Сучасний стан та зміни природних кормових угідь в аспекті технології виробництва рослинницької продукції
Болотисті угіддя не мають широкого поширення і займають зниження з мінеральними дерново-глейовими та мулисто-глейовими ґрунтами і рівнем ґрунтової вологи (РГВ) до 1 м з тимчасовим або періодичним затопленням. Значну питому вагу цих лук складають угруповання формації мітлиці повзучої, яка за оптимальних умов місцезростання створює суцільні зарості. З її участю формуються мітлицево-різнотравні лучні та мітлицево-осокові лучно-болотні угруповання середньої та низької кормової якості.
В аналогічних ґрунтових умовах, але з близьким (до 0,5 м) РГВ та періодичним підтопленням поширені осокові угіддя з домінуючим едифікатором — осокою гострою, яка часто створює монодомінантні високопродуктивні але малоякісні угруповання. При їх систематичному підсиханні до осоки гострої домінуються злаки та лучне різнотрав'я, в результаті чого виникають гостроосоково-злакові та гостроосоково-різнотравні угруповання кращої кормової цінності.
Ще вологіші місцезростання, особливо в прибережній частині і навколо водойм у вигляді вузьких смуг з торф'янисто– або торф'яно-глейовими ґрунтами та постійним зволоженням, вкривають угруповання лепешняка великого. Часто тут виникають монодомінантні або бідомінантні чи полідомінантні угруповання формацій з участю осоки високої і о. здутої або з участю куги табернемонтана чи к. озерної або очерету звичайного.
В лісостеповій зоні велику питому вагу мають заплавні луки та пасовища, що дають найбільшу кількість зеленої маси та сіна найвищої кормової якості. Ці луки дуже неоднорідні як за характером геоморфологічної та ґрунтової приуроченості, так і за водним та повітряним режимом, ценотичною різноманітністю та продуктивністю. Всю їхню різноманітність представляють остепнені, справжні, болотисті і торф'янисті луки.
Остепнені луки не мають значного поширення і притаманні для найбільш підвищених частин прируслової зони долин великих і середніх річок. У структурі цих лук досить часто трапляються угруповання формацій мітлиці виноградникової, тонконога вузьколистого, зрідка келерії Делявіня, костриці борознистої і осоки ранньої. Характерною їх особливістю є те, що займають вони найбільш підвищені піщані горби з малопомітним ґрунтовим профілем або без нього, тому ці угруповання мають розріджений травостій та обмежену кількість видів ксерофільної або мезоксерофільної екології. За сприятливіших умов формуються ценотично більш просунуті зімкнуті ценози, більш повно насичені типовими лучними компонентами мезофільної екології, що генетичне споріднює їх зі справжніми луками.
Справжні луки є найпоширенішими і найпродуктивнішими. Вони представлені великою кількістю формацій та їх угруповань, нерівномірно розподіляються по заплаві, де помітна її диференціація на прируслову, центральну та притерасну заплави. В прирусловій заплаві, де малосформовані лучні ґрунти з глибоким РГВ та щорічними наносами крупнозернистих піщаних часток, розвиваються угруповання формацій куничника наземного та пирію повзучого, які найкраще адаптувалися до цих умов заплавності та ґрунту. Часто вони утворюють суцільні або розріджені монодомінантні зарості з високою продуктивністю але низькою або середньою якістю корму.У центральній заплаві з дерновими лучними ґрунтами і близьким РГВ та високою їх родючістю розвиваються високоякісні та високопродуктивні угіддя: на вирівняних ділянках — угруповання формацій костриці лучної, к. червоної, тонконога лучного, тимофіївки лучної, мітлиці велетенської, а на зниженнях — китника лучного, бекманії звичайної, які відзначаються помітною гігроморфністю структури і зниженням кормової цінності.
Угруповання центральної заплави відзначаються домінуванням видів мезофільної екології, високою флористичною насиченістю фітоценозів (18-40 видів), багатством бобових та представників лучного різнотрав'я. Тому в рослинному покриві на центральній заплаві формуються кострицево-тонконогові, тонконогово-бобові, мітлицево-бобові, кострицево-бобово-різнотравні, тонконогово-різнотравні та інші угруповання з співдомінантною участю конюшини лучної, к. гірської, к. альпійської, люцерни серповидної, л. посівної, л. хмелевидної, лядвенцю рогатого, горошку чоторинасінного та інших видів бобових, завдяки чому зростає кормова якість травостою. Притерасну частину заплави заселяють інші види угідь, головним чином болотисті й торф'янисті.
Болотисті луки. У структурі заплавних лук вони займають 10-15% і приурочені до дерново-глейових, мулисто-глейових, рідше торф'янисто-глейових ґрунтів з надмірним зволоженням. За таких розвиваються переважно гігрофільні рослинні угруповання. Серед них найтиповішими є угруповання з домінуванням у рослинному покриві злаків і осок. Злакову групу формацій представляють угруповання лепешняка великого, л. плаваючого, тонконога болотного, мітлиці повзучої, очеретянки звичайної, очерету звичайного, а осокову — осоки гострої, о. лисячої, ситнягу болотного. Їхні угруповання характеризуються зростанням участі гігрофільних видів осок та зменшенням частки лучного різнотрав'я, загальним збідненням видового складу та погіршенням кормової якості травостою.