – готель «Жорж». У старій споруді готелю була зала «Фронзін», що не збереглася. Її часто орендувала українська театральна трупа, що не мала власного приміщення. 21 березня 1876 року тут було поставлено п’єсу «Три князі на один престол», одну з ролей виконував сам Іван Франко. У 1893 р. здійснена постановка п’єси «Украдене щастя». У день вистави зібралась найдобірніша публіка, яка захоплено вітала постановку. І. Франко навіть знітився, коли приймав вінок у публіки. Згодом за свій твір Франко у 1892 р. отримав премію. Актор Северин Паньковський згадує, що Франко був у дружніх стосунках з драматургом Юрком Тобілевичем.
На місці кам’яниці Шпрехера (Будинок книги) знаходилася кам’яниця з кав’ярнею «Монополь», в який письменник в обідній час за кавою знайомився з львівської пресою.
Вул. Ліндего, 3 (вул. Ф. Ліста) – 1883 р., квартира майбутнього архітектора Є. Нагірного. Коли архітектор одружився, І. Франко став одноосібним господарем. У нього буває багато молоді і серед них майбутній лідер Польської Партії соціалістичної Ігнацій Дашиньскі. У той час поет їздить на риболовлю у м. Городок. Перебуваючи на цій квартирі, Іван Якович уже не голодував, працював в газеті «Діло». Михайлина Рошкевич згадує, що після повернення Франка з ув’язнення сестра її Ольга порушувала заборону батька, таємно зустрічалась з Іваном. У цих пригодах Михайлина її супроводжувала: «Сестра зупинялась у вуйка і туди на зустріч приходив Франко». Коли І. Франко дізнався про одруження Ольги, він захворів. Згодом написав листа: «Моя доля – вітер в полі, не можу я тебе собою в’язати».
У 1884 році у І. Франка закохалась молода вчителька Ольга Білецька, яка працювала у селі Чишки. Її сестра мешкала на вул. Академічній, саме тут Ольга Білецька познайомилась з Франком... Ніхто не може достеменно знати, чому не склались їх відносини. Через декілька років дівчина помирає. За три тижні до смерти сестра Марія запитала у хворої: «Хто зірвав відносини, Франко чи ти?» І почула: «Ми не зривали, а розійшлися добровільно, такі зв’язки не зриваються». Подарунок Ользі Білецький від Франка – це збірка його віршів. До 1939 р. вона зберігалась у бібліотеці НТШ. Франко власноруч її підписав:
Тобі, що власною рукою