Аналіз історії створення і функціонування спеціальних (вільних)економічних зон в Україні
Виконавчим директором органу господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони може бути як громадянин України, так і іншої країни, який працює за строковим контрактом.
2.3. Спеціальні (вільні) економічні зони в Україні: сучасне становище.
Сьогодні в Україні, згідно з ухваленими законами, функціонують 11 спеціальних економічних зон (СЕЗ) у дев'яти регіонах, в яких діє спеціальний режим інвестиційної діяльності: в Автономній Республіці Крим (7 районів); у Донецькій області (22 міста і 5 районів); Волинській (3 міста і 9 районів); Закарпатській; Луганській (6 міст і 3 райони); Чернігівській області (7 районів), у містах Шостка і Харків. Найвідоміші серед них - "Донецьк" у Донецькій області, "Славутич" у Київській, "Курортополіс Трускавець", "Яворів" у Львівській, "Миколаїв" у Миколаївській області. Діють спеціальні економічні зони зовнішньоторговельної спрямованості - "Азов", "Закарпаття", "Інтерпорт Ковель", "Рені", "Порто-Франко" Одеського морського торговельного порту, "Порт Крим", а також Південнокримська експериментальна зона "Сиваш".
За даними, оприлюдненими Міністром економіки України Василем Роговим, нині з 260 інвестиційних проектів на територіях пріоритетного розвитку затверджено 166, а у СЕЗ - 94 .
Отже, статистика справляє враження від кількості СЕЗ (ВЕЗ (ТПЗ), але актуальним залишається питання їх економічної ефективності та доцільності. Поки що українські СЕЗ, скоріше за все, не є проявом одного з законів діалектики німецького класика Гегеля про перехід "кількісних змін у якісні", що не завадило темі спеціальних (вільних) економічних зон стати однією з улюблених в українських аналітичних та політичних "надрах". У СЕЗ є як свої палкі прибічники, так і палкі супротивники. І справа тут не стільки у теоретичних розмірковуваннях, скільки у дійсних інтересах місцевих (регіональних) бізнес-еліт.
Дискусії щодо цих утворень точаться в Україні майже вісім років. З одного боку, у світі існує позитивний досвід, якій демонструє, що у країнах з перехідною економікою СЕЗ сприяють швидкому та вільному становленню ринкових механізмів і, за словами прихильника СЕЗ народного депутата України Валерія Коновалюка, є "моделлю для цілої країни" . Загалом у світі частина продукції, виробленої на території СЕЗ, перевищує 5% від загального об'єму світової торгівлі. Однак, на думку опонентів українських СЕЗ відповідна "модель" спрацьовує зовсім не так, як хотілося б, зокрема на макроекономічному рівні.Це, перш за все, пов'язано з питаннями ефективності СЕЗ, з їх спроможністю залучення іноземних інвестицій та, поруч з тим, створення умов для повноцінного розвитку секторів вітчизняної економіки у просторі вільних економічних зон, у поєднанні
з особливостями оподаткування у цих утвореннях. Торкаючись відповідних проблем, народний депутат України Віктор Пинзеник вказував: "Ми створили по багатьох куточках України певні "острівці" з особливим режимом оподаткування, і цим самим дискримінували виробників в інших зонах. Не може держава мати кілька різних режимів оподаткування..." . І це є доволі складною проблемою, бо логічним виявляється й те, що створення пільгових умов для окремих підприємств, галузей фактично збільшує податкове навантаження на решту виробництв, а це призводить до існування нерівних умов в оподаткуванні.
Мають місце й інші контраргументи противників СЕЗ, доречні з точки зору стратегії економічного розвитку України та реформування. Одне з основних питань щодо ВЕЗ криється у проблемах створення урядом сприятливих умов для надходження інвестицій, як внутрішніх, так і зовнішніх, по всій території України загалом, а не просто на окремих економічних "острівцях". Так, за словами Віктора Пинзеника, "вільною зоною має стати вся Україна" . У цьому визначенні міститься й особлива специфіка ставлення до СЕЗ з боку представників МВФ. Коментуючи цю позицію, народний депутат України, голова Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації Олександр Рябченко вказує, що "з точки зору міжнародних експертів українські ВЕЗ протиприродні і їх треба закрити. На Заході хочуть, щоб вся Україна працювала у режимі, близькому до режиму вільної економічної зони. Тобто мова йде про інвестиційну спрямованість всієї економічної політики України" . Однак, якщо дивитися на цю ситуацію об'єктивно, сьогодні в економічному просторі України це виявляється доволі складною справою. Нагадаємо, що на початок 2000 року кількість іноземних інвестицій у розрахунку на одного пересічного українця дорівнювала 66 доларам США.
Дана ситуація, як не парадоксально, додає балів прихильникам СЕЗ. За їх логікою виходить, що поки в Україні в загалі не покращено інвестиційний клімат, СЕЗ є просто необхідними. До того ж існує й мікроекономічній бік медалі. Апеляції до нього є доволі популярними серед прихильників СЕЗ. Наприклад, на місцевому, регіональному рівні "зони", так чи інакше, уявляються прямим шляхом до розв'язання проблем безробіття, поліпшення соціально-економічної ситуації у окремо взятих "економічно депресивних" місцях. Зокрема, якщо проаналізувати економічні процеси у СЕЗ "Яворів" (створена на початку 1999 р.), можна констатувати, що до її появи місцевий комбінат сірки фактично припинив свою роботу - собівартість тонни його продукції становила 100-120 доларів, а на світових ринках її можна було придбати за 58-60 доларів. Проте, після реалізації інвестиційних проектів, собівартість сірки знизилася до 38 доларів, а рівень безробіття знизився на 10% .