Дмитро Васильович Павличко

а ти безконечна як всесвіт

Не раз мені здається,

що я прожив тисячу років.

Заглядаючи в криницю свого життя,

я не бачу маленького дзеркальця води,

так далеко воно від моїх очей.

Та коли я, закривши очі, хочу згадати,

що найглибше запало в душу мою.

бачу твій образ, моя дівчинко,

моя любове тиха.

Навіть моє дитинство погасне и пам'яті,

навіть стежка, якою я бігав до школи,

заросте,

навіть сам я зникну за перелазом життя,

але ти, моя дівчинко, моя тиха любове,

житимеш у моїх словах вічно.

На трибуні ти говорила

схвильовано, але якось інакше,

якось краще ти хвилювалась

перед очима народу.

Я відкрив тебе знов сьогодні,

як зорю, яку пам'ятаю з дитинства.

Ти говорила правду. Ти завжди

була відвертою й чесною, але

перед очима народу