Дмитро Васильович Павличко

де ж білі дзвіниці грудей твоїх

щоб я розбитися лагідно міг?

Я прилітав до тебе

як бджола

до черешні розквітлої

я від сяйва й запаху

крони твоєї

знесилено падав

я сліпнув од радості

квітучого простору

і важко було мені

перелітати з квітки на квітку

та ще важче було мені

знати

що ти неосяжна

відкрита для мене

для інших бджіл

а також для ос

для джмелів

для шершнів

що ти не ночуєш ніколи

крил моїхкожною своєю пелюсткою

що я не зможу ніколи

в кожну квітку твою заглянути

бо коротка весна