Андрій Шептицький – церковний, культурно-освітній діяч. Його боротьба за церковну єдність
Андрей Шептицький – одна з найсвітліших постатей нашої історії, ім’я якого ввійде в число святих отців–ісповідників Української Католицької Церкви.
Митрополит Андрей походив із старовинного боярського роду Шептицьких, який дав для нашої Церкви кількох ігуменів і єпископів, двох митрополитів: Аталазія і Лева. Митрополит Андрей виступив у нашій Церкві, як гідний спадкоємець і продовжував справи Потія-Руського і їх сподвижників, борців за національну Українську Католицьку Церкву, за Український Патріархат. Усе своє життя і весь свій геній митрополит присвятив змаганню за Українську Церкву – духовну твердиню української нації, якої не змогли б знищити всі сили і пекла.
Другою справою, якій цей геній нашої історії присвятив своє життя, було відновлення української Київської митрополії в межах її існування за часів київської княжої доби і проголошення Українського Патріархату. На жаль, несприятливі політичні події в Європі перешкодили здійсненню його великого діла.
Перед приходом на митрополичий престол Андрей Шептицький був один рік Станіславським єпископом. Тоді він ще не зорієнтувався в громадському житті і співпрацював з москвофілами, які становили більшість серед духовенства Станіславської єпархії. Тому прихід Шептицького, як митрополита до Львова вороже зустріли українські політичні діячі і національна преса. Але митрополит Андрей скоро встановив тісні зв’язки з товариством „Просвіта”, Науковим товариством ім. Шевченка й іншими культурно-освітніми, економічними і політичними осередками українського національного життя в Галичині, чим здобув собі велику пошану і прихильність недавніх противників. Дбаючи про економічний розвиток Галичини, митрополит брав діяльну участь у заснуванні „Земельного банку гіпотечного”, сприяв парцеляції великих земельних володінь серед селян і пілкувався про розвиток сільськогосподарської науки. Для сільськогосподарської школи іфн подарував товариству „Просвіта” великі господарські садиби в Коршові і Миловарню, а у Львові заснував Народну Лічницю.
Проте понад усе митрополит Андрей цікавився культурним розвитком українського народу, жертвуючи на виховання молоді величезні суми, завдяки чому у Львові діяли зразкові „Бурса Товариства педагогічного” і жіноча гімназія; за кордоном на його кошти навчалися молоді богослови і художники. Вершиною культурно-освітньої діяльності митрополита було заснування та матеріальне забезпечення „Національного музею” у Львові.
Завдяки заходам митрополита Андрея 1906 року у Уневі засновано монастир Студитів, який нав’язав свою працю до староукраїнського чернечого життя Печерської Лаври. Ігуменом монастиря у 1913 році став брат митрополита о. Клементій Шептицький. Шептицький застував у Львові східну галузь отців Редемптористів – чину Найсвятішого Ізбавителя. Постали також нові жіночі загромадження: сестер Студиток, св. Йосафата, Пр. Родини, Мироносиць і східна галузь св. Вікентія і Павла.
Перед першою світовою митрополит здійснив таємну подорож до Російської імперії, де нав’язав контакти з осередками українців – католиків у Києві, Одесі, Вінниці та інших містах України. Він також очолив велике українське паломництво до Святої Землі. Під час подорожі до Риму Шептицький одержав від папи Х документ на право організації Російської Католицької Церкви східного обряду.
Завдяки підтримці і жертвенності митрополита Андрея українське українське духовне життя в Галичині перед першою світовою війною бурхливо розвивалось. Край покрився мережею читалень „Просвіта”, шкіл і гімназій „Рідна Школа”, гуртками спортивних товариств „Сокіл” і „Січ”, члени яких з вибухом світової війни виставили легіон добровольців – січових стрільців, які вписали славну сторінку в історію України під час визвольних змагань 1918 – 1920 років.
Розвивалось також українське сільське господарство, де виникли товариства „Сільський господар”, „Маслосоюз”, а також фінансові товариства і банки, як „Дністер” та ін. У селах і містах організовувалась кооперативна торгівля, яка успішно конкурувала з чужинською і випихала жидівських лихварів із сіл. Виходило багато книжок, газет і журналів.
Коли російські війська у вересні 1914 року зайняли Львів, митрополит Андрей не емігрував, як інші діячі, а залишився зі своєю паствою. Царські сатрапи задумали знищити Українську Церкву в Галичині. За особливим таємним розпорядженням Миколи ІІ митрополит Андрей був заарештований одразу ж у вересні 1914 року і вивезений до Курська, де ув’язнено в монастирі, а потім перевезено до Суздаля. Там владика пробув до 1917 року у тяжких умовах (йому заборонили навіть відвідувати монастирську церкву). Місце перебування митрополита тримали у великій таємниці від світової громадськості і, за деякими відомостями, готували його вбивство.Лютнева революція 1917 року в Росії принесла волю нашому митрополитові. Він їде в Петроград і там висвячує 6 священників Російської Католицької Церкви. З Петрограда переїздить в Україну. Тут відвідує кілька українських католицьких парохій, які виникли в Києві, Катеринославі, Одесі, Вінниці, Кам’янці – Подільському та інших містах. У Києві митрополит Андрей як гість був на засіданні Центральної Ради. У той час ще тривала російсько-автстрійська війна, переїхати до Галичини через фронт було неможливо. Тому митрополит виїхав до Стокгольма і лише 10 вересня 1917 року прибув до Львові, де його урочисто зустріла громадськість Галичини.