Управління агропромисловим виробництвом за ринкових умов

За умови колективного ведення бізнесу вищим керівним органом підприємства є загальні збори. Виконавчі функції з управління колективним підприємством здійснює рада. Збори трудового колективу розглядають статут підприємства, обирають (приймають за контрактом) директора строком на п’ять років, затверджують правила внутрішнього розпорядку, заслуховують звіти про господарську діяльність, затверджують річний звіт підприємства, обирають представників у раду підприємства. Збори трудового колективу проводяться не рідше одного разу на рік.

Для керівництва діяльністю підприємства обирається рада правління, до якої входять директор і представники трудового колективу. Рада підприємства визначає загальні напрями економічного і соціального розвитку, встановлює порядок розподілу чистого прибутку, вирішує питання про припинення діяльності філіалів, приймає рішення, які стосуються зовнішньоекономічної діяльності, розглядає соціальні проблеми трудового колективу, вносить зміни і доповнення до статуту підприємства, призначає бухгалтера та ревізора, вирішує питання кредитів, розглядає й затверджує проект колективного договору, розглядає і вирішує згідно зі статутом підприємства питання самоврядування трудового колективу, бере участь у вирішенні питань матеріального та морального стимулювання продуктивної праці, заохочення винахідницької та раціоналізаторської діяльності, представлення працівників до державних нагород.

Рада підприємства правочинна вирішувати питання, якщо на ній присутні не менше 2/3 її членів. Рішення ради приймається більшістю її членів. Рада підприємства проводить свої засідання не рідше одного разу на квартал.

Керівник самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених до компетенції колективних органів управління. Засновник не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства. До компетенції директора входить без доручення діяти від імені підприємства, представляти його в установах і організаціях, розпоряджатися майном підприємства, укладати договори, видавати доручення, відкривати в банках рахунки, приймати та звільняти працівників.

Підприємство здійснює облік результатів роботи, контроль за ходом виконанням робіт, веде оперативний, бухгалтерський, статистичний облік і подає звітність відповідно до визначеного Міністерством статистики порядку. Контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства здійснюється державними органами. Підприємство має право не виконувати вимоги цих органів з питань, що не входять до їхньої компетенції, й не знайомити з матеріалами, які не підлягають контролю.

1.5.3. Франчайзинг і кластерні моделі взаємодії малих підприємств

У результаті розвитку підприємництва в Україні створюються нові структури бізнесу, що пов’язані з галузевим кооперуванням, організацією асоціативних форм господарювання, реформуванням нині діючих підприємств, розвитком інноваційних процесів у АПК.

Як показує зарубіжний досвід, ефективним засобом розвитку і стимулювання малого бізнесу є франчайзинг (англ. Franching — особлива система відносин партнерства та бізнесу, за якої користуються привілеями).Для бізнесмена-початківця найцінніший і найкорисніший привілей — це можливість використати вже відпрацьовані технології, що виправдали себе, обладнання, послуги з постачання, рекламні матеріали, відому та популярну торгівельну марку, можливість навчатися і одержувати консультації в процесі бізнесової діяльності.

Такі можливості можуть надавати, як правило, великі корпорації, які вже мають досвід ведення бізнесу, знання, є власниками ноу-хау й здобули визнання у світі бізнесу та в споживачів. Франчайзинг як система ведення бізнесу створює сприятливі передумови для підприємств малого бізнесу скористатися можливостями великих корпорацій. Франчайзинг розвивається тільки на основі успішного бізнесу, і його не слід розглядати як засіб, що спрямований на поліпшення справи, яка розвалюється.

У практиці франчайзинг є системою довгострокових договірних відносин між франчайзером і франчайзі, за якою перший надає свої знання, досвід, імідж, виробничу або сервісну експертизу та зв’язки на ринку замість платежів другого і можливості втручатися в управління фірмою. Франчайзер дуже часто виступає як дистриб’ютор товарів, якими він вільно торгує на ринку, або послуг. Франчайзі — це фірма або особа, що купує франшизу і цим самим дає можливість увійти у нову справу в сподіванні на високий відсоток успіху. Франчайзі береться виробляти товар чи надавати послуги своїми зусиллями і за свій рахунок, дотримуючи при цьому стандартів якості, які встановлює франчайзер. За використання торгівельної марки франчайзеру систематично виплачується визначена сума (роялті). Франчайзі, як правило, є малим бізнесом, але не новим підприємством, тому що процес контролюється більше франчайзером, ніж франчайзі.