Я воскрес щоб із вами жити

Я живою тебе люблю.

Для кохання в нас часу мало,

Для мовчання у нас - віки.

Все віддав би, що жить осталось,

За гарячий дотик руки...

Ображайся на мене, як хочеш,

І презирством убий мене –

Все одно я люблю твої очі

І волосся твоє сумне.

Дівчина: /Коли вона читає, юнак поволі йде зі сцени/

У селі, де Удай повносило

Береги прорізав, як багнет,

Вперше світ побачив ти, Василю,

Непоправний мрійник і поет.

А земля не тільки слала квіти,

Не була безхмарною блакить,

Про твоє дитинство незігріте

По-своєму можу я судить.

Потім - щедрий дар аудиторій:

Болі всіх світів, епох, творців.

Ми всерйоз писали для історії,

Мучилися над безсиллям слів.

Ще не вбравшись в пір’я, жовтороті,

У орлині рвалися світи...

Краплю невигойної скорботи