Іван Франко і Львів.
Львів – місто Франка, де він прожив сорок років з відпущених йому Богом шістдесяти.
Перший зв’язок Івана Франка зі Львовом утворився навесні 1874 року, коли юний поет надіслав свої вірші до журналу «Друг», де вони були надруковані у травні 1874 року. Через рік Іван Франко вступає до Львова.
Це місто він любив, проклинав, тужив за ним, коли був у розлуці, називав рідним. Вже инші назвуть це місто кафедральним містом Івана Франка. Він був першим професійним українським письменником, який відважився жити з праці пера. Не мав державної роботи, не мав жодних нагород, не мав кафедри в університеті. Мав замість того Львів і слова для нього: «І підеш ти в мандрівку століть з мого духа печаттю». Підемо за ним.
Парк ім. І. Франка. 28 грудня 1879 р. молодий письменник був учасником загальноміських зборів робітників у парку, який тепер носить його ім’я.
Споруда Успенської церкви. Поруч – сірий будинок, в якому мешкали священики. На другому поверсі було помешкання Ольги Рошкевич – першої любові Івана Франка. Ще перед першим арештом у 1876 році Франко познайомився у селі Лолин на Бойківщині з Ольгою Рошкевич. Батько дівчини був священиком і не зичив собі такого зятя – бідного студента та й ще революціонера. На жаль, О. Рошкевич не залишила споминів. Але її сестра Михайлина дещо занотовувала: «Листи Іван Франко до моєї сестри писав тайнописом. Передавав книгу, в якій на окремій сторінці позначав крапками букви. А Ольга виписувала їх на папір і виходили речення повні пристрасті». На своє й Франкове нещастя Ольга Рошкевич вийшла заміж за Озаркевича, хоча усе життя жила Франком, думала про нього, стежила здалека за його літературною та політичною діяльністю...наприкінці життя Ольга Рошкевич мешкає у доньки у місті Зборові. Дослідники творчости Франка І. Денисюк та В. Корнійчук у статті «Подвійне коло таємниць» пишуть: «Факти епістолярні свідчать, що Ольга Рошкевич готова була йти заміж за Франка, приїздила на зустріч з ним. Особливо пристрасні листи до неї написані поетом у лютому 1879 року». Хто не байдужий до цього кохання, погортайте 48 том повного зібрання творів І. Франка.
Вулиця Грушевського, 4 – у 1871 р. носила назву Св. Миколая. За цією адресою починається студентське життя Івана Франка. Тут він слухає лекції з української та класичної філології. Раніше приміщення університету належало Колегії єзуїтів. Іван Франко писав своїй нареченій Ользі Рошкевич: «Мені підвищили стипендіум. У нас в кружку тепер великий рух. Мають давати аматорське представлення за моєю драмою «Три князі на один престол». Загалом вчитись Франку в університеті не подобалося. Львівський університет не був для нього світильником у царстві духа, був мертвим крамом. Студіювання ради хліба, а не науки... У 1895 році Франко виступив перед студентами з габілітаційною лекцією, але не судилося стати йому професором рідного університету. Ян Каспровіч – приятель та кум І. Франка, знаючи нужденне становище поета, позичив йому для габілітаційного відчиту свій фрак. 22 березня зійшлося на лекцію 50 студентів. Тепер та зала поділена на аудиторії № 112 та 114. До зали вело двоє дверей – професорські та студентські. Лекція справила на присутніх глибоке враження, студентська громада по закінченні відчиту провела І. Франка повз Цитадель до Політехніки під самий його дім на вул. Глибокій. Поруч з ним була його дружина, яка не втручалась у розмову і мовчала дорогою. Коли дізнались про відмову прийняти Франка на університетську кафедру, він при нагоді насмілився запитати у губернатора Галичини Бадені про причину такого рішення, у відповідь почув: «Франко – атеїст». Друзі поета неодноразово підкреслювали, що, якби не заборона губернатора Бадені та кардинала УГКЦ Сильвестра Сембратовича, І. Франко неодмінно був би доцентом.
Левко Чикаленко пише, що Іван Франко був чудовим лектором, а ось із лекціями Грушевського було тяжко справлятися – зарозумілі та нудні.
Вулиця Академічна, що розташована поруч, пов’язана з каварнею «Центральною», в якій часто бував Франко, і хоч він не пив і не палив, однак весело гаяв час у товаристві львівської «сметанки», читаючи віденську пресу, що йому завжди було до вподоби. Поруч, після зруйнування садиби Олександра Фредра, постала каварня «Шкоцька». Позитивна енергетика каварні ще багато років після Франка була центром наукової творчости львівської професури.
На вул. Баторія (тепер Князя Романа) був ряд антикварних магазинів, які відвідував І. Франко у супроводі Василя Стефаника та Леся Мартовича. У пошуках своїх персонажів, вивчаючи обличчя людей, Франко не раз навідувався у їхньому супроводі на львівські базари.На початку ХХ століття на вулиці Баторія збиралися львівські антиквари. Серед них хрещений батько сина Франка Андрія – Ян Каспровіч. Непересічна людина, польський поет, працював разом з Франком в редакції «Kuriera Lwowskiego». Хоч Франко і не міг собі дозволити придбати раритетний дріб’язок, але охоче слугував Янекові, з яким їх об’єднувала ще одна пристрасть – любов до рибальства. Рибалили друзі не тільки на річках Карпат, але і на чисельних львівських ставках, серед яких Стриховалець, від якого не залишилось і сліду. А коли бракувало часу, вирушали на Високий Замок, де дискутували, зокрема, і про Конрада Валленрода, якого Франко називав зрадником і за що у 1897 р. Франка вигнали з «Kuriera».