Я воскрес щоб із вами жити

Упаду я зорею,

Мій вічний народе,

На трагічний і довгий

Чумацький твій шлях.

Ведучий: Я живу тобою І для тебе,

вийшов з тебе, в тебе перейду,

під твоїм високочолим небом

гартував я душу молоду.

Ведуча: Народ мій! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Ведучий: Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітер,

Здрастуй, свіжосте нив.

Я воскрес, щоб із вами жити

Під шаленством весняних злив.

Ведуча: Так писав Василь Андрійович Симоненко - великий син України, її геніальний поет.

Ведучий:Його палкому і ніжному слову присвячується наш вечір.

Ведуча: Давайте пройдемо сьогодні з вами дорогами Симоненка - важкими, трагічними і короткими. Безрадісним, осіннім, але не сльозливим було життя поета.

Учень: Починається Симоненкова дорога, звичайно, з Біївців - того невеличкого полтавського села, що єдиною зеленою вулицею біжить до великого людського океану. А на тій ву­лиці стоїть сиротою старенька селянська хата, де й наро­дився майбутній поет Василь Симоненко. Через ту непомітну і печальну хату пройшли голод і холод, її не проминула велика війна і всі лихоліття нашого віку. Спасибі ж доб­рим людям, які зберегли і ту хату, і ту піч, що будуть найтеплішою згадкою у ранній творчості поета:

Ти приймала і щастя, і лихо,

Поважала мій труд і піт.

І з-під сірої теплої стріхи