Іван Франко і Львів.
Бенедиктинська площа № 1. Із січня 1877 року Іван Франко – піднаймач однієї кімнати у прачки Йосифи Федоровички. Тут його відвідував учень Ярослав Рошкевич. Михайлина Рошкевич згадує: «Мій брат був під опікою І. Франка у Львові». Франко захоплювався тоді творчістю Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Тургенєва, Лєрмонтова, Гайне, Золя. Хоча кімнатку Франка отруювали задуха і випари білизни, саме у цьому помешканні Франко був щасливим, він кохав Ольгу та мав надії на благословення її батька. Старий Рошкевич спершу покладав великі надії на І. Франка.
Однак, 5 березня 1877 р. вранці на Бенедиктинську прийшов комісар поліції і арештував Франка. Генрик Бігеляйзен (1855-1932) – польський літературознавець, тоді молодий студент, пізнав Франка, коли його вели, закутого у залізні кайданки. До 5 березня 1878 року Франко був ув’язнений. Перший арешт у 1877 р. Франка, за думкою усіх друзів, «за соціалізм», за що його ще й виключають з «Просвіти». Часто згадував про обставини арешту Франка його студентський приятель Василь Лукич. У 70-х роках І. Франко писав про перший арешт: «Мене трактовано як звичайного злодія..., посаджено між самих злодіїв та волоцюг, яких бувало в одній камері 14-18... Все що я писав, я записував на случайно здобутих картках паперу...»
Михайлина Рошкевич згадує: «Після арешту Франка батько був обурений. Мій брат возив йому в тюрму чисту білизну. Листи Франка до сестри конфісковував батько... Заручини було зірвано».
Вул. С. Баторія, 5 (тепер вул. Князя Романа) – приміщення суду і в’язниці, в якій перебував І. Франко. Суд над Франком відбувався у головній залі нового тоді судового будинку по вул. Баторія, поруч з в’язницею. Судове засідання тривало кілька днів. «Франко, Павлик, Остап Терлецький, Іван Мандичевський судились за приналежність до таємного товариства, якого насправді не було», – вважала більшість друзів І. Франка. Засідання провадив голова Трибуналу Жмінковскі, усе закінчилось вироком – кілька місяців в’язниці. На судові засідання ходила молодь, студенти. І. Франко вирізнявся серед усіх. Він дуже сміливо виступав у суді. Франка звинувачували у поширенні соціалістичних ідей, підриві Австро-Угорської імперії. У в’язниці І. Франко написав нищівну сатиру «Сморгонська академія» та вірш «Товаришам з тюрми». Іван Франко відбував ув’язнення упродовж 9 місяців від часу арешту на Бенедиктинській площі. Холод у камері був такий, що волосся примерзало до стіни. У 1889 році старий будинок суду і в’язниці знесли.
Вул. Городоцька. В’язниця «Бригітки», де влітку 1889 р. перебував Іван Франко. Це було його третє ув’язнення. Причина – звинувачення у шпіонажі на користь Росії. Це була страшна в’язниця, у подвір’ї якої здійснювали екзекуції і покарання в’язнів. Але сумнозвісна історія «Бригіток» часів польської «санації» та ІІ Світової ще попереду.
Пл. Св. Юра. Митрополичі палати. Напередодні І Світової війни Митрополит Андрей Шептицький зустрівся з письменником. Відбулася жвава дискусія на тему дослідження про Йосафата і Варлама.Вул. Петра Скарги, 2а (тепер вул. Є. Озаркевича). Споруда колишнього притулку для вояків та виздоровців УСС. Опікувався лікарнею доктор Б. Овчарський. Узимку 1915 року до лікарні потрапив Іван Франко. Саме тут він написав свій останній вірш «Не мовчи, коли гордо пишаючись». У той час його дружина перебувала у психіатричній лікарні. Восени 1914 року російські війська зайняли будинок Франка на Софіївці. Це ще більше загострило хворобу поета. Останній рік життя Франко був під опікою свого племінника Василя. Сини воювали на фронтах, дочка Катерина поїхала до рідних у Київ, не було жодної надії на швидке одужання дружини. Доктор Броніслав Овчарський бере Франка під свою опіку. Спочатку його здоров’я поліпшилося, але не суттєво. Його небіж Василь навіть вважав, що лікування призвело до погіршення здоров’я. Коли поету ставало ліпше, він спілкувався з пораненими, збереглося навіть фото зі Щедрого вечора з УСуСами. Доглядала за ним Зоня Монджейовська-Гончар (1894-1975 рр.) – сестра милосердя. Разом з Ольгою Дучилинською склала тіло І. Франка для вічного спочинку. З приходом весни 1916 року Франко, хоча перебував в ідеальних умовах, рвався до рідної домівки, своїх книжок, стола, звичного для нього оточення. Його не відпускали, але він утік. Йти довелося повз «Бригітки».
Вул. Кшижова (тепер вул. Ген. Чупринки, 12). Вересень 1895 р., остання винаймувана квартира Франків. Молода письменниця Катря Гриневичева під впливом творчости Франка писала: «Ледве дитина іще, яка відчувала красу подвигу, я поклала собі в той час обіт при майбутній подорожі до Львова зустрітись з І. Франком і побожно поцілувати його в руку». Побувала вона на вул. Кшижовій, де на першому поверсі жив Франко. Поет радо зустрів її, при розмові пожалівся на своє гірке життя. У той час сини Франка вчились у школі Марії Магдалини, його дружина хворіла і йому часто доводилося піклуватися про усіх.
Серед жінок-письменниць І. Франко приятелював з Клементиною Попович, Уляною Кравченко, Йосифою Дзвонковською, яка за пропозицією Франка організувала у м. Станіславові жіночу артіль. Жінки-поетеси, письменниці, на думку дослідників, нерідко були чимось більшим, ніж звичайні учениці чи послідовниці поета. Уляна Кравченко, Наталя Кобринська, Євгенія Ярошинська, Клементина Попович... Загалом рух емансипації був навіяний духом І. Франка. Жінок-письменниць Галичини називають духовними дітьми Великого Каменяра. І. Франко, на думку К. Гриневичевої, поклоняється жінці, як Шеллі та Роденбах...