Сучасний стан та зміни природних кормових угідь в аспекті технології виробництва рослинницької продукції
Торф'янисті луки властиві для знижень з мінеральними мулистими або торф'янистими чи торфовими ґрунтами різної потужності і постійного надмірного зволоження або з періодичним пересиханням, внаслідок чого тут розвиваються різноманітні угруповання гідрофільної або гігрофільної екології. В лісостепових районах вони поширені у притерасі великих річок, навколо ставків та водойм, на антропогенне порушених болотах і заболочених землях. Представлені вони майже виключно осоковими формаціями, в угрупованнях яких домінують осока дерниста, о. чорна, о. просяна, а на засолених місцезростаннях — о. дворядна і о. розсунута. На підсушених або періодично тривало підсихаючих болотах і заболочених землях формуються злаково-осокові й злаково-бобово-осокові угруповання, що відзначаються найкращими господарськецінними якостям. Навпаки, на постійно зволожених заболочених землях або болотах із застійними водами формуються осоково-гіпнові угруповання найгіршої якості та продуктивності.
Отже, природні кормові угіддя Лісостепу України представлені надзвичайно різноманітними типами та угрупованнями як за своєю типологією і геоморфологічною приуроченостю, так і за флористичною та ценотичною неоднорідністю, потенціальними рослинницькими властивостями. Тому з метою їх ренатуралізації та включення в реабілітаційно-відтворювальні агроландшафти до розробки прогнозу їх подальшої трансформації і раціонального використання необхідно підходити диференційовано, враховуючи ґрунтові, ценотичні, типологічні, рекреаційні та інші особливості.
Збереження екологічної рівноваги та збалансування взаємовідносин між природною та культурною фітобіотами.
На сьогодні ця проблема дуже актуальна, оскільки в природі надзвичайно розрісся дисбаланс між сталими, сформованими природними та культурними екосистемами. Якщо його не привести до екологічно та ценотично зумовленого і збалансованого стану або, принаймні, не наблизити до екологічної та біологічної рівноваги, та це може призвести до катастрофічних наслідків. Одним з виявів дисбалансу є повсюдний інтенсивний розвиток ерозійних процесів, непомірне скорочення земельного фонду та зміни флороценокомплексів і агроландшафтів.
Якщо проаналізувати статистичні дані з природокористування в Україні, то виявляється, що майже 70% земельного фонду займають сільськогосподарські угіддя, з них 55% ріллі, а 12,9% покриті природними угіддями — пасовищами та сіножатями. Коли до цього додати лісопокриту площу (17,2%), багаторічні насадження (1,7%) та відкриті заболочені землі (1,6%), то виходить, що лісова і лучна рослинність сумарно вкривають 33,4% земельного фонду.Отже, рослинновкриті площі складають одну третину всього фонду природокористування, але і в їх складі є чимало культурних насаджень, садів, ягідників, техногенне порушених земель, які є відкритими і малостійкими та екологічно дуже вразливими. Сталими і стійкими клімаксними природними угрупованнями можна вважати лише ліси, пасовища, сіножаті і заболочені землі, площа яких дорівнює 29,2% земельного фонду країни, що є дуже низьким показником природних трав'янопокритих територій і надзвичайно небезпечним доказом незбалансованості між природними фітоценозами і агроценозами. Якщо не зупинити ці процеси, насамперед зростання окультуреності і техногенної порушеності земель, Україна недалекому майбутньому може опинитись на грані спустошення. У зв'язку з цим виникає необхідність відновлення і відтворення природних фітоценозів для того, щоб збільшити фотосинтезуючу поверхню, а заразом — притік органічної речовини, що є істотною умовою для оздоровлення біосфери та підвищення родючості земельного фонду, покращення умов життя суспільства в цілому.
При цьому відзначимо безпрецедентність, з якою на урядовому рівні приймаються рішення про вилучення із фонду землекористування малопродуктивних і антропогенне порушених земель загальним обсягом понад 3,5 млн. га. Вилучені землі трансформуються в інші види угідь, в тому числі в мережу природоохоронних об'єктів, ґрунтозахисних, водозахисних, оздоровчих та інших категорій природозбереження.
Багато земель лісостепової зони підлягає вилученню і трансформації їх в інші види угідь. Тому виникає питання про їх оптимальний розподіл, природозахист та наступну ренатуралізацію, відновлення та реабілітацію і подальше повернення відтворених земель в фонд природної фітобіоти або повторно (частково) в фонд агрофітобіоти. Враховуючи сучасний стан антропогенезу природних екосистем та необхідність нормованих співвідношень культурних агрофітоценозів і природних фітоценозів, більшість реабілітаційно-відновних площ та їх фітоценозів збережуться в такому ж стані, бо цей процес є довготривалим, або ж поповнять екосистеми природних ландшафтів Лісостепу.
Звичайно, залишити великі площі, намічені для відновно-реабілітаційного перетворення шляхом автогенезу, є недоцільним; оскільки частина з них може бути використана в певних цілях. У зв'язку з цим слід намітити шляхи їх раціонального використання як природних кормових угідь, сінокосів, прияружних ґрунто- і водозахисних, протиерозійних, буферних зон природоохоронних об'єктів, оздоровчих, рекреаційних та інших резервних площ.