Управління агропромисловим виробництвом за ринкових умов
У нашій країні поки що слабко використовується нагромаджений позитивний досвід планування народного господарства. Останніми роками під впливом критики складності системи планування, директивності планів, а нерідко недостатньої їхньої обґрунтованості, втратився інтерес до планової роботи у багатьох керівників і фахівців, що негативно позначається на збалансованості галузей економіки рівні координації робіт, пов’язаних із реалізацією програм стабілізації та розвитку АПК.
Економіка ? це нелінійна система, діяльність якої в майбутньому може радикально відрізнятися від діяльності у минулому. Тому заслуговує на увагу подальша розробка і застосування методології стратегічного менеджменту, що передбачає здійснення прогнозування і довгострокове планування від кінцевої цілі (моделі) до сучасного стану, а не екстраполяції минулого на майбутнє. Інтерес викликає методологія ранжування стратегічних завдань, особливо при виникненні надзвичайних ситуацій, а також керування за слабкими сигналами, коли проблема розв’язується при зародженні й появі перших симптомів її існування.
Для України неабиякий інтерес становить індикативне планування як система макропланування. Воно передбачає розробку науково обґрунтованих прогнозів економічного розвитку країни, досягнення рівноваги ринку, максимальний збіг пропозиції та попиту. За більш як тридцятирічну історію індикативне планування (форма економічного програмування) набуло значного поширення в країнах Західної Європи: Франції, Нідерландах, Бельгії, Італії й Англії. Останнім часом система індикативного планування розвивається в Китаї, де вона ґрунтується на поєднанні державного та приватного сектора економіки при домінуванні держави.
Держава використовує зовнішньоекономічний інструментарій із метою регулювання відповідних потоків і капіталів, захисту національних інтересів для здійснення зовнішньоекономічних операцій, стимулювання експертної активності українських учасників зовнішньоекономічної діяльності. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності (сукупність напрямів, форм і методів торговельно—економічного, науково—технічного співробітництва, а також валютно—кредитні й фінансові відносини із зарубіжними країнами) відбувається системою державних органів: Президентом і Урядом України, Міністерством економіки, Міністерством фінансів та ін. Інструментами регулювання зовнішньоекономічної діяльності є квотування, ліцензування, валютне регулювання, а також податки, митні платежі тощо.
Державне регулювання природокористування. В Україні надається велике значення раціональному природокористуванню, зокрема використанню земельних і мінеральних ресурсів, стану водного та повітряного басейнів, заповідників, заказників, природних (національних), дендрологічних і зоологічних парків, ботанічних садів. Для державного регулювання природокористування, крім економічних методів, широко використовуються адміністративні. Адміністративні методи передбачають встановлення передбачають встановлення допустимих норм викидів, заборону на застосування певних видів сировини або продукції, визначення екологічних стандартів для різних галузей.
Регулювання екологічних процесів здійснюється, насамперед, економічними методами. Вони передбачають використання природних кадастрів, певне матеріально—технічне і фінансове забезпечення, платність природних ресурсів, платежі за забруднення навколишнього середовища, пільги з кредитування, оподаткування, звільнення від оподаткування, екологічне страхування, встановлення підвищених норм амортизації природоохоронних виробничих фондів, введення стимулюючих цін на екологічно чисту продукцію, угоди на комплексне природокористування, оренду, передачу в постійне користування об’єктів та ін.Суттєвими економічними функціями держави щодо агропромислового комплексу є розробка і затвердження стабільних правових основ економічної діяльності, визначення правил взаємодії суб’єктів ринку, гарантування права приватної власності, дотримання контрактів та угод. Держава виступає гарантом дотримання встановлених “правил гри”, регулює відносини сторін, забезпечує економічну свободу, стимулює ділову активність і карає тих, хто обмежує права й інтереси суб’єктів ринку. Але за будь-яких умов різні форми прямого і непрямого (опосередкованого) втручання не спрямовуються на обмеження приватного підприємництва й конкурентного суперництва, що становлять основу ринкової економіки. Тобто ринковий механізм доповнюється регуляторами і запобіжниками з метою усунення дефектів ринку, обмеження монополізму, забезпечення ефективності зростання і стабільності.
В Україні й дотепер спостерігається переоцінка можливостей ринку в створенні саморегульованого механізму господарювання, послаблене державне втручання у соціально—економічні процеси, що відбуваються в АПК, мають місце недостатня наукова обґрунтованість і непослідовність здійснюваних державних заходів стабілізації і розвитку аграрного сектора економіки держави.
Досвід Польщі та деяких інших постсоціалістичних країн показує, що створення високоорганізованої та ефективної змішаної економіки і цивілізованого ринку потребує, передусім, економічного впливу держави на соціальні процеси, розвиток справжнього самоврядування й регіонального управління.