Управління агропромисловим виробництвом за ринкових умов

У нашій країні з боку держави здійснюється структурна політика, яка повинна передбачати переведення економіки держави на нову ресурсозабезпечуючу, високотехнологічну й економічно безпечну модель функціонування. Але поки що структура економіки, що склалася в Україні, характеризується недосконалістю, і можна назвати деякі негативні структурні зміни в народному господарстві країни; пов’язані із значним зростанням частки енергоємної продукції. У нас склалася деструктивна структура імпорту: країна закуповує продукцію, яку здатна частково чи повністю виробляти самотужки. Та українські підприємства переоснащуються імпортним устаткуванням, виробництво якого вже є або могло б бути налагоджене в Україні. Структура експорту, головним чином, зорієнтована на товари з низьким ступенем переробки, до яких у ЄС застосовують протекціоністські заходи (текстиль, нафтопродукти, чорна металургія). У країні продовжується випуск неконкуренто—спроможної продукції.

У найближчі роки в структурній перебудові пріоритетами повинні користуватися паливно—енергетичні галузі, агропромисловий комплекс і забезпечення населення продуктами харчування, підтримка науки й розвиток науково—технічного потенціалу, розвиток експорту науковоємної продукції. Суть державного регулювання інвестиційних процесів полягає у стимулюванні джерел нагромадження в середині країни, а також у широкому залученні зарубіжного підприємницького капіталу (табл. 1.58).

Завдання полягає в тому, щоб краще використати можливості для активізації інвестиційного процесу в країні за рахунок розвитку заощаджувальної справи з використанням коштів населення, зниження рівня податкового тиску на товаровиробників, використання рефінансування Національним банком комерційних банків переважно на інвестиційні цілі, збереження національного інтелектуального потенціалу шляхом збільшення інвестицій в науку, освіту, підготовку кадрів.

Дуже складним і невирішеним до кінця є державне регулювання фінансового ринку та грошового обігу: державне регулювання цінних паперів, реєстрації випуску емісійних паперів і проектів вміст, ліцензування діяльності професійних учасників ринку цінних паперів, створення системи захисту прав власників цінних паперів.

Регулювання грошового обігу переслідує, насамперед, мету боротьби з інформацією. Зрозуміло, що за ринкових умов держава не може диктувати підприємствам рівень цін, а впливає на їхню динаміку опосередковано, через важелі бюджетно—податкового, грошово—кредитного, валютного й антимонопольного регулювання.

Елементом державного регулювання стає застосування до підприємств процедури банкрутства (неспроможності) та фінансової підтримки сільгосптоваровиробників. Це знаходить свій прояв із боку держави в авансуванні поставок продукції, наданні гарантій на оплату закупок, виділенні кредитів на закупівель матеріально-технічних ресурсів та ін. Усе це сприяє становленню ефективного ринку праці, подоланню заниженої ціни праці і підвищенню рівня, відновленню і розвитку галузей соціальної сфери.

Держава здійснює регулювання відносин власності, сприяючи розвитку різноманітних її форм, господарюванню на основі конкурентного природноекономічного відбору, чіткого розмежування повноважень щодо управління державною власністю Держкоммайна України і галузевими міністерствами. З боку держави забезпечується підтримка малого й середнього підприємництва встановленням для нього податкових пільг, сприяння розвитку коопераційних зв’язків підприємств малого, середнього і великого бізнесу, досягнення паритетності обміну між АПК та іншими сферами економіки, поглиблення інтеграції та кооперації виробництва, переробки і реалізації продукції.

Здійснюючи регулювання економічної діяльності суб’єктів господарювання, держава використовує бюджетно-податкові та грошово—кредитні підойми, розробляє фінансові програми допомоги, товаровиробникам, перерозподіляє прибутки через податкову систему, регулює ринкові ціни, здійснює трансфертні платежі, реалізує державні програми соціального захисту. Державна фіксальна і кредитно-грошова політика спрямовується на боротьбу з інфляцією, безробіттям, стабілізацією економіки АПРК і подолання спаду виробництва.З метою підтримки виробництва тваринницької продукції в країні працює механізм нарахування та виплат дотацій (на період з 1 січня 1999 року до 1 січня 2004-го року) переробними підприємствами, сільськогосподарськими товаровиробникам усіх форм власності й господарювання, здійснюється відшкодування податку на додану вартість за продаж товарів власного виробництва, виділяються кошти державної підтримки селянських (фермерських) господарств.

У системі економічних регуляторів важливе місце повинні займати державні замовлення на основні види сільськогосподарської продукції, введення обґрунтованих заставних цін, які б не тільки компенсували виробничі витрати, але й передбачали необхідний прибуток на вкладений капітал.