Управління агропромисловим виробництвом за ринкових умов

видами економічної діяльності у 1997—2000 рр.1

І все-таки малому бізнесу за кордоном приділяється велику увагу, оскільки вважаються, що кожен вкладений тут долар повертається чотирма. Кількість малих підприємств на 1000 осіб населення в Росії у 1,5, а в Польщі в дев’ять разів більша у порівняно з Україною.

Мале підприємництво в АПК потребує більш дійової державної підтримки, ніж в інших сферах економіки. Тому в США державні субсидії в доходах фермерів становлять близько 30%, Швеції — 59, Фінляндії — 71, Швейцарії — 80%. Досвід зарубіжних країн переконує, що розвиток малого підприємництва потребує виваженої економічної політики і фінансової підтримки, особливо на старті, чіткої нормативної бази, створення розвинутої ринкової інфраструктури, інформаційної мережі.

Для координації процесу розвитку малого бізнесу в Україні створено Державний комітет України зі сприяння малим підприємствам і підприємництву й діє Український національний фонд підтримки підприємництва та розвитку конкуренції. Здійснюється законодавче регулювання процесу формування організаційно—економічних умов для розвитку малого бізнесу: прийнято Закон України “Про підприємництво” (лютий 1996 р.), Програму державної підтримки малого підприємництва в Україні (березень 1993 р.), Концепцію державної політики розвитку малого бізнесу (квітень 1996 р.), Програму розвитку малого підприємництва в Україні у 1997—1998 рр. (січень 1997 р.), Укази Президента України “Про усунення обмежень що стримують розвиток підприємницької діяльності (лютий 1998 р.), Про державну підтримку малого підприємництва” (травень 1998 р.) та ін. В Україні створено 12 центрів підтримки малого бізнесу.

Програма державної підтримки підприємництва в Україні включає: 1) формування правової бази розвитку і підтримки підприємництва та державного регулювання підприємницької діяльності; 2) фінансово-організаційну підтримку; 3) забезпечення матеріальних умов розвитку підприємництва; 4) інформаційну підтримку; 5) підтримку зовнішньо-економічної діяльності підприємництва; 6) наукове і кадрове забезпечення підприємницької діяльності; 7) організаційне забезпечення державної підтримки розвитку підприємництва.Організаційною формою малого бізнесу, насамперед, є малі підприємства в усіх галузях народного господарства на основі будь—якої форми власності. У світовій практиці “малим” називають підприємство з невеликою кількістю зайнятих у ньому працівників. Так у США до цього типу належать підприємства з кількістю працюючих до 500 осіб, ФРН — до 49, Японії — до 30. В Україні офіційно встановлені такі розміри малих і середніх підприємств: у промисловості та будівництві — з кількістю працюючих до 200 осіб, науці — до 100, в інших галузях виробничої сфери — до 50, невиробничої — до 25, у роздрібній торгівлі — до 15 осіб. У практиці межі між малими і середніми підприємствами чітко не визначені й стосовно до них використовують термін “малий бізнес”.

У сільському господарстві представлені ті підприємства малого бізнесу, які займаються виробництвом, переробкою і технічним обслуговуванням сільськогосподарської техніки, наданням лізингових послуг, випіканням хліба. До малих підприємств відносять також фермерські та особисті підсобні господарства.

Відповідно до чинного законодавства України мале підприємництво може здійснюватися у будь-яких організаційних формах за вибором підприємця. Отже, організаційна форма підприємства передусім залежить від його засновника.

В Україні малі підприємства можуть створюватися: а) громадянами, членами сім’ї та іншими особами, що спільно ведуть трудове господарство; б) державним, орендними, колективними, спільними підприємствами, організаціями, товариствами, асоціаціями тощо; в) державним органами, які уповноважені управляти державним майном.

Малий бізнес в Україні набув різних організаційно-правових норм: індивідуальне (одноосібне) володіння, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, товариство командитне.

Останніми роками у нас почали створюватися змішані товариства. Товариство змішане (англ. Mixed capital company) — це: 1) підприємство із приватними й державними капіталами; 2) підприємство, капітал якого належить підприємцям (юридичним та фізичним особам) або державним установам двох і більше країн.

Кожна із названих основних форм організації бізнесу має свої переваги й недоліки, і лише з урахуванням їх та конкретних умов підприємництва можна віддавати перевагу тій чи іншій формі. Найпростішою формою є одноосібне володіння, юридична процедура початку функціонування якого, як правило, обмежується реєстрацією й виконанням деяких інших формальностей. Тут спрощений облік, оскільки прибуток фірми — це прибуток її власника. Вихід одноосібного власника із бізнесу не потребує ніяких юридичних процедур.