Дмитро Васильович Павличко

правда твоя стала Іде кращою.

Ти сама стала ще кращою

від слова правдивого, що розлилося

хвилею молодості по жилах твоїх.

Благословенне будь, молоде серце,

бунтарське серце, в грудях людини

з чолом, овіяним сивиною!

Я люблю тебе! Ти на трибуні,

де, буває, старіють люди від мислі

заштампованої, нецікавої,

помолоділа від правди,

що в тобі не згасала ніколи.

Стояли ми на темній оболоні,

Немов два дерева в однім гіллі.

Мої долоні на твоєму лоні

Тремтіли, мов на лампі мотилі.

Лампада сонця в молодому тілі

Принаджувала жителів темнот.

Метелики згоряли очманілі

І налітали, спалені стокрот.

О, попелом вони не розсипались,

Лиш очищались од вогнистих сфер.

Єретиком ставав мій кожен палець

Готовим вийти вдруге на костер,

Готовим знести найлютіші муки